Війна — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.
За визначенням К.фон Клаузевіца, «Війна є продовження політики іншими засобами»:::::::::::::::: Докладніше
Титульна сторінка книги «Окупанти без маски. Документ з архіву КГБ УРСР» з епіграфом «Нема нічого таємного, що не стало б явним»
Спецгрупи НКВС — спеціальні загони, створені НКВС для боротьби з національно-визвольними рухами переважно на територіях, анексованих СРСР перед німецько-радянською війною, зокрема з ОУН та УПА в Україні (переважно Західній), а також у країнах Балтії проти «лісових братів» та на території Білорусі проти «чорних котів». Відомі також як «агентурно-бойові групи (АБГ) НКВС–МВС–НКДБ–МДБ», легендовані групи, «лжебоївки УПА», «переодягнені енкаведисти».
У 1944—1945 роках керівництво СРСР спочатку недооцінило масштабів визвольного руху в Україні та помилково вважало, що зможе легко впоратися з повстанцями та підпільниками до котроїсь зі «святкових дат» календаря, за допомогою переважно військових та військово-чекістських операцій. Однак швидко переконались у безперспективності такого підходу. Підрозділи УПА намагалися діяти партизанськими методами, уникаючи відкритих боїв із переважними силами ворога, а з другої половини 1945 року за вказівкою командування УПА, великі підрозділи Української повстанської армії були переформовані у добре згуртовані та озброєні дрібніші, з дислокацією у лісових масивах, крім того, додатково у сільській місцевості створено розгалужену мережу підпільних «боївок» по 10-15 чоловік у кожній. У результаті радянські карально-репресивні органи вдалися до широкого використання цілого спектру спеціальних засобів хімічного, бактеріологічного й технологічного (наприклад, засоби спецзв'язку «Тривога», «Метео») впливу та спеціальних заходів: використання службово-розшукових собак, компрометація повстанців та підпільників. До таких заходів належить і створення спецгруп НКВС та спецзагонів НКВС, котрі діяли під виглядом відділу УПА, боївки СБ ОУН проти загонів повстанців, боївок підпільників та місцевого населення.
Після реорганізації НКВС спецгрупи діяли також у структурах НКДБ, МВС та МДБ.
Спецгрупи НКВС на території УРСР діяли впродовж десяти років у період з 1944 по 1953 роки. За цей проміжок часу жертвами їхньої діяльності стали тисячі громадян, котрі були взяті до полону, заарештовані та вбиті членами цих спецзагонів НКВС.:::::::::Докладніше
Битва під Ярославом — бій, що відбувся 17 серпня1245 року поблизу міста Ярослав над річкою Сян між військами галицько-волинськихкнязівДанила і Василька Романовичів та їх спільників — половців з одного боку і силами угорців, поляків та галицької боярської опозиції з іншого. Стала вирішальною битвою у війні Данила Романовича з його племінником Ростиславом у сорокарічній боротьбі за владу у Галицько-Волинському князівстві, що розгорнулася після загибелі у 1205 році Романа Мстиславича Галицького.
Битва під Ярославом вирішила боротьбу за Галичину, яка тривала сорок років. Боярська опозиція була остаточно знищена. Ростислав утік до Угорщини, війська якої перестали здійснювати великомасштабні походи до Галичини. Угорський король Бела IV уклав у 1247 році мир з Данилом і видав свою доньку Констанцію за княжого сина Лева Даниловича. Данило став повним володарем Галицько-Волинського князівства.
Попри позитивні сторони були й негативні. Успіхи Романовичів стурбували Сарай-Бату, столицю Золотої Орди. Монголи вирішили підкорити собі Галицько-Волинське князівство, щоб запобігти його посиленню, і поставили князям ультиматум: «Дай Галич». Данило не мав на той час належних сил протистояти ординцям, а тому приїхав у Сарай наприкінці 1245 року і визнав сюзеренітетБатия. Цей крок зберіг цілісність князівства, але водночас перетворив його у авангард монголів у країнах Центральної Європи.::::::::Докладніше
Еріх фон Манштейн (нім.Erich von Manstein; 24 листопада1887, Берлін, Німецька імперія — 10 червня1973, Іршенгаузен, Баварія, ФРН) — німецькийвоєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1942) Вермахту. Був одним із найвідоміших та найкращих командувачів Вермахту. Вважався майстром маневренного ведення війни.
