Відкрити головне меню

Ревуцький Євген Львович
Ревуцький Євген Львович.jpg
Народився 1 червня 1919(1919-06-01)
Помер 20 листопада 2006(2006-11-20) (87 років)
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність професор
Alma mater Київський медичний інститут
Науковий ступінь доктор медичних наук[d]
Нагороди Державна премія України в галузі науки і техніки Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Богдана Хмельницького III ступеня

Євге́н Льво́вич Реву́цький (1 червня 1919 — 20 листопада 2006) — український терапевт, 1967 — доктор медичних наук, 1969 — професор, лауреат Державної премії УРСР 1980 року — за підручник (в колективі авторів) «Внутрішні хвороби» — 1977, кавалер орденів Вітчизняної війни І і II ступенів, Трудового Червоного Прапора, Богдана Хмельницького, нагороджений медалями.

ЖиттєписРедагувати

Син композитора Левка Ревуцького.

У серпні 1941 — курсантом Фрунзенського піхотного училища, почав військову службу рядовим стрільцем. Літом 1942 після закінчення курсів молодших лейтенантів командував стрілецькими підрозділами. Брав участь у боях на Можайському напрямку, під Ржевом та Старою Русою; поранений.

Життя йому врятував службовий собака — зубами затиснув рукав, змусив вхопитися за санчата, «санітар» притягнув його до лазарету й залишив біля тіл мертвих. Однак одна з медсестер — далека родичка Ревуцьких — впізнала його, і відходила. Рятівниця дізналася ташкентську адресу Левка Ревуцького й написала про тяжке поранення сина; то був єдиний випадок, коли Лев Ревуцький скористався зі своїх регалій — домігся перепустки й відвідав сина, забезпечив лікування — а було воно багатомісячним.

1947 року закінчив Київський медичний інститут. Учень академіка В. М. Іванова. Упродовж 1954—1967 роках працював у Інституті фізіології ім. О. Богомольця АН УРСР.

1966 захистив дисертацію «Клініко-фізіологічне обґрунтування застосування високочастотної електротерапії при захворюваннях шлунка».

З 1967 року завідував відділом діагностики та лікарської терапії Інституту експериментальної і клінічної онкології Міністерства охорони здоров'я УРСР.

З 1970 року був заступником директора по науковій роботі Інституту кардіології українського науково-дослідного інституту ім. М. Д. Стражеска. У 1973 році став завідувачем кафедрою терапії Київського медичного інституту — по 1999 рік.

1980 року вдостоєний Державної премії УРСР за підручник «Внутрішні хвороби», випущений 1977-го, співавтор — Бурчинський Георгій Йосипович.

Був заступником голови Вченої медичної ради МОЗ УРСР, членом редколегії журналу «Лікарська справа».

Очолював Правління Республіканського наукового товариства терапевтів.

Його праці стосуються питань гастроентерології, кардіології та клінічної онкології — загалом понад 140 наукових праць, підручник «Внутрішні хвороби», витримав 3 видання.

ДжерелаРедагувати