Пісенний конкурс Євробачення

щорічний пісенний конкурс

Пісенний конкурс Євробачення (англ. Eurovision Song Contest; фр. Concours Eurovision de la chanson) — щорічний пісенний конкурс, що проводиться з 1956 року між країнами-членами Європейської мовної спілки (ЄМС).

Пісенний конкурс Євробачення
Eurovision Song Contest logo.svgЛоготип конкурсу з 2015 року
Дати травень
Місце проведення Країни-члени
Європейської мовної спілки
Роки існування 1956—дотепер
Засновано Європейська мовна спілка
Веб-сайт
www.eurovision.tv

Менеджмент конкурсу з української сторони здійснює Національна суспільна телерадіокомпанія України. Загальну координацію цього міжнародного конкурсу здійснює Європейська Мовна Спілка.

Зміст

ЗаснуванняРедагувати

  Зовнішні відеофайли
  Фрагмент виступу переможниці конкурсу «Євробачення-1956» ЛІз Ассії. [1]

У 1950-х роках, коли зруйнована Другою світовою війною Європа все ще відбудовувалася, у Європейській Мовній Спілці з'явилася ідея створити міжнародний пісенний конкурс, де б усі країни брали участь у єдиній телевізійній програмі, яка транслювалася б одночасно в усіх країнах, що є членами спілки. Ця ідея народилася в 1955 році, під час зустрічі ЄМС у Монако, в одного з його співробітників — швейцарця Марселя Безансона. За модель змагання було взято Пісенний Фестиваль Санремо, що проводився в Італії. Ця ідея була також сміливим технологічним експериментом: у ті дні це було дуже амбітним проектом — з'єднати разом багато країн у велику мережу для трансляції на широкій території. Супутникового телебачення ще не існувало й Мережа Євробачення[en] користувалася наземною мікрохвильовою мережею.

Перший Конкурс пройшов 24 травня 1956 року в місті Луґано, Швейцарія. У ньому взяли участь сім країн, кожна з яких представила по дві пісні. Але вже з 1957 року ввели обмеження — одна пісня від кожної країни-учасника. Пісенний конкурс Євробачення 1956 року виграла приймаюча країна — Швейцарія. Спочатку програма була відома як «Eurovision Grand Prix». Цю назву прийняли франкомовні країни, а також Данія та Норвегія, але згодом назву змінили на «Concours Eurovision de la chanson». Мережа Євробачення використовується для міжнародної трансляції багатьох програм новин та спорту й різноманітних спеціальних подій. Однак Пісенний Конкурс є найпопулярнішою програмою ЄМС і з часом став синонімом слова «Євробачення».

ФорматРедагувати

До 2004 року пісенний конкурс Євробачення складався лише з фіналу. У 2004 році був створений додатковий раунд кваліфікації — півфінал, у зв'язку з постійним збільшенням країн, що бажали взяти участь у конкурсі, і відбувався він у четвер.

2004—2008Редагувати

Конкурс складається з півфіналу та фіналу. Фінал складався з 24 країн. «Велика четвірка» та 10 країн, які посіли з 10 по 1 місце у фіналі минулого конкурсу, потрапляють до фіналу автоматично. Інші 10 країн потрапляють до фіналу з півфіналу. Якщо країна «Великої Четвірки» посідає з 10 по 1 місце на торішньому конкурсі, то з півфіналу до фіналу потрапляє 11 країн, і так далі (це залежить від кількості країн «Великої четвірки», які посіли з 10 по 1 місце у фіналі торішнього конкурсу).

2008—дотеперРедагувати

Починаючи з 2008 року пісенний конкурс Євробачення складається з двох півфіналів та фіналу. Півфінали відбуваються у вівторок та в четвер відповідно. Фінал відбувається в суботу о 22 годині за київським часом.