На думку низки військових істориків та експертів, Еріх фон Манштейн належить до числа найвидатніших полководців Третього рейху. За ним міцно закріпилася репутація «найкращого оперативного таланту німецького Генерального штабу». Як воєначальник Манштейн користувався великим авторитетом у військових колах Третього рейху. Він відрізнявся від основної маси вищих воєначальників Вермахту прогресивнішими поглядами на характер сучасних операцій і способи їх ведення, широтою оперативного кругозору, здатністю здійснювати сміливий і рішучий маневр великими угрупованнями військ, разючою незворушністю в найбільш критичних ситуаціях і швидкістю реакції на будь-які зміни в обстановці. В особливості в маневреному веденні війни Манштейн бачив ключ до перемог над Червоною армією, водночас Манштейн зазначав : «Якщо я хочу перемагати, я маю рухати війська назад і вперед». У кожній операції на театрах Другої світової, в кожній битві, в якій Манштейн брав участь або керував, він знаходив успішне вирішення бойового завдання, максимально реалізуючи потенціал своїх військових сил і так само максимально знижуючи можливості противника.
Він запропонував досить оригінальний і, безсумнівно, блискучий за задумом план кампанії проти Франції, який привернув увагу Гітлера, отримав його схвалення і був покладений в основу стратегічного плану Французької кампанії 1940 року. Отримав високу оцінку зі сторони керівництва за переможні битви за Перекопський перешийок, Керч, Севастополь, Харків. У березні 1944 через певні невдачі на фронті та за невиконання наказу Адольфа Гітлера був відсторонений від служби. В 1949 році за вироком суду Манштейн мав відсидіти 18 років, але згодом термін ув'язнення був скорочений до 12 років. У 1953 році звільнений за станом здоров'я. Працював військовим радником уряду Західної Німеччини.::::::::Докладніше
Берегова охорона Норвегії (норв.Kystvakten) є морською військовою силою, яка є частиною норвезького Королівського військово-морського флоту. Відповідальність берегової охорони — це інспекція рибгосподарства, митний правопорядок, прикордонний контроль, правозастосування, судноплавна інспекція, охорона довкілля, а також пошук та рятування. Вона діє по всій Норвегії — 2,385,178 квадратних кілометрів (920,922 кв. миль) виключної економічної зони (ВЕЗ), внутрішніх вод та територіальних вод. Штаб-квартира розташована на військово-морській базі Сортланд. У 2013 році Берегова охорона мала 370 працівників, у тому числі призовників, а бюджет — 1 мільярд норвезьких крон.
Берегова охорона поділяється на три основні компоненти. Зовнішня берегова охорона охоплює ВЕЗ і складається з трьох морських патрульних кораблів типу «Ян-Маєн», трьох морських патрульних кораблів типу «Баренцшав», а також сторожових кораблів «Олесунн», «Свальбард» і «Гарстад». Внутрішня берегова охорона складається з п'яти патрульних суден типу «Норнен». Берегова охорона має авіаційну підтримку патрульних літаків P-3 Orion та вертольотів Westland Lynx, котрі експлуатуються Королівськими авіалініями Норвегії. «Лінкс» поступово звільняється з норвезької служби і замінюється NH90.
Берегова охорона має свою основу в службі спостереження за рибним господарством, яка була створена в 1908 році. Це була спільна військова і цивільна операція; вона орендувала риболовецькі судна під час сезону для доповнення великих суден із флотом. Це було перетворено на Військовий риболовний нагляд в 1961 році. Берегова охорона була заснована 1 квітня 1977 року, того ж року, коли Норвегія окреслила її ВЕЗ. Реструктуризація призвела до постачання патрульних кораблів типу «Нордкап» і вертольотів «Лінкс». Внутрішня берегова охорона була заснована в 1996 році. Берегова охорона бере участь у війні в Перській затоці 1990—1991 років та знищенні сирійської хімічної зброї в 2014 році.:::::::::Докладніше
За проявлену, відповідно до бойового завдання, ініціативу по вибору вдалого моменту для раптового, сміливого і стрімкого нападу на ворога і нанесення йому значної поразки з малими втратами для своїх військ;
За виконання бойового завдання, наполегливу і чітку організацію взаємодії родів військ і знищення повністю або більшій частині перевершуючих сил противника, що протидіють;
За командування артилерійським підрозділом або частиною, що подавили артилерію ворога, яка перевершує по силі, або що знищили вогневі точки противника, що заважали просуванню наших частин, або що зруйнували групу дзотів і дотів, або що наполегливо відбили атаку значної групи танків, нанісши їй важку утрату;
За командування танковим підрозділом або частиною, що успішно виконали бойову операцію, заподіяли велику втрату живій силі і техніці противника і що повністю зберегли свою матеріальну частину;
За командування авіапідрозділом або частиною, що наполегливо і успішно зробили ряд бойових вильотів, нанесли жорстокі втрати живій силі і техніці противника і що без втрат повернулися на свою базу;
За стрімкі дії і ініціативу по розладу або знищенню інженерних споруджень противника і забезпечення розвитку успіху в наступальному пориві наших частин;
За систематичну організацію безперебійного різнохарактерного зв'язку і своєчасне усунення його пошкоджень, що забезпечили успіх великих бойових операцій військ;
За уміле і стрімке виконання десантної операції з найменшими втратами для наших військ, що заподіяла велику поразку противникові і забезпечило успіх загального бойового завдання.
