Відкрити головне меню

Пі́ски — село в Україні, в Лохвицькому районі Полтавської області. Населення становить 2509 осіб. Орган місцевого самоврядування — Пісківська сільська рада.

село Піски
Герб села Піски.png Прапор села Піски.jpg
Герб Прапор
Сільська хата
Сільська хата
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Лохвицький район
Рада/громада Пісківська сільська рада
Код КОАТУУ 5322684901
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1092
Населення 2509
Площа 5,935 км²
Густота населення 422,75 осіб/км²
Поштовий індекс 37233
День села 19 вересня
Географічні дані
Географічні координати 50°22′32″ пн. ш. 33°26′54″ сх. д. / 50.37556° пн. ш. 33.44833° сх. д. / 50.37556; 33.44833Координати: 50°22′32″ пн. ш. 33°26′54″ сх. д. / 50.37556° пн. ш. 33.44833° сх. д. / 50.37556; 33.44833
Середня висота
над рівнем моря
105 м
Водойми Карлове озеро
Відстань до
обласного центру
168 км
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Лохвиця
Місцева влада
Адреса ради 37233, Полтавська обл., Лохвицький р-н, с. Піски, тел. 05356 9-75-31
Карта
Піски. Карта розташування: Україна
Піски
Піски
Піски. Карта розташування: Полтавська область
Піски
Піски
Піски. Карта розташування: Лохвицький район
Піски
Піски
Мапа

Піски у Вікісховищі?

Село вперше згадується у 1092 році під назвою Песочень, сучасна назва з 1600 року

Зміст

Географічне розташуванняРедагувати

 
Станція Лохвиця (Південна залізниця)

Село Піски знаходиться на лівому березі річки Сула, в місці впадання в неї річки Артополот, вище за течією на відстані 2 км розташоване місто Заводське, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Пісочки, на протилежному березі — село Гаївщина. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Через село проходить залізниця, станція Лохвиця.

ІсторіяРедагувати

Село Піски, розташоване на території Полтавської області у північно-східній частині України, на північному сході Лохвицького району у зоні лісостепу. Центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Шевченки і Яремівщина. Розташоване на березі річки Артополот, за 18 км від райцентру. Уперше згадуються в літописі від 1092 року як Пісочень. З середини 17 ст. входило до складу Лохвицької сотні, а з 1760, після її поділу на три сотні — до Янишпольської сотні з центром у с. Брисі; з 1781 року Піски — у складі Лохвицького повіту Чернігівського намісництва, 1796 — Малорос., 1802 — Полтавської губернії. За переписом 1859 у Пісках (село власницьке та козацьке) 546 дворів, 3296 жителів, жіноче населення становило 1657 осіб, а чоловіче 1639 особи. У селі було 7 заводів та одна православна церква[1] — мурована Успенська церква (1818 р). На час селянської реформи 1861 належали графині Марії Комаровській.

У 1867—1879 через село прокладено залізничну лінію Кременчук — Бахмач. У 1888 році у Пісках — 585 дворів, 3236 жителів. Діяло народне училище. У 1910 році Піски — центр волості, 772 двори, 4347 жителі, 25 вітряків, 6 кузень, 2 цегельних заводи, 31 крамниця, народне училище і церковнопарафіяльна школа. Піски 1870-х років були описані в творі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»[джерело?].

У січні 1918 року село було захоплене більшовиками. Під час боротьби з Денікіним 1919 у селі діяв підпільний партизанський штаб. У 1920 році створено комнезам. З 1923 року Піски — центр сільради Лохвицького р-ну Роменського округу, 4707 жителів, створено буряківниче кредитне товариство. У 1929 році в Пісках організовано комуну ім. К. Маркса, в 1931 виникло два колгоспи: «Правда» та ім. Г. К. Орджонікідзе, які 1950 році об'єдналися в одне господарство — колгосп ім. Г. К. Орджонікідзе. Під час німецько-нацистської окупації (14.ІХ.1941—14.ІХ.1943) гітлерівцями вивезено на примусові роботи до Німеччини 244 чоловік, розстріляно — 10 чоловік. У 1960 році колгосп став відділком радгоспу Лохвицького цукрокомбінату (вирощував насіння цукрових та кормових буряків). На території села діяли: Лохвицька районна нафтобаза, Лохвицький районний паливний склад, асфальтобетонний завод, перевалочний пункт Лохвицької заготконтори, відділення зв'язку, середня школа, дільнична лікарня, будинок культури на 300 місць, бібліотека, їдальня. За переписом 1990 року у Пісках проживало 3044 чоловік.

Сучасний станРедагувати

На даний час на території села діють: ТОВ АФ «ЧБГ», Пісківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, відділення зв'язку, Пісківська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, будинок культури на 400 місць, бібліотека, дитячий садок.

Пам'яткиРедагувати

 
Маєток пана Галагана

У Пісках встановлено: обеліск на братській могилі радянських воїнів, полеглих під час оборони 1941 і визволення 1943 села від німецько-нацистських загарбників; 1975 р. — пам'ятний знак односельцям, що загинули (259 чол.) на фронтах Другої Світової війни; 2008 р. — пам'ятний знак односельцям — жертвам голодомору 1932—1933 років.

Пам'ятка архітектури — будинок колишньої земської Лохвицького земства, збудований у 1912-13 роках за проектом видатного архітектора Опанаса Сластіона.

Пам'ятка археології — залишки літописного міста Пісочень, згаданого в 1092 році.

Біля с. Шевченки — 7 курганів.

На території Пісківської сільської ради знаходиться гідрологічний заказник «Артополот»

Гімн селаРедагувати

Слова Піддубної Оксани Олексіївни

Гімн села Піски


Ми народились в Україні
У мальовничому селі
Де ранки росами умиті
Чарують співом солов'ї

Приспів:

Тут серцю рідне все і миле
І хата, й стежка і садок
І кущ калини, і криниця,
За огородами ставок,

Ми любимо село своє,
Неначе матінку дитина,
Любов нам сили додає,
Бо ти — частинка України

Пройдися стежкою у поле,
Як сонце, соняхи горять.
Хліба на нивах колосяться,
На луках трави шелестять

Приспів:

Минуле в тебе є й майбутнє,
Бо добрі люди тут живуть.
Працюють, трудяться на славу
І Батьківщину бережуть.

Приспів

ПерсоналіїРедагувати

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Списки населенных мест Российской Империи. XXXIII. Полтавская губерния. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург. 1962. ст. 125
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 199 с. ISBN 966-8201-26-4

ПосиланняРедагувати

Див. такожРедагувати