Фінал складається з 25 або 26 країн (залежить від того, яка країна перемогла минулого року). Шість країн потрапляють до фіналу автоматично, це «Велика П'ятірка» (Франція, Велика Британія, Німеччина, Іспанія та Італія) та тогорічна країна-переможниця. Якщо торішньою країною-переможницею є країна «Великої П'ятірки», наприклад Німеччина, то у фіналі змагатимуться 25 країн (приклад Пісенний конкурс Євробачення 2011). Якщо ж торішньою країною-переможницею є країна, яка не входить до «Великої П'ятірки», наприклад Азербайджан або Україна, то у фіналі змагатимуться 26 країн (приклад Пісенний конкурс Євробачення 2012).

Всі інші 20 країн потрапляють до фіналу з півфіналів (десять — з першого півфіналу, десять — з другого півфіналу).

Велика п'ятіркаРедагувати

Починаючи з Пісенного конкурсу Євробачення 2000 діяло правило «Великої четвірки». Воно означало, що до фіналу автоматично, незалежно від зайнятого місця на конкурсі, потрапляють чотири країни — Франція, Німеччина, Велика Британія та Іспанія. Це право було надане цим країнам завдяки тому, що вони є засновниками та спонсорами конкурсу. Саме вони вкладають більшу частку фінансів в організацію конкурсу.

З поверненням на конкурс у 2011 році Італії (яка тривалий час бойкотувала конкурс), «Велика четвірка» стала «Великою п'ятіркою».

У 2015 році до участі в ювілейному, 60-му, конкурсі було запрошено Австралію, яка кілька років перед тим транслювала у себе Євробачення. Виконавцю від цієї країни було відразу надано місце у фіналі. Таким чином, у фіналі Євробачення-2015 виступає 27 країн. У разі перемоги конкурсанта від Австралії, остання зможе взяти участь і в наступному конкурсі, однак сам він відбудеться в Європі.

Основні принципи конкурсуРедагувати

  • Країни-учасниці представляють пісні, що виконуються наживо у телевізійній програмі, яка транслюється ЄМС через Мережу Євробачення одночасно в усіх країнах. «Країна», як учасник, представляється однією телекомпанією з цієї країни.
  • Програма відбувається в одній з країн-учасників і трансляція йде з концертного залу в приймаючому місті.
  • Під час програми, після того як всі пісні було виконано, країни починають процес голосування за пісні інших країн: голосувати за пісню власної країни не можна.
  • Наприкінці програми пісня, яка набирає найбільшу кількість очок, оголошується переможцем. Країна-переможець запрошується наступного року бути приймаючою країною конкурсу.
  • Програму незмінно відкриває один чи кілька ведучих, що запрошують глядачів до перегляду шоу. Більшість приймаючих країн намагаються витягти максимальну користь з того, що вони ведуть програму з такою широкою міжнародною аудиторією, зазвичай це має форму своєрідних відеолистівок, що неначе рекламують туризм.
  • Між блоком пісень та оголошенням початку голосування виконується проміжний розважальний номер, що може мати будь-яку форму.
  • До та після трансляції Конкурсу (а також інших подій що транслюються ЄМС) програється музична заставка ЄМС, якою є прелюдія до твору Марка-Антуана Шарпантьє Te Deum.

УчастьРедагувати

 
Учасники після 1956 року:
   Брали участь хоча б один раз
   Ніколи не брали участь, хоча мають на це право
   Планували брати участь, але потім відмовилися
 
Міста, які приймали пісенний конкурс Євробачення.

Право брати участь у Конкурсі мають Активні Члени (на відміну від Асоційованих Членів) Європейської Мовної Спілки. Активними Членами є держави, що знаходяться в Європейській Телерадіомовній Зоні, або ті що є членами Ради Європи. Європейська Телерадіомовна Зона визначається Міжнародним Союзом Телекомунікацій. Активні члени складаються з телерадіомовних організацій, чиї трансляції є доступними всьому населенню країн, де ці організації розташовані.

Якщо організація, що є Активним Членом ЄМС, бажає взяти участь у конкурсі, то вона має виконати умови встановлені правилами конкурсу (нова копія яких публікується щороку). Станом на 2007 рік, це включає вимогу трансляції програми попереднього року в своїй країні, а також сплату ЄМС внеску учасника до закінчення строку сплати, що його встановлено правилами Конкурсу поточного року.

Право брати участь у конкурсі не визначається географічним розташуванням на європейському континенті, незважаючи на корінь «Євро» в слові «Євробачення», також таке право не має нічого спільного із Європейським Союзом. Наприклад, у 1980 році участь у конкурсі брала північноафриканська країна Марокко.

Ідея участі СРСРРедагувати

Едуард Фомін, колишній працівник Міністерства просвіти РРФСР, відкрив журналістам у 2009 році одну із утаємничених раніше сторінок історії радянської культури. У 1987 р. у форматі розгортання перебудови та розрядки, у Міністерстві освіти СРСР розглядалася участь Радянського Союзу на престижному європейському пісенному конкурсі «Євробачення». «Веселов Георгій Петрович (міністр освіти СРСР) запропонував відправити Валерія Леонтьєва, молодого талановитого співака», — розповів чиновник. Однак ідея Георгія Веселова не була підтримана у КПРС і, як не дивно, самим Горбачовим. Навіть у Міністерстві освіти більшість була налаштована на те, що СРСР ще не готовий до настільки радикальних кроків.[1], [2]

Процедура відборуРедагувати

Кожна країна надсилає одну пісню, яка буде її представляти в конкурсі. Є правило, яке забороняє надсилати пісні, що були випущені більше ніж за визначений період часу до початку конкурсу. Мета цього правила — забезпечити участь в конкурсі тільки нових пісень, а не вже добре відомих хітів, що надало б країнам несправедливу перевагу через популярність пісні.

Країни можуть вибирати свої пісні наступними способами:

1. Закритий національний відбірРедагувати

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, національна телерадіокомпанія країни-учасниці обирає сама без участі телеглядачів.

2. Відкритий національний відбірРедагувати

Виконавця та пісню, що будуть представляти країну на конкурсі, обирають шляхом відкритого телеголосування та голосування журі у співвідношенні 50×50.

(Саме таким чином з 2009 року здійснюється національний відбір до Євробачення представника України[2].)

3. Змішаний національний відбірРедагувати

При змішаному відборі виконавець обирається національною телерадіокомпанією країни-учасниці, а пісня шляхом відкритого телеголосування. (Приклад 2008 рік: коли Національна телекомпанія України обрала представником Ані Лорак, а пісня обиралася шляхом відкритого телеголосування). Або навпаки, коли пісню обирає національна телерадіокомпанія країни-учасниці, а виконавець, який заспівав цю пісню найкраще, обирається шляхом відкритого телеголосування.

Відкриті відбори деяких країн є настільки ж великими як і сам Пісенний Конкурс Євробачення, або навіть більшими. Шведський відкритий національний відбір Melodifestivalen (буквальний переклад — Фестиваль Мелодій) складається з 32 пісень, що виконуються протягом чотирьох півфіналів, які проходять перед широкою аудиторією у великих концертних залах по всій країні, з фіналом у Стокгольмі. Протягом років Melodifestivalen став найпопулярнішою програмою року, з найвищим глядацьким рейтингом на шведському телебаченні.

Проведення конкурсуРедагувати

Більшість витрат на проведення Конкурсу сплачують спонсори події, а також учасники з інших країн. Конкурс вважається унікальною можливістю популяризації приймаючої країни як місця для туризму. Влітку 2005 року Україна скасувала звичайні візові вимоги для туристів задля полегшення проїзду іноземної публіки на Пісенний Конкурс Євробачення в Києві; коли уряд оцінив прибуток від збільшення кількості іноземних туристів, цю зміну візового режиму було вирішено зробити постійною.

