Відкрити головне меню

Риба́лко Павло́ Семе́нович (23 жовтня (4 листопада) 1894(18941104), Малий Вистороп, Лебединський повіт, Харківська губернія — 28 серпня 1948, Москва) — радянський військовий діяч, маршал танкових військ (1945); у Другій світовій війні командувач танкового корпусу і армії, з 1947 — командувач танковими та механізованими арміями. Двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1945).

Рибалко Павло Семенович
Pavel Rybalko 2.jpg
Народження 23 жовтня (4 листопада) 1894(1894-11-04)
Російська імперія Малий Вистороп, Лебединський повіт, Харківська губернія
Смерть 28 серпня 1948(1948-08-28) (53 роки)
СРСР Москва
Захворювання нирок
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Освіта Військова академія імені М. В. Фрунзе (1934)
Партія РКП(б)
Звання SA A-armour F9Mars 1974.svg Маршал танкових військ
Війни / битви Перша світова війна
Друга світова війна
Локальні війни
Нагороди
Герой Радянського Союзу Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня
Орден Богдана Хмельницкого I ступеня
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Праги»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»

Нагороди інших країн

Virtuti Militari «Хрест Грюнвальда» III-го класу (Польща) Медаль за Нісу, Одру, Балтіку (Польща)
Медаль за Перемогу та Волю (Польща) Орден Білого Лева Воєнний Хрест (Чехословаччина)
Воєнний Хрест (Чехословаччина)
Рибалко Павло Семенович у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

Учасник Першої світової війни.

З 1919 в Червоній армії, починав службу в українському Червоно-Козачому корпусі Віталія Примакова (Українській Радянській армії 1920х), який згодом було переформовано і включено до структур загальносоюзної Червоної армії, закінчив Військову академію імені Фрунзе (1934).

Під час становлення радянської влади 1917—1921 брав участь у боях проти УНР та військ Німеччини, в районі м. Охтирка, нині Сумська обл., потрапив до німецького полону, був звільнений після листопадової революції в Німеччині. Після чого на якийсь час повернувся на Батьківщину і працював в м.Лебедин.

В 1919 році вступив в РКП (б). З червня 1919 року командир роти Лебединського стрілецького полку, з вересня того ж року — командир цього полку. З травня 1920 року комісар 84-го кавалерійського полку 14-ї кавалерійської дивізії Першої кінної армії, потім 1-ї бригади 14-ї кавалерійської дивізії. Брав участь у розгромі військ Денікіна на Кубані під час Північно-Кавказької операції, в прориві польського фронту під Уманню, в боях із поляками на львівському напрямку і під Замостям, в боях із врангелівськими військами в Північній Таврії, в зачистці території України від банд Махно та інших отаманів. Був поранений в бою в 1919 році.

Через політичні погляди та участь у боях проти УНР, незважаючи на місце народження і визначний вклад в перемогу над країнами осі та визволенню значної території України від польської окупації в 1920 р., не є героєм для сучасної офіційної української історіографії, що позіціонує Україну як правонаступницю УНР.

У 19371940 роках військовий аташе у Польщі та Китаї. Потім — на викладацькій роботі.

У Другій світовій війні — з 1942 року заступник командувача 5-ї танкової армії. З липня 1942 року — командувач 5, 3 та 3 гвардійської ТА. Після закінчення війни — перший заступник командувача, а з квітня 1947 — командувач бронетанковими та механізованими військами Радянської армії.

Єдиний син, лейтенант Віль (Вілен) Павлович Рибалко, загинув в бою (згорів в танку) на Південно-Західному фронті влітку 1942 року.

Депутат Верховної ради СРСР 2-го скликання.

НагородиРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

На його честь названо декілька урбанонімів, наприклад вулиця Генерала Рибалка у місті Черкаси.

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати