Рагоза (писар господарський)

Рагоза (Rohoza, Rahosza[1]; 2-га половина XIV ст. — після 1432) — найвищий писар руський в оточенні великих князів литовських Вітовта, а згодом Свидригайла.

На думку історика Сергія Полєхова, Рагоза був русином або принаймні тривалий час мешкав на Русі. На користь цього твердження виразно свідчить етимологія наймення, очевидно руськомовного, що було розповсюджене як в литовській, так і московській частці Руси[2].

Найперш С. Полєхов вважав, що Рагоза був вихідцем із Чернігівської землі, якою в 1420–30 рр. володів Свидригайло перед тим, як посісти великокняжий престол. Це припущення ґрунтувалось на синодику Києво-Печерської лаври XVI століття, де був записаний «род з Новагородка Сѣверского Рагозинъ». Пізніше він зауважив, що догадка була зроблена на контексті, а саме джерело є доволі оманливим і непевним[3][4].

Науковцю вдалося виявити короткий виклад листа Вітовта до магістра Тевтонського ордену Міхаеля Кюхмайстера, що проливає світло на особу Рагози[4]. Сам лист, написаний на рубежі жовтня-листопада 1418 року, не зберігся, проте відомо, що він стосувався крадіжки одягу, коштовностей і грошей великого князя, яка трапилася під час зустрічі з представниками ордену у Велоні (13-22.10.1418). Винуватцями були названі 3 русини, що пізніше втекли до тевтонців. Обставини згаданих подій підтверджує «наш найвищий руський писар Рагоза» («unsir obirster Ruwssche schreiber Rahoza»)[5]. На думку С. Полєхова, це, серед іншого, вказує на існування розбудованої структури канцелярії Вітовта, до якої входив цілий «руський відділ» зі своєю ієрархією працівників, й саме службі в ній Рагоза завдячував кар'єрою[5].

Окрім того, історик звертає увагу на грамоту великого князя такому собі Саньку Андрейкові Радевичу, видану 22 серпня 1424 р. в Ялтушкові під час подорожі Західним Поділлям. Грамоту раніше публікував польський історик Єжи Охманський, проте в польській транслітерації, яка не передає її зміст достоту. У правому нижньому кутку документа міститься підпис «Раг», що його Охманський передав як «Ra». З огляду на місце Рагози у канцелярії й пізнішу традицію скорочених підписів, припускається, що підпис належав саме йому. Таким чином, Рагоза зоставався на службі і в 1424[6].

В 1431-32 роках писар згадується як довірена особа великого князя Свидригайла. Так, на початку липня 1431 Рагозі та писарю Саулу, що був поляком із Силезії, доручили ведення переговорів з орденським керівництвом у справі з'їзду[7][3]. В середині серпня він та знатний литовський боярин Андрушко Немирович прибули у польський воєнний табір під Луцьком, аби домогтися припинення військового конфлікту. 6 вересня Рагоза поручився перед Ягайлом за полонених литовців й русинів[2][8].

Наприкінці січня 1432 року, спільно з новогрудським намісником Петром Монтигердовичем та неназваним секретарем господарським, вів переговори з поляками про глейтовні (охоронні) грамоти для орденських і молдовських послів. Ті, за словами Свидригайла, мусіли взяти участь у запланованій на 2 лютого польсько-литовській зустрічі, однак грамот їм так і не видали[2]. З цього моменту писар руський зникає з джерел. Це дозволило литовському історику Р. Петраускусу стверджувати[9], що Рагоза входив до оточення великого князя Свидригайла[2]. Як вказує вищезгаданий Сергій Полєхов, той вочевидь «успадкував» Рагозу разом з канцелярією Вітовта[10].

Залишається нез'ясованим, чи є тотожними писар й Рагоза Якшич, який в середині XV століття отримав 10 «чоловік» від Казимира Ягеллончика[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Пятраўскас, 2014, с. 287.
  2. а б в г д Polechow, 2019, с. 203.
  3. а б Полехов, 2015, с. 189.
  4. а б Polechow, 2019, с. 204.
  5. а б Polechow, 2019, с. 205.
  6. Polechow, 2019, с. 210.
  7. Polechow, 2019, с. 202.
  8. Полехов, 2015, с. 206.
  9. Пятраўскас, 2014, с. 288.
  10. Polechow, 2019, с. 211.

ЛітератураРедагувати