Підготовка до проведення Конкурсу починається за кілька тижнів потому, як країна перемагає і надсилає до ЄМС підтвердження того, що вона має намір і змогу проводити конкурс у себе. Вибирається місто проведення (зазвичай столиця країни, але не завжди) та концертний зал, придатний до події такого масштабу.

Найбільшою концертною спорудою в історії Конкурсу на цей час є стадіон Паркен у Копенгагені, який прийняв глядацьку аудиторію з близько 38 000 людей, коли Данія приймала Євробачення у себе у 2001 році. Найменшим містом проведення в історії конкурсу було ірландське містечко Мілстріт з 1 500 населення, яке приймало Конкурс 1993 року.

Тиждень ЄвробаченняРедагувати

Термін «Тиждень Євробачення» вживається для опису тижню коли відбувається Конкурс. Оскільки шоу транслюється наживо, це вимагає того, щоб учасники добре відрепетирували свої номери, для того, щоб шоу пройшло бездоганно. На додаток до репетицій вдома, кожному учаснику надається можливість репетиції в концертному залі, де буде проходити Євробачення. Ці репетиції проходять протягом кількох днів напередодні суботнього шоу, і через це делегації країн приїздять до приймаючого міста задовго до самої події. Це, в свою чергу, значить, що журналісти і фани також приїздять заздалегідь, і події Євробачення тривають набагато довше ніж кілька годин телепрограми. Декілька офіційно акредитованих готелів вибираються для розміщення делегацій, організуються автобуси-шатли, що перевозять учасників та їх команди до залу, де буде проходити конкурс.

Кожна телекомпанія-учасник назначає Голову Делегації, в задачі якого входить координація пересувань членів делегації і який відіграє роль представника країни для офіційних осіб ЄМС в приймаючій країні. Членами делегації зазвичай є виконавці, автори слів та музики, офіційні представники преси і якщо використовується живий оркестр, або цього вимагає пісня — диригент. За бажанням, до делегації може долучатися коментатор — кожна країна може надавати свій власний коментар для місцевої трансляції. Коментаторам надаються спеціальні кабіни, розташовані в концертному залі позаду від глядачів.

Репетиції і прес-конференціїРедагувати

Традиційно делегації прибували в суботу перед Конкурсом, щоб мати змогу почати репетиції в понеділок зранку. Однак, після введення півфіналу — і, таким чином, збільшення кількості країн-учасників — з 2004 року репетиції починаються в тиждень, що передує Тижню Євробачення. Зараз країни, що беруть участь у півфіналах (з 2008 року їх два), репетирують шість днів з вівторка по неділю, на кожну країну дозволено по два періоди репетицій. Країни, що вже автоматично потрапили в фінал, репетирують в понеділок та вівторок Тижня Євробачення.

Після того, як кожна країна завершує репетиції, делегація країни зустрічається із артистичним директором шоу в кімнаті для відеоперегляду. Там вони проглядають щойно відзняту репетицію, обговорюють кути камери, освітлення та хореографію задля досягнення максимального естетичного ефекту від телетрансляції. На цьому етапі голови делегацій висловлюють власні особливі побажання, необхідні для виконання номера, і можуть наполягати на їх виконанні телекомпанією країни — господаря конкурсу.

Після цієї зустрічі делегація проводить прес-конференцію, під час якої представники акредитованої преси можуть ставити до учасників питання. Репетиції та прес-конференції проводяться паралельно, тобто одна країна проводить прес-конференцію, а інша в цей час проводить репетицію у залі, де відбудеться шоу. Друкований підсумок всіх питань та відповідей з прес-конференції виробляється прес-офісом приймаючої країни і розкладається в особисті поштові скриньки журналістів.

