Рекорди швидкості на автомобілі (СРСР)

Рекорди швидкості на автомобілі в СРСР почали фіксувати з 1930-х років. Абсолютний національний рекорд установлено 1963 року на газотурбінному автомобілі «Піонер-2» — 311,42 км/год.

Історія ред.

Радянська автомобілебудування значно поступалося провідним капіталістичним країнам як за обсягом, так і за якістю машин. Це справджувалося й для спортивних авто, на яких пілоти проводили перегони та встановлювали рекорди швискости. Так, російський рекорд 202 км/год, установлений 1913 року на автомобілі «Бенц», у СРСР вдалося побити лише 1951 року[1].

Комуністична влада навіть в атоперегонах намагалася довести свою ідеологічну перевагу. Після того, як у травні 1938 року льотчик Михайло Громов наподарованому американському передньоприводному автомобілі «Cord-812» ледь не побив усесоюзний рекорд швидкости (розігнався до 141,6 км/год, а рекорд був 142,1 км/год), в автоперегонах заборонили використовувати закордонну техніку[2].

 
Швидкісні шосе за межами міст, де проводили випробування в першій половині XX ст., тепер стали частиною мегаполісів

До Другої світової війни в СРСР не було автогонщиків і спеціалізованих трас, а зусиллям ентузіастів перешкоджали обмежені технічні можливості вітчизняного автопрому. Наприклад, у Європі та США на рекордні боліди встановлювали потужні авіаційні двигуни, що дозволяло показувати результати, які не під силу автомобільним. Міжнародний рекорд англійця Джона Кобба станом на 1939 рік становив 595 км/год (рекорд СРСР 1940 року зі звичайним двигуном — 162 км/год)[3]. Радянські інженери поступово підвищували швидкість завдяки підрахункам, аеродинамічній формі машин і вдосконаленню окремих складових. Завдяки цьому вже 1949 року майстер спорту А. Понизовкін на автомобілі «Зірка-3» (Звезда-3) установив не лише всесвітній рекорд швидкости для авто з робочим об'ємом двигуна до 350 см³, а й усесоюзний абсолютний рекорд — 172,8 м/год[4].

Абсолютні всесоюзні рекорди швидкості ред.

Дата Модель Об'єм
двигуна
(см³)
Середня
швидкість
(км/год)
Місце
випробування/гонки
Дистан-
ція (км)
Пілот (місто)
31.08.1936 ГАЗ-А 3285 112,85 1 Г. Цвєтков (Ленінград)
30.05.1937 ГАЗ-А 3285 117,72 1 А. Лаврентьєв (Ленінград)
12.06.1937 ГАЗ-А-Спорт 3285 119,76 Ленінградська область (Київське шосе)[5] 1 Антон Герель (Ленінград)
26.07.1937 ГАЗ-А-Спорт 3285 127,60 Москва (Серпуховське шосе)[5] 1 Антон Герель (Ленінград)
30.09.1937 ГАЗ-М1-Спорт 3285 142,07 Київська область (Житомирське шосе)[2] 1 Георгій Клєщов (Ленінград)
21.09.1938 ГАЗ-М1-Спорт 3285 143,27 Київська область (Житомирське шосе)[6] 5 Георгій Клєщов (Ленінград)
22.09.1940 ГАЗ-ГЛ-1 3485 161,87 Горький (Московське шосе)[7] 1 Аркадій Ніколаєв (Горький)
13.08.1948 «Зірка-3» 342 164,16 1 Андрій Понизовкін (Москва)
19.08.1949 «Зірка-3» 342 172,83 1 Андрій Понизовкін (Москва)
22.04.1951 «Харків-2» 2481 177,78 1 Володимир Нікітін (Харків)
19.05.1951 «Харків-3» 2490 196,51 5 Володимир Нікітін (Харків)
26.10.1951 «Харків-3» 2490 202,18 Московська область (Мінське шосе)[8] 5 Володимир Нікітін (Харків)
15.07.1952 «Зірка-3М-НАМІ» 342 203,05 1 А. Амбросенков (Москва)
11.09.1952 «Харків-6» 1970 203,27 Мелітопольський район[9] 1 Володимир Нікітін (Харків)
11.09.1952 «Дзержинець» 2982 215,18 Мелітопольський район[9] 1 Іван Помогайбо (Харків)
29.10.1952 «Зірка-3М-НАМІ» 342 215,18 1 А. Амбросенков (Москва)
09.10.1952 «Дзержинець» 2982 230,67 Мелітопольський район[10] 10 Іван Помогайбо (Харків)
10.12.1952 «Харків-6» 1970 280,16 Джанкойський район[11] 1 Володимир Нікітін (Харків)
22.07.1962 «Піонер-2» ГТД 306,6 озеро Баскунчак[12] 1 Ілля Тихомиров (Москва)
01.09.1963 «Піонер-2» ГТД 311,42 озеро Баскунчак[13] 1 Ілля Тихомиров (Москва)

Див. також ред.

Примітки ред.

Джерела ред.