Піски (Миргородський район)

(Перенаправлено з Піски (Лохвицький район))

Пі́ски — село в Україні, у Миргородському районі Полтавської області. Населення становить 2509 осіб. Орган місцевого самоврядування — Пісківська сільська рада.

село Піски
Герб села Піски.png Прапор села Піски.jpg
Герб Прапор
Сільська хата
Сільська хата
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Миргородський район
Рада Пісківська сільська рада
Код КОАТУУ 5322684901
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1092
Населення 2509
Площа 5,935 км²
Густота населення 422,75 осіб/км²
Поштовий індекс 37233
День села 19 вересня
Географічні дані
Географічні координати 50°22′32″ пн. ш. 33°26′54″ сх. д. / 50.37556° пн. ш. 33.44833° сх. д. / 50.37556; 33.44833Координати: 50°22′32″ пн. ш. 33°26′54″ сх. д. / 50.37556° пн. ш. 33.44833° сх. д. / 50.37556; 33.44833
Середня висота
над рівнем моря
105 м
Водойми Карлове озеро
Відстань до
обласного центру
168 км
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Лохвиця
Місцева влада
Адреса ради 37233, Полтавська обл., Лохвицький р-н, с. Піски
Карта
Піски. Карта розташування: Україна
Піски
Піски
Піски. Карта розташування: Полтавська область
Піски
Піски
Мапа

CMNS: Піски у Вікісховищі

Село вперше згадується у 1092 році під назвою Песочень, сучасна назва з 1600 року

ГеографіяРедагувати

 
Станція Лохвиця (Південна залізниця)

Село Піски знаходиться на лівому березі річки Сула, в місці впадання в неї річки Артополот, вище за течією на відстані 2 км розташоване місто Заводське, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Пісочки, на протилежному березі — село Гаївщина. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Через село проходить залізниця, станція Лохвиця.

ІсторіяРедагувати

Село Піски, розташоване на території Полтавської області у північно-східній частині України, на північному сході Лохвицького району у зоні лісостепу. Центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Шевченки і Яремівщина. Розташоване на березі річки Артополот, за 18 км від райцентру. Уперше згадуються в літописі від 1092 року як Пісочень. З середини 17 ст. входило до складу Лохвицької сотні, а з 1760, після її поділу на три сотні — до Янишпольської сотні з центром у с. Брисі; з 1781 року Піски — у складі Лохвицького повіту Чернігівського намісництва, 1796 — Малорос., 1802 — Полтавської губернії. За переписом 1859 у Пісках (село власницьке та козацьке) 546 дворів, 3296 жителів, жіноче населення становило 1657 осіб, а чоловіче 1639 особи. У селі було 7 заводів та одна православна церква[1] — мурована Успенська церква (1818 р). На час селянської реформи 1861 належали графині Марії Комаровській.

У 1867—1879 через село прокладено залізничну лінію Кременчук — Бахмач. У 1888 році у Пісках — 585 дворів, 3236 жителів. Діяло народне училище. У 1910 році Піски — центр волості, 772 двори, 4347 жителі, 25 вітряків, 6 кузень, 2 цегельних заводи, 31 крамниця, народне училище і церковнопарафіяльна школа. Піски 1870-х років були описані в творі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»[джерело?].

У січні 1918 року село було захоплене більшовиками. Під час боротьби з Денікіним 1919 у селі діяв підпільний партизанський штаб. У 1920 році створено комнезам. З 1923 року Піски — центр сільради Лохвицького р-ну Роменського округу, 4707 жителів, створено буряківниче кредитне товариство. У 1929 році в Пісках організовано комуну ім. К. Маркса, в 1931 виникло два колгоспи: «Правда» та ім. Г. К. Орджонікідзе, які 1950 році об'єдналися в одне господарство — колгосп ім. Г. К. Орджонікідзе. Під час німецько-нацистської окупації (14.ІХ.1941—14.ІХ.1943) гітлерівцями вивезено на примусові роботи до Німеччини 244 чоловік, розстріляно — 10 чоловік. У 1960 році колгосп став відділком радгоспу Лохвицького цукрокомбінату (вирощував насіння цукрових та кормових буряків). На території села діяли: Лохвицька районна нафтобаза, Лохвицький районний паливний склад, асфальтобетонний завод, перевалочний пункт Лохвицької заготконтори, відділення зв'язку, середня школа, дільнична лікарня, будинок культури на 300 місць, бібліотека, їдальня. За переписом 1990 року у Пісках проживало 3044 чоловік.

Сучасний станРедагувати

На даний час на території села діють: ТОВ АФ «ЧБГ», Пісківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, відділення зв'язку, Пісківська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, будинок культури на 400 місць, бібліотека, дитячий садок.

Пам'яткиРедагувати

 
Маєток пана Галагана
 
Місце поховання та пам’ятний знак жертвам Голодомору., Піски

У Пісках встановлено: обеліск на братській могилі радянських воїнів, полеглих під час оборони 1941 і визволення 1943 села від німецько-нацистських загарбників; 1975 р. — пам'ятний знак односельцям, що загинули (259 чол.) на фронтах Другої Світової війни; 2008 р. — пам'ятний знак односельцям — жертвам голодомору 1932—1933 років.

Пам'ятка архітектури — будинок колишньої земської Лохвицького земства, збудований у 1912-13 роках за проектом видатного архітектора Опанаса Сластіона.

Пам'ятка археології — залишки літописного міста Пісочень, згаданого в 1092 році.

Біля с. Шевченки — 7 курганів.

На території Пісківської сільської ради знаходиться гідрологічний заказник «Артополот»

Гімн селаРедагувати

Слова Піддубної Оксани Олексіївни

Гімн села Піски


Ми народились в Україні
У мальовничому селі
Де ранки росами умиті
Чарують співом солов'ї

Приспів:

Тут серцю рідне все і миле
І хата, й стежка і садок
І кущ калини, і криниця,
За огородами ставок,

Ми любимо село своє,
Неначе матінку дитина,
Любов нам сили додає,
Бо ти — частинка України

Пройдися стежкою у поле,
Як сонце, соняхи горять.
Хліба на нивах колосяться,
На луках трави шелестять

Приспів:

Минуле в тебе є й майбутнє,
Бо добрі люди тут живуть.
Працюють, трудяться на славу
І Батьківщину бережуть.

Приспів

Відомі людиРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Списки населенных мест Российской Империи. XXXIII. Архівовано 13 квітень 2016 у Wayback Machine. Полтавская губерния. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург. 1962. ст. 125
  2. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 199 с. ISBN 966-8201-26-4

ПосиланняРедагувати