Януш Радзивілл (каштелян)
Я́нуш Радзиві́лл (лит. Jonušas Radvila, біл. Януш Радзівіл, пол. Janusz Radziwiłł; 2 липня 1579, Вільнюс — 3 грудня 1620, Чарлін (зараз Поморське воєводство Польщі)) — державний діяч Великого Князівства Литовського. Литовський підчаший (1599–1619), єдиний литовський магнат у лавах повстанців-рокошан проти Сиґізмунда ІІІ Вази у 1606 р.
| Януш Радзивілл | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився |
2 липня 1579 Вільнюс, Річ Посполита |
| Помер |
3 грудня 1620[1][2] (41 рік) Шарлін, Ґміна Тчев, Тчевський повіт, Республіка Польща |
| Країна |
 Велике князівство Литовське Річ Посполита |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Alma mater | Страсбурзький університет[d] і Базельський університет |
| Титул | Князь Священної Римської імперії |
| Посада | великий литовський підчаший[3], Віленський каштелян[2], борисівський старостаd і посол Сейму Речі Посполитої[d] |
| Конфесія | кальвінізм |
| Рід | Радзивілли |
| Батько | Кшиштоф Радзивілл[4] |
| Мати | Катерина Острозька |
| Брати, сестри | Радзивілл Кшиштоф і Галашка Радзивіллd |
| У шлюбі з | Софія Слуцька[4] і Єлизавета Софія Бранденбурзька[4] |
| Діти | Радзивілл Богуслав[4], Q121887770?[4], Q121887775?[4] і Q121887776?[4] |
 | |
Біографія ред.
Походив з литовського шляхетського роду (гербу Труби). Представник лютеранської лінії князів Радзивіллів — біржайської гілки магнатської родини Великого князівства Литовського. Внук великого гетьмана литовського Миколи Радзивілла «Рудого», син великого гетьмана литовського, віленського воєводи Христофора Радзивілла «Перуна» та його другої дружини — доньки князя Костянтина Василя Острозького Катерини (пом. 1579).
Навчався в кальвіністських школах. Продовжив навчання в Страсбурзькому, Базельському університетах, багато подорожував по Німеччині, Чехії, Австрії, Угорщини, Франції.
У 1600—1602 під час війни Речі Посполитої зі Швецією брав участь у військових діях проти шведських військ в Лівонії, командуючи кінними хоругвами. В 1601 році брав участь у битві під Кокенгаузеном, де командував центром.
Обирався послом сейму в 1603, 1605 і 1606 роках.
7 січня 1606 за 75000 злотих польських продав трьом братам Максимовичам-Ломським маєток Копись. 1611 року мав процес в суді через цей конфлікт. 11 лютого 1612 «наїхав» на нього, забрав собі. 3 березня 1614 знов продав трьом братам Максимовичам-Ломським маєток Копись за 80000 зл. п. за винятком кальвінського збору з селом Волосовичі, передання йому правової опіки над Кописем та селом Кругла коло міста.[5]. У 1612 р. почав володіти маєтком Метявичі.
Виступав проти політики короля Сигізмунда III Вази, який прагнув обмеження прав некатолицьких частини населення Речі Посполитої. В 1606–1607 був одним з очільників рокошу Миколая Зебжидовського (ревний католик) — повстання частини шляхти, магнатів Речі Посполитої проти королівської зовнішньої і внутрішньої політики. Януш Радзивілл — ревний кальвініст — становив певну противагу впливу католика М. Зебжидовського на рокошан. Своїми антиклерикальними виступами здобував все більшу підтримку шляхти.
10 серпня 1606 був обраний маршалком з'їзду шляхти-рокошан в Сандомирі, незважаючи на відсутність. Потім посли Якуб Сененський та Прокоп Пенкославський прибули до нього — він прийняв цю посаду. 14 серпня його «клієнти» на чолі з Чермінським не допустили обрання маршалком рокошу аріянина Я. Сененського — подільського воєводича. Під час цього з'їзду був посередником між рокошанами та краківським каштеляном Янушем Острозьким.[6]
6 серпня 1607 р. командував лівим крилом армії рокошан в битві під Гузовим (недалеко від м. Радом) з королівськими військами. Спочатку його крило вклинилось в крило противника, яким командував Ян Кароль Ходкевич через втечу 4-х коругв. Потім були чутки, що втратив під час неї дорогі речі, таємні документи. За спогадами Яна Пенкальського, під час битви, коли стала зрозумілою поразка рокошан, пересів з коня на кличку «Відвага» на іншого, з'явились чутки про його смерть. Він же добрався до Любліна, потім — Старого Села на Підляшші, де збирав вояків. За свідченнями Я. Радзивілла, Ст. Жолкевський вислав по його «голову» деякого «Добка» з Волині, якого перехопили Лісовський та Руцький, привели до нього, коли перебував в Койданові, потім вбили, незважаючи на його заборону. Після укладення перемир'я 27 липня 1609 з Старого Села виїхав з дружиною Софією, яку залишив у Базелі під опікою охмістра Давида Зальда.
