Рейнджер-3

американський безпілотний апарат для дослідження Місяц

Рейнджер-3 — американський безпілотний космічний апарат, призначений для передачі зображень місячної поверхні впродовж 10 хвилин до зіткнення з поверхнею, доставки капсули з сейсмометром на поверхню, збору даних гама-випромінювання в польоті, вивчення відбивної здатності місячної поверхні, продовження випробувань за програмою Рейнджер для розробки наступних міжпланетних апаратів.

Рейнджер-3
1964 71395L-Ranger.jpg
Схема космічного апарата Рейнджер-блок 2. (НАСА)
Основні параметри
COSPAR ID 1962-001A
NORAD ID 00221
Тип апарата дослідницький
Штучний супутник Сонця
Дата запуску 26 січня 1962, 20:30 UTC
Ракета-носій Атлас-Аджена Бі
Номер запуску 121D (AA3)
Космодром Мис Канаверал, СК-12
Тривалість польоту 59 років, 266 днів
Технічні параметри
Маса 329,8
Джерела живлення сонячні батареї
Орбітальні дані
Тип орбіти геліоцентрична
Ексцентриситет 0,0083
Нахил орбіти 0,40° (до екліптики)
Період обертання 406 діб
Апоцентр 1,164 а.о.
Перицентр 0,985 а.о.
Прилади
Прилади телевізійна камера, рентгенівський спектрометр, радарний висотомір, сейсмометр

Перший з трьох апаратів блоку 2.

ОписРедагувати

Апарати блоку 2 висотою 3,1 м мали шестикутну базу діаметром 1,5 м. Дві панелі сонячних батарей розмахом 5,2 м, що розкривалися в польоті, кріпилися знизу до бази. Спрямована антена з високим коефіцієнтом підсилення, що розкривалася в польоті, була прикріплена знизу до бази. Нагорі розташовувалась капсула з приладами діаметром 30 см, вкрита оболонкою з бальси діметром 65 см для м'якої посадки. Апарат мав однокомпонентний двигун для корекції траєкторії, і твердопаливний двигун тягою 2 270 кг для гальмування.

На висоті 25 км вмикався твердопаливний двигун і працював до висоти 330 м, після чого відбувалось зіткнення зі швидкістю 175 км/год

У капсулі розташовувались: сейсмометр, підсилювач передавач потужністю 50 мВт, регулятор напруги, турнікетна антена, і 6 срібно-кадмієвих батарей, що мали забезпечити прилади живленням впродовж 30 діб. Капсула була розрахована на посадку зі швидкістю 130–160 км/годд

Серед обладнання Рейнджера-3 були:

  • телевізійна камера-відикон зі сканувальним пристроєм, що здійснював один знімок за 10 с;
  • рентгенівський спектрометр, змонтований на стрілі довжиною 1,8 м;
  • радарний висотомір, що використовувався для вивчення відбивної здатності поверхні, а також для визначення моменту відокремлення капсули і вмикання гальмівного двигуна;
  • сейсмометр, що мав витримати тверду посадку.

Система зв'язку:

  • спрямована антена з високим коефіцієнтом підсилення,
  • неспрямована антена з середнім коефіцієнтом підсилення,
  • два передавача: один потужністю 50 мВт з частотою 960,1 МГц, другий потужністю 3 Вт з частотою 960,05 МГц

Живлення забезпечували 8680 сонячних елементів у двох панелях, що заряджали срібноцинкові акумуляторні батареї масою 11,5 кг ємністю 1 кВт-год

Управління здійснювалось напівпровідниковим комп'ютером і секвенсером та командами наземних операторів.

Орієнтацію забезпечували напівпровідникове реле часу, сонячні й земні сенсори, реактивні двигуни крену і повороту.

Температура регулювалась пасивним способом з використанням золотого і хромового напилення, білої фарби і полірованої алюмінієвої поверхні.

ПолітРедагувати

Рейнджер-3 було успішно запущено 26 січня 1962.

Внаслідок збою в роботі системи управління апарат збільшив швидкість до 40 153 км/год замість необхідної 39 445 км/год. Повтор команди з Землі спричинив неправильний поворот Рейнджера і при корекції орбіти апарат втратив правильний напрямок руху. Помилковий сигнал під час маневру не дозволив передати чіткі зображення поверхні.

28 січня 1962 Рейнджер-3 пролетів повз Місяць приблизно за 36 800 км і вийшов на геліоцентричну орбіту.

ДжерелаРедагувати