Вираз «Ми загинули б, якби ми не гинули», за твердженням давньогрецького філософа Плутарха, вимовив давньогрецький полководець, переможець персів Фемістокл (524 до н. е. — 459 до н. е.) перед матерями і вдовами загиблих воїнів у битві при Саламіні
«Для ведення війни мені потрібні три речі: по-перше — гроші, по-друге — гроші і по-третє — гроші» — Наполеон
Популярний вислів «Хочеш миру — готуйся до війни» має давньоримське походження і латинською звучить як «Si vis pacem, para bellum». Два останні слова Георг Люгер вибрав як назву свого пістолета, відомого нам як «Парабелум»
Американські індіанські війни — (англ.American Indian Wars) — використовувана у військово-історичній літературі назва серії збройних конфліктів, що відбувалися на території Північної Америки протягом XVII-XX століть в період колонізації Америки. Війни американських індіанців, також знані як Американські прикордонні війни, війни Першої нації у Канаді (фр.Guerres des Premières Nations) та Індіанські війни — це серія війн, що велися європейськими урядами та колоністами, а пізніше урядами США та Канади, а також американськими та канадськими поселенцями проти різних племен американських індіанців та Першої нації. Ці конфлікти відбувалися в Північній Америці з часів перших колоніальних поселень у XVII столітті до початку XX століття. Індіанські війни були наслідком найрізноманітніших факторів. Під час протиборства із супротивниками європейські держави та їхні колонії залучали до ведення бойових дій союзні індіанські племена, які допомагали їм вести війну проти колоніальних поселень протилежної сторони. Після Американської революції багато конфліктів перетворилися на локальні і відбувалися в межах окремих штатів або регіонів і часто причиною були суперечки щодо використання земель; деякі конфлікти супроводжувалися масовими репресіями проти мирного населення.
Після 1780 року, в міру поступового просування поселенців на захід по Північній Америці, збройні конфлікти збільшувались у розмірах, тривалості та інтенсивності протистояння між поселенцями та різними племенами індіанців та першої нації. Кульмінація настала у війні 1812 року, коли великі індіанські коаліції на Середньому Заході та Півдні виступили єдиним фронтом проти США, але зазнали поразки. Конфлікти з поселенцями ставали набагато рідше і зазвичай вирішувались за договором, часто шляхом продажу або обміну територією між федеральним урядом та певними племенами. Закон про переселення індіанців 1830 року дозволив американському уряду забезпечити вивезення індіанців зі сходу від річки Міссісіпі до Індіанської території на захід від американських кордонів, зокрема багато було переселено до території Оклахоми..::::::::Докладніше
український радянськийдержавний та військовий діяч російського комуністичного режиму в Україні. Нарком з військових справ РРФСР (листопад 1917 — березень 1918). Член Комітету революційної оборони Петрограда (лютий — березень 1918), член Реввійськради Республіки (вересень 1918 — липень 1919) та одночасно (січень-вересень 1919) — нарком військової ради Української РСР, член Реввійськради 7-ї арміїЗахідного фронту (жовтень — грудень 1919), 10-ї арміїКавказького фронту (січень — березень 1920)
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.
Військовий портал 
.jpg)
_nach_den_April-Angriffen_1917.jpg)
