Відкрити головне меню

Ревмокардит (лат. rheumocarditis) — клінічний прояв ревматичної гарячки, який дозволяє визначити тяжкість основного захворювання і тактику ведення пацієнта. Ревмокардит може бути єдиною ізольованою ознакою ревматизму або ж входити в клінічний симптомокомплекс, одночасно з іншими проявами основної патології.

ПричиниРедагувати

Головним пусковим механізмом у розвитку класичної форми ревмокардиту, як прояву ревматизму, є гостра стрептококова інфекція, локалізована в слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів, про що свідчать висновки численних рандомізованих досліджень. Так, у 80 % обстежуваних пацієнтів з ревмокардитом, виявляються високі титри антистрептококових антитіл різних серотипів.

Симптоми і ознакиРедагувати

Розвиток клінічного симптомокомплексу і інтенсивність тих чи інших проявів ревмокардиту залежать від локалізації запального процесу і його поширеності. Найбільшою активністю симптомів відрізняється гострий ревмокардит, при якому відбувається первинне ураження ендокарда і швидка динаміка наростання клінічних проявів, які можуть носити специфічний і загальносоматичний характер.

ЛікуванняРедагувати

При виборі тактики ведення і методу лікування пацієнта з ревмокардитом слід враховувати ступінь активності запального процесу, тяжкість ураження серцевого стінки і ступінь порушення кардіогемодинаміки. Всі випадки первинного ревмокардиту підлягають стаціонарному лікуванню в кардіоревматологічному відділенні, після чого пацієнтові рекомендується пройти курс реабілітаційної терапії в санаторії кардіологічного профілю та проходити плановий огляд у лікаря-кардіолога в амбулаторних умовах.