У середу Тижня Євробачення проходять три генеральні репетиції (двох півфіналів та фіналу). Генеральна репетиція першого півфіналу відбувається у вівторок, другого півфіналу в четвер. Для фіналу проводяться дві генеральні репетиції: в п'ятницю ввечері та в суботу зранку (в день, коли і транслюється фінал в прямому ефірі).

Вечірки у ЄвроклубіРедагувати

У понеділок тижня Євробачення традиційно відбувається Прийом Мера, на якому міська адміністрація святкує той факт, що Євробачення прийшло до міста. Цей прийом зазвичай відбувається у великому об'єкті муніципальної власності у центрі міста. Запрошуються всі делегації і вечірка зазвичай супроводжується живою музикою, безкоштовним частуванням та випивкою, і в останні роки — феєрверками.

Після півфіналів та фіналу відбуваються афтерпарті, які проходять або в тому ж приміщенні, де проходять концерти, або в іншому пристосованому до цього приміщенні.

Євроклуб проходить кожної ночі протягом тижня у нічному клубі, до якого запрошується увесь акредитований персонал. Також протягом тижня окремі делегації проводили власні вечірки на додаток до тих, що спонсорувалися офіційно. Однак, у новому тисячолітті з'явилася тенденція до більшої централізованості зусиль національних делегацій і проведення вечірок країн у Євроклубі.

ГолосуванняРедагувати

Система голосування в конкурсі змінювалася протягом років. Поточна система діє з 1975 року і є адаптацією так званого «ранжованого голосування». Країни присвоюють пісням серію очок від 1 до 8, потім 10 і нарешті 12. Дванадцять очок отримує улюблена пісня.

Історично, набір очок вирішувався внутрішнім журі кожної країни, але у 1997 році п'ять країн (Австрія, Швейцарія, Німеччина, Швеція і Велика Британія) зробили експеримент із телеголосуванням, надаючи членам аудиторії цих країн можливість масово голосувати за їх улюблену пісню. Експеримент виявився успішним і з 1998 року всі країни заохочувалися користуватись телеголосуванням, коли це можливо. Запасні журі все ще використовуються на випадок збою телеголосування. В наші дні, глядачі можуть також голосувати з допомогою SMS, на додаток до телеголосування. З 2009 року окрім глядачів голосує також журі — 5 професіоналів від кожної країни; результат обчислюється за допомогою врахування як народного голосування, так і голосування в журі. Який би метод голосування не використовувався, неможливо голосувати за пісню країни, з якої надсилається голос, тобто країни не можуть голосувати за власні пісні.

З 2016 року система голосування дещо змінена. Речники країн оголошують тільки кому віддало 12 балів професійне журі. А потім у зростаючому порядку оголошуються підсумовані бали від глядачів.