Незважаючи на поразку, повстанці змусили короля Сигізмунда III відмовитися від курсу на зміцнення самодержавної влади та централізованої політики, а рокошани відмовилися від спроби зняти короля з престолу. Згодом помирився з королем; активної участи в державних справах більше не брав.
11 червня 1620 підписав заповіт у Гданську, єдиним опікуном дітей призначив брата Криштофа. Ходили чутки про його намір з військом напасти на сейм, що мав розпочатись 3 листопада. Помер у домі слуги Чарлінського. 16 лютого 1621 року відбулась поховальна церемонія у Вільнюсі, був похований після неї у збудованому ним кальвінському зборі в Дубинках.
Родина ред.
Був рідним братом громадського та державного діяча Речі Посполитої Христофора Радзивілла (молодшого).
1600 р. одружився з православною княжною Софією з роду Олельковичів-Слуцьких — спадкоємиці Слуцька, Копила(я), які після її смерти 9 березня 1612 (за даними ПСБ, була похована в замковій церкві Слуцька[5]; за даними А. Калнофойського, в Києво-Печерській лаврі існував її надгробок, виготовлений на замовлення чоловіка[7]) перейшли у володіння роду Радзивіллів. У шлюбі з першою дружиною мав одну дитину (або кілька дітей), яка (які) померла(и) невдовзі після народження.[8] Одна з доньок — Катерина — померла через 16 годин після матері.[7]
7 липня 1613 року в Берліні відбувся його урочистий шлюб та весілля з Єлизаветою Софією Бранденбурзькою — дочкою курфюрста Бранденбурга Йоганна Георга. На весіллі був одягнутий по-польськи в оточенні 18 «слуг», серед яких — 2 воєводичі, 2 земські судді. Діти:
- Елізабет Елеонора (5 травня 1615, Гданськ — 5 серпня 1633, Дрезден)
- Іван Юрій (28 листопада 1616, Торгау на Ельбі/[9] —1618) — народився в листопаді 1616, помер через кілька днів
- Софія Агнеса (18 травня 1618, Смользин коло Гданська — 1637, Дрезден)
- Богуслав (3 травня 1620—1669[8][10]) — хорунжий, конюший великий литовський.
Примітки ред.
- ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- ↑ а б в Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 80.
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 291.
- ↑ а б в г д е ж Radziwiłłowie herbu Trąby — Warszawa: Archiwum Główne Akt Dawnych, Wydawnictwo DiG, 1996. — 67 с. — ISBN 83-85490-62-0
- ↑ а б Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620)… — S. 206.
- ↑ Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620)… — S. 204—205.
- ↑ а б Калнофойскій Аθанасій. Эпитафіи фундаторам лавры // Отделъ ІІ. Извѣстія очевидцевъ, современниковъ и иностранныхъ писателей / Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 30.
- ↑ а б Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620)… — S. 207.
- ↑ помилка в ПСБ: 1618
- ↑ Radziwillowie (03) [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
Джерела ред.
- Radziwiłł B. Autobiografia. — Warszawa, 1979. — ISBN 83-06-00033-1. (пол.)
- Wasilewski T. Radziwiłł Janusz herbu Trąby (1579—1620) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — T. XXX/2, zeszyt 125. — S. 202—208. (пол.)
Посилання ред.
- Augustyniak Urszula. The UPBRINGINg of the young Radziwiłłs in the 17-th c. [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
- Jan ks. Radziwiłł h. Trąby (ID: dw.3553) [Архівовано 18 вересня 2016 у Wayback Machine.]. (пол.)
- Radziwill Family [Архівовано 6 лютого 2012 у Wayback Machine.]. (англ.)
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |