Відкрити головне меню

Богдан Васильович Ребрик (нар. 30 липня 1938, с.Павлівка, тепер Тисменицький район, Івано-Франківська область) — український громадський та політичний діяч, член Української Гельсінської групи з 1979 року, багатолітній політв'язень, Народний депутат України 1-го скликання, належав до української громади, яку назвали шістдесятниками.

Богдан Васильович Ребрик

Час на посаді:
15 травня 1990 — 10 травня 1994

Народився30 липня 1938(1938-07-30) (80 років)
с.Павлівка, тепер Тисменицький район, Івано-Франківська область
Громадянство УРСР
Україна Україна
Національністьукраїнець
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль «За боротьбу в особливо важких умовах»
Почесна грамота Верховної Ради України
Україна Народний депутат України
1-го скликання
15 травня 1990 10 травня 1994

ЖиттєписРедагувати

Народився 30 липня 1938 року в с.Павлівка у сім'ї селян. Мати померла в 1943, батько — учасник УПА, був ув'язнений з 1944-1956, помер 1957р. 1954 року поїхав на Урал, у Магнітогорськ, закінчив ФЗН, за фахом тесля, а пізніше дістав освіту за фахом радіотехнік і радист стратегічного повітряного судна. 1957-1962 - служба в армії, де втратив 70% зору. 1962-1967 інструктор-викладач івано-франківської обласної радіотехнічної школи ДТСААФ.

06.02.1967р. заарештований за виховання курсантів-призовників у націоналістичному дусі". 12.05.1967р. засуджений за ст. 62 ч.1 ККУРСР на 3 роки таборів і 5 років позбавлення права займати посади, пов’язані з викладанням і вихованням молоді. Покарання відбував у мордовських таборах. Звільнений 06.02.1970р.

1970-1974 працював вантажником на торговій базі та пакувальником меблів на Івано-Франківській меблевій фабриці. Повернувшись з неволі знову включався в боротьбу, дістав новий термін ув»язнення, як «особливо небезпечний рецидивіст».

23.05.1974р. заарештований, а 17.02.1975р. визнаний Івано-Франківським обласним судом особливо небезпечним рецидивістом і засуджений за ст.2 ч.2 ККУРСР на 7 років таборів особливого суворого режиму і 3 роки заслання. Інкриміновано "злісну антирадянську пропаганду" в усній формі, виготовлення і розповсюдження матеріалів антирадянського змісту, поширення серед громадськості документу І.Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Термін відбував у ЖХ-385/1-6 с.Сосновка, Мордовія та с.Кучино, Пермської обл. Неодноразово зазнавав тортур, сидів у карцері за активну участь у боротьбі політв»язнів проти свавілля табірної адміністрації, за відмову співпрацювати з КДБ, написання й підписування відкритих листів, звернень надати свободу поневоленим народам СРСР і інших правозахисних публіцистичних документів.

У липні 1976р. за відмову виконати наказ перейти в камеру до кримінальних в'язнів був жорстоко побитий офіцером і наглядачем, а потім кинутий в одиночку на 15 діб. 7 липня 1977 року на етапному перегоні з івано-Франківська до Мордовії, в Київській пересильній тюрмі відмовився зняти натільний хрестик. Конвой став силою знімати хрестика, він сховав його в рот, а коли майор спробував витягнути хрестик з рота відкусив цому пальця. За це розлючені конвоїри тяжко побили його і кинули непритомного, голого у підвальний бетонний карцер. У липні 1978 року знову возили на "перевиховання" в Івано-Франківськ, щоб домогтися каяття, щоб змусити підписати покаянну заяву. Після відмови Ребрика покаятися та погодитися на співпрацю, дорогою назад у табір побили так, що після етапу потрапив до лікарні.

У 1979 році увійшов до складу Української Гельсінкської Групи (УГГ) сприяння виконанню Гельсінських Угод по безпеці та співпраці у Європі, перебуваючи в ЖХ-385/1-6 с.Сосновка, Мордовія. 01.03.1980р. всі в’язні з Сосновки перевезені в табір особливого режиму ВС-389/36-1, у спеціально створену зону за двісті метрів від суворого режиму, в сел.Кучино, Чусовського р-ну, Пермської обл. Перед цим відібрали особисті речі, книги Ребрика, частину книг спалили, частину передали в табірну бібліотеку. Тут у найжорстокішій ізоляції, вкрай тяжких умовах утримувалися політув’язнені, визнані "особливо небезпечними рецидивістами", через дільницю особливого режиму, за весь період існування табору, пройшло 57 політув'язнених.