Хронологія участей країн у конкурсіРедагувати

Рік Країна-господар Дата Усього Дебюти Повернення Залишили конкурс Переможець
1956   Швейцарія 24 травня 12/7[3] 7:   Бельгія,   Італія,   Люксембург,   Нідерланди,   Німеччина,   Франція,   Швейцарія   Швейцарія
1957   Німеччина 3 березня 10 3:   Австрія,   Велика Британія,   Данія   Нідерланди
1958   Нідерланди 12 березня 1:   Швеція 1:   Велика Британія   Франція
1959   Франція 11 березня 11 1:   Монако 1:   Велика Британія 1:   Люксембург   Нідерланди
1960   Велика Британія 29 березня 13 1:   Норвегія 1:   Люксембург   Франція
1961   Франція 18 березня 16 3:   Іспанія,   Фінляндія,   Югославія   Люксембург
1962   Люксембург   Франція
1963   Велика Британія 23 березня   Данія
1964   Данія 21 березня 1:   Португалія 1:   Швеція   Італія
1965   Італія 20 березня 18 1:   Ірландія 1:   Швеція   Люксембург
1966   Люксембург 5 березня   Австрія
1967   Австрія 8 квітня 17 1:   Данія   Велика Британія
1968   Велика Британія 6 квітня   Іспанія
1969   Іспанія 29 березня 16 1:   Австрія   Велика Британія,
  Іспанія,
  Нідерланди,
  Франція
1970   Нідерланди 21 березня 12 4:   Норвегія,   Португалія,   Фінляндія,   Швеція   Ірландія
1971   Ірландія 3 квітня 18 1:   Мальта 5:   Австрія,   Норвегія,   Португалія,   Фінляндія,   Швеція   Монако
1972   Велика Британія 25 березня   Люксембург
1973   Люксембург 7 квітня 17 1:   Ізраїль 2:   Австрія,   Мальта
1974   Велика Британія 6 квітня 1:   Греція 1:   Франція   Швеція
1975   Швеція 22 березня 19 1:   Туреччина 2:   Мальта,   Франція 1:   Греція   Нідерланди
1976   Нідерланди 3 квітня 18 2:   Австрія,   Греція 3:   Мальта,   Туреччина,   Швеція   Велика Британія
1977   Велика Британія 7 травня 1:   Швеція 1:   Югославія   Франція
1978   Франція 22 квітня 20 2:   Данія,   Туреччина   Ізраїль
1979   Ізраїль 31 березня 19 1:   Туреччина
1980   Нідерланди 19 квітня 1:   Марокко 1:   Туреччина 2:   Ізраїль,   Монако   Ірландія
1981   Ірландія 4 квітня 20 1:   Кіпр 2:   Ізраїль,   Югославія 2:   Італія,   Марокко   Велика Британія
1982   Велика Британія 24 квітня 18 2:   Греція,   Франція   Німеччина
1983   Німеччина 23 квітня 20 3:   Греція,   Італія,   Франція 1:   Ірландія   Люксембург
1984   Люксембург 5 травня 19 1:   Ірландія 2:   Греція,   Ізраїль   Швеція
1985   Швеція 4 травня 2:   Греція,   Ізраїль 2:   Нідерланди,   Югославія   Норвегія
1986   Норвегія 3 травня 20 1:   Ісландія 2:   Нідерланди,   Югославія 2:   Греція,   Італія   Бельгія
1987   Бельгія 9 травня 22 2:   Греція,   Італія   Ірландія
1988   Ірландія 30 квітня 21 1:   Кіпр   Швейцарія
1989   Швейцарія 6 травня 22 1:   Кіпр   Югославія
1990   Югославія 5 травня   Італія
1991   Італія 4 травня 1:   Мальта 1:   Нідерланди   Швеція
1992   Швеція 9 травня 23 1:   Нідерланди   Ірландія
1993   Ірландія 15 травня 25 3:   Боснія і Герцеговина,   Словенія,   Хорватія 1:   Югославія (назавжди)
1994 30 квітня 7:   Естонія,   Литва,   Польща,   Росія,   Румунія,   Словаччина,   Угорщина 7:   Бельгія,   Данія,   Ізраїль,   Італія,   Люксембург (назавжди),   Словенія,   Туреччина
1995 13 травня 23 5:   Бельгія,   Данія,   Ізраїль,   Словенія,   Туреччина 7:   Естонія,   Литва,   Нідерланди,   Румунія,   Словаччина,   Фінляндія,   Швейцарія   Норвегія
