Радостів (Люблінське воєводство)
Радостів[2] (пол. Radostów) — село в Польщі, у гміні Мірче Грубешівського повіту Люблінського воєводства. Населення — 100 осіб (2011[1]).
| Село
|
Історія ред.
За королівською люстрацією 1589 р. Радостів — село округи Тишівців Белзького повіту Белзького воєводства у володінні Павла Браницького, налічувалось 5 ланів оброблюваної землі, 2 загородники і 3 коморники.[3]
1619 року вперше згадується церква східного обряду в селі[2].
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі проживали греко-католики, які розмовляли українською мовою[4].
У 1888 р. в селі була дерев'яна церква, яка на той час перестала бути парафіяльною церквою Тишовецького деканату Холмської єпархії, а була філією парафії Вишнів.
Село постраждало під час боїв Першої світової війни між російською та австро-угорською арміями[5]. Внаслідок бойових дій та російської евакуації влітку 1915 року місцевого українського православного населення вглиб Російської імперії, було спалено двір та фільварок[5].
У 1921 р. польський перепис нарахував 72 будинки і 385 жителів, з них 210 зарахували до українців, а 9 — до євреїв.
25 червня 1938 року польська адміністрація в рамках великої акції руйнування українських храмів на Холмщині і Підляшші знищила місцеву православну церкву[2].
2 квітня 1944 року польські шовіністи вбили в селі 12 українців[6]. 6 червня 1944 року в Радостові відбувся бій між УПА та Армією Крайовою, внаслідок якого було зупинено наступ останньої на Грубешівщину[6]. У серпні 1944 року місцеві мешканці безуспішно зверталися до голови уряду УРСР Микити Хрущова з проханням включити село до складу УРСР, звернення підписала 81 особа[7].
1-5 липня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила зі села на приєднані до Польщі північно-західні терени 2 українців[8]. У селі залишилося 147 поляків[8]. Ще 2 невиселених українців підлягали виселенню[8].
У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.
Населення ред.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][9]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 44 | 7 | 33 | 4 |
| Жінки | 56 | 12 | 26 | 18 |
| Разом | 100 | 19 | 59 | 22 |
Примітки ред.
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 147.
- ↑ Aleksander Jabłonowski, Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1, Warszawa 1901, s. 213.
- ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 364-365. (рос. дореф.)
- ↑ а б І. К. Знищеннє українських земель // Вістник Союза визволення України. — Відень, 24.10.1915. — Число 39-40. — С. 1-2.
- ↑ а б Карта вбивств українців польськими партизанськими відділами на Холмщині (1942–1944 роки). Наше слово. 2 жовтня 2014. Процитовано 27 грудня 2022.
- ↑ Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. рр. Документи, матеріали, спогади. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 1996. — Т. 1: 1939-1945 рр. — С. 280-281.
- ↑ а б в Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 421. (пол.)
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
Література ред.
- Radostów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 436. (пол.)