27.04.1981р. етапований на заслання в Казахстан, селище-радгосп Кенбідаїк, Кургальджинського р-ну, Целіноградської обл. Звільнившись у 1984р. залишився в Казахстані, з наміром виїхати з СРСР. Працював на Цілиноградському фарфоровому заводі. З 1984-1987рр. робив шість спроб виїхати з СРСР з метою лікування очей. Акції на захист Ребрика і зусилля щодо його виїзду за кордон проводилися різними відділеннями Міжнародної амністії (шведське, німецьке, англійське, італійське та інші). Дозволу не дали. У липні 1987р. повернувся в Івано-Франківськ. Активно включився в політичну діяльність. Став членом Науково-культурного товариства «Рух» (керівники М.Чучук та Я.Шевчук). 1988 року в м.Коломия Івано-Франківської обл. відновився самвидавський альманах "Карби гір"(виходив у 1981р.) Б.Ребрик став відповідальним секретарем альманаха. Головний редактор – Д.Гриньків, члени редакції – Т.Мельничук і І.Качур.

З 1989-1990рр. - член крайової ради Народного Руху України (НРУ), учасник Установчого з"їзду НРУ в м.Києві, співголова створеного обласного "Меморіалу" (співголови:Б.Ребрик, З.Дума, Р.Круцик), заступник голови обласної організації Української Гельсінкської Спілки (ООУГС) (голова - П.Марусик). З 1990р. - член Ради Української Републіканської партії (УРП).

04.03.1990 року обраний народним депутатом України від Тисменицького виборчого округу та одночасно депутатом Івано-Франківської обласної ради. 18 травня 1990 року від третього мікрофону сесійного залу Верховної Ради вперше пролунали слова про незалежність України. І виголосив їх народний депутат від Івано-Франківщини Богдан Ребрик: "Ми будемо вирішувати питання незалежності України. Прошу врахувати, що ваші діди і батьки наробили багато помилок, які принесли біди і страждання українському народу. Ви сьогодні прийшли у верховний орган законодавчої влади і маєте можливість виправити ті помилки, разом з нами дати українському народові волю, проголосити незалежність. Народна Рада прийшла сюди ставити це питання на вирішення" – звернувся Ребрик до тодішньої комуністичної більшості.

06.04.1990 року колегія Прокуратури України клопотала перед Верховною Радою про її згоду на притягнення Ребрика Б.В. та Л.Лук»яненка, В.Чорновола, С.Хмару до кримінальної відповідальності за організацію несанкціонованих мітингів по всій Україні на захист свободи і незалежності України та Литви. Верховна Рада відхилила клопотання. Б.Ребрик входив до складу парламентської опозиції "Народна рада". Був головою підкомісії Верховної Ради у справах репресованих, співавтор Закону від 17 квітня 1991"Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". У жовтні 1990 року підтримав і був учасником студентської голодівки - акції української молоді, що поклала початок протестній кампанії в Україні. 1996р. здобув фах юриста в Київському економічному університеті. 1996р. - заступник голови Івано-Франківської обласної організації Народно-Демократичної партії (голова партії- А.Матвієнко, голова обласної організації– В.Кафарській). 1997р. - член Ради Республіканської Християнської партії (РХП), член Етичної комісії (голова партії-М.Поровський, голова обласної організації- І.Банах). З 1995р. працює радником голови Тисменицької райдержадміністрації Івано-франківської обл. з питань державного будівництва (голова райдержадміністрації Ткач Р.В.), а з 1999-2003рр. радником голови облдержадміністрації з політичних питань( голова облдержадміністрації Вишиванюк М.В.).

Учасник делегації від Івано-Франківщини на Соловецькі острови та в урочище Сандармох, Меджегорського району Республіки Карелія, з місією поклонитися пам"яті страчених в’язнів Соловецьких таборів (2011р.).

Живе в Івано-Франківську. Реабілітований (1991р.).

НагородиРедагувати

ПосиланняРедагувати