1996   Норвегія 18 травня 5:   Естонія,   Нідерланди,   Словаччина,   Фінляндія,   Швейцарія 5:   Данія,   Ізраїль,   Німеччина,   Росія,   Угорщина   Ірландія
1997   Ірландія 3 травня 25 5:   Данія,   Італія,   Німеччина,   Росія,   Угорщина 3:   Бельгія,   Словаччина,   Фінляндія   Велика Британія
1998   Велика Британія 9 травня 1:   Республіка Македонія 5:   Бельгія,   Ізраїль,   Румунія,   Словаччина,   Фінляндія 6:   Австрія,   Боснія і Герцеговина,   Данія,   Ісландія,   Італія,   Росія   Ізраїль
1999   Ізраїль 29 травня 23 5:   Австрія,   Боснія і Герцеговина,   Данія,   Ісландія,   Литва 7:   Греція,   Республіка Македонія,   Румунія,   Словаччина,   Угорщина   Фінляндія,   Швейцарія   Швеція
2000   Швеція 13 травня 24 1:   Латвія 5:   Республіка Македонія,   Росія,   Румунія,   Фінляндія,   Швейцарія 5:   Боснія і Герцеговина,   Литва,   Польща,   Португалія,   Словенія   Данія
2001   Данія 12 травня 23 6:   Боснія і Герцеговина,   Греція,   Литва,   Польща,   Португалія,   Словенія 7:   Австрія,   Бельгія,   Кіпр,   Республіка Македонія,   Румунія,   Фінляндія,   Швейцарія   Естонія
2002   Естонія 25 травня 24 7:   Австрія,   Бельгія,   Кіпр,   Республіка Македонія,   Румунія,   Фінляндія,   Швейцарія 6:   Ірландія,   Ісландія,   Нідерланди,   Норвегія,   Польща,   Португалія   Латвія
2003   Латвія 24 травня 26 1:   Україна 6:   Ірландія,   Ісландія,   Нідерланди,   Норвегія,   Польща,   Португалія 5:   Данія,   Литва,   Республіка Македонія,   Фінляндія   Швейцарія   Туреччина
2004   Туреччина 12/15 травня 36 4:   Албанія,   Андорра,   Білорусь,   Сербія та Чорногорія 6:   Данія,   Литва,   Монако,   Республіка Македонія,   Фінляндія,   Швейцарія   Україна
2005   Україна 19/21 травня 39 2:   Болгарія,   Молдова 1:   Угорщина   Греція
2006   Греція 18/20 травня 37[4] 1:   Вірменія 3:   Австрія,   Сербія та Чорногорія (назавжди),   Угорщина   Фінляндія
2007   Фінляндія 10/12 травня 42 4:   Грузія,   Сербія,   Чехія,   Чорногорія 2:   Австрія,   Угорщина 1:   Монако (назавжди)   Сербія
2008   Сербія 20/22/24 травня 43 2:   Азербайджан,   Сан-Марино 1:   Австрія   Росія
2009   Росія 12/14/16 травня 42 1:   Словаччина 2:   Грузія,   Сан-Марино   Норвегія
2010   Норвегія 25/27/29 травня 39 1:   Грузія 4:   Андорра (назавжди),   Угорщина,   Чехія,   Чорногорія   Німеччина
2011   Німеччина 10/12/14 травня 43 4:   Австрія,   Італія,   Сан-Марино,   Угорщина   Азербайджан
2012   Азербайджан 22/24/26 травня 42 1:   Чорногорія 2:   Вірменія,   Польща   Швеція
2013   Швеція 14/16/18 травня 39 1:   Вірменія 4:   Боснія і Герцеговина,   Португалія,   Словаччина (назавжди),   Туреччина (назавжди)   Данія
2014   Данія 6/8/10 травня 37 2:   Польща,   Португалія 4:   Болгарія,   Кіпр,   Сербія,   Хорватія   Австрія
2015   Австрія 19/21/23 травня 40 1:   Австралія 3:   Кіпр,   Сербія,   Чехія 1:   Україна   Швеція
2016   Швеція 10/12/14 травня 42 4:   Болгарія,   Боснія і Герцеговина,   Україна,   Хорватія 2:   Португалія,   Румунія   Україна
2017   Україна 9/11/13 травня 2:   Португалія,   Румунія 2:   Боснія і Герцеговина,   Росія   Португалія
2018   Португалія 8/10/12 травня 43 1:   Росія   Ізраїль
2019   Ізраїль 28/30 травня/1 червня 18 2:   Казахстан,   Ліхтенштейн 2:   Ірландія,   Ісландія
Рік Країна-господар Дата Усього Дебюти Повернення Залишили конкурс Переможець

Рекорди і досягненняРедагувати

Рекордсменом Євробачення за кількістю перемог серед країн є Ірландія — 7 разів її конкурсанти займали перше місце на конкурсі (в тому числі мав місце випадок, коли Ірландія перемагала тричі поспіль — єдиний подібний випадок на даний момент, жодна країна поки не змогла перевершити чи хоча б повторити цей рекорд, хоча ще до того, як Ірландія встановила таке досягнення, були випадки, коли одна й та ж країна перемагала двічі поспіль). Також, Ірландії належить і наступний рекорд: єдиний виконавець, котрий перемагав на конкурсі більше, ніж один раз (Джонні Логан). Його співвітчизниця Лінда Мартін, котра також двічі брала участь у конкурсі, займала друге (за першої участі) і перше (за другої участі). Ті самі результати, що й Лінда Мартін, мають: швейцарка Ліз Ассіа, росіянин Діма Білан та італійка Джільола Чінкветті. Француженка Ізабель Обре, шведка Карола та ще одна француженка Анн-Марі Давід (окрім Франції представляла Люксембург) посідали на конкурсі третє і перше місця. Також, слід сказати, що грецька співачка Єлена Папарізу також займала на конкурсі третє місце (в 2001 році, у складі гурту  «Antique») та перше місце (в 2005 році, коли виступала на Євробаченні як самостійна виконавиця).

Наймолодщою учасницею в історії конкурсу є француженка Наталі Пак, якій у 1989 році було майже 12 років. Найбільш віковим учасником Євробачення є Еміль Рамзауер, контрабасист швейцарського гурту Takasa, який вийшов на сцену Євробачення-2013 у 95-річному віці. Найстарішим сольним виконавцем на Євробаченні є британець Енгельберт Гампердінк — на Євробаченні-2012, що проходило у Баку, йому було 76 років. Наймолодшою переможницею в історії Євробачення є бельгійка Сандра Кім, яка у 1986 році завоювала золото у віці 13 років. Найстарший переможець конкурсу — карибський виконавець Дейв Бентон (50 років і 4 місяці), який у 2001 році виступав під естонським прапором.

Рекордсменами Євробачення за кількістю участей серед виконавців є бельгієць Фуд Леклерк (1956, 1958, 1960, 1962), швейцарський гурт "Peter, Sue and Marc" (1971, 1976, 1979, 1981), представниця Сан-Марино Валентина Монетта (2012, 2013, 2014, 2017) та шведсько-норвезька співачка Елізабет Андреассен (1982, 1985, 1994, 1996) — кожен з чотирьох виступав на пісенному конкурсі по 4 рази.

КритикаРедагувати

Деякі оглядачі західних країн вважають, що конкурс є дедалі менше пісенним змаганням і дедалі більше перетворюється на змагання геополітичних симпатій, де в останні роки домінують країни Східної Європи. Після конкурсу 2008 року в британській пресі заявлялося, що «змагання постає під загрозою перетворитися на гарячий казан в результаті блокового голосування Східної Європи».[5]

ПриміткиРедагувати

  1. Померла перша переможниця Євробачення Ліз Ассія, сайт 24tv, 24 березня 2018 року
  2. На Євробаченні від України заспіває Гайтана: правила та журі Нацвідбору до «Євробачення-2012»
  3. У першому конкурсі взяли участь 12 артистів з 7 країн. Кожна країна, за винятком Швейцарії та Люксембургу, відправила на конкурс по двоє конкурсантів.
  4. У конкурсі 2006 року взяли участь 37 країн, а в голосуванні — 38, включно із Сербією та Чорногорією, яка в останній момент відмовилася від участі у конкурсі
  5. На Євробаченні вперше перемогла Росія, bbc.ua

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати