Ві́ктор Миха́йлович Пінчу́к (14 грудня 1960, Київ) — український підприємець, політик, мільярдер та меценат, зять другого президента України Леоніда Кучми. Засновник інвестиційно-консалтингової компанії EastOne та благочинної організації Фонд Віктора Пінчука. Власник медіагрупи StarLightMedia. Один із найбагатших олігархів України. Претендент на входження до рейтингу 100 найвпливовіших особистостей у світі сучасного мистецтва за 2008 рік.[3]

Віктор Михайлович Пінчук
Viktor Pinchuk David Shankbone 2010.jpg
Народився 14 грудня 1960(1960-12-14) (61 рік)
Київ, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність український єврей
Діяльність ФПГ «Інтерпайп», (бізнесмен в галузі металургії, банків, мас-медіа)
Відомий завдяки олігарх, народний депутат, меценат
Alma mater Національна металургійна академія України
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Членство Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада Народний депутат України[1] і Народний депутат України[2]
Партія Трудова Україна
Родичі Кучма Леонід Данилович
У шлюбі з Пінчук Олена Леонідівна
Нагороди
Державна премія України в галузі науки і техніки почесні громадяни Києва
Сайт pinchukfund.org

ЖиттєписРедагувати

Народився 14 грудня 1960 року в Києві, походить з відомого єврейського роду, що належить до гілки ашкеназі.[4]

Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут (1983), за фахом — інженер-металург, «Обробка металів тиском».

19811983 — лаборант Дніпропетровського металургійного інституту.

1982 — різальник холодних труб, Нижньодніпровський трубопрокатний завод.

19831997 — стажист-дослідник, інженер, старший інженер, молодший науковий співробітник, старший науковий співробітник Державного науково-дослідного проектного інституту трубної промисловості, Дніпро.

З 1997 — президент інвестиційної групи «Інтерпайп», Дніпро.

До січня 2000 — радник Президента України, до лютого 2000 — член Ради підприємців при КМ України.

Ініціатор програми «Інвестиції в культуру» (з 1992). Ініціатор створення Членської благодійної організації «Фонд соціального порятунку» (Дніпро, 1998). Член політвиконкому партії «Трудова Україна» (травень 2000 — квітень 2004).

З 2017 року — член Наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»[5].

ВідзнакиРедагувати

Знання мовРедагувати

Володіє українською, російською, англійською мовами.

РодинаРедагувати

З 1998 року перебував у фактичному шлюбі, а у 2002 році офіційно одружився з Оленою Франчук, дочкою експрезидента України Леоніда Кучми.

Діти: дочки Марія, Катерина, Вероніка та син Роман.

СтаткиРедагувати

У рейтингу найзаможніших українців за версією українського журналу Forbes, у травні 2021 року посів друге місце (поступившись лише Рінату Ахметову); за даними видання, має статки у 2,5 млрд доларів, у 2020 році його статки оцінювали у 1,4 млрд доларів[7][8].

У рейтингу журналу «НВ» «топ-100 найбагатших українців», опублікованому у жовтні 2019 року, статки Віктора Пінчука оцінено у $2,310 млрд (зменшення на 14 % із 2018 року).[9] А вже у 2021 році багатство Пінчука авторитетне видання оцінило у $2,6 млрд (зростання на 8% у порівнянні із 2020 роком). [10]

У березні 2012 року — 255 місце з $4,2 млрд. 2013 року — 353 місце зі статком $3,8 млрд[11].

У рейтингу мільярдерів журналу «Форбс» у березні 2008 року (Список мільярдерів, 2008)[12] Пінчук фігурував під номером 203 (його статок оцінювався в $5 млрд), а в рейтингу 2009 року як власник статків у $2,6 млрд зайняв 246-е місце. До березня 2011 року Пінчук займав у рейтингу Forbes 336-те місце (№ 2 в Україні, після Ріната Ахметова), зі статками $3,3 млрд.[13]

Політична діяльністьРедагувати

Народний депутатРедагувати

Нардеп України 3-го скликання з березня 1998 року, виборчий округ № 26, Дніпропетровської області. З'явилося 59,8 %, за 25,8 %, 17 суперників. На час виборів: президент Науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп» (Дніпропетровськ). Також у березні 1998 — кандидат в народні депутати України від блоку «Трудова Україна», № 8 в списку. Член фракції НДП (травень 1998 — квітень 1999), член групи «Трудова Україна» (з квітня 1999); голова підкомітету з питань підприємництва, інвестиційної політики та антимонопольного законодавства Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з липня 1998).

Нардеп України 4-го скликання квітень 2002 — квітень 2006, виборчий округ № 26 Дніпропетровської області, самовисування. За 38,25 %, 9 суперників. Член фракції «Єдина Україна» (травень — червень 2002), член фракції партій ППУ та «Трудова Україна» (червень 2002 — квітень 2004), член фракції «Трудова Україна» (4 грудня 2004), позафракційний (грудень 2004 — січень 2005), член групи «Демократична Україна» (січень — вересень 2005), член фракції «Вперед, Україно!» (вересень — листопад 2005), член групи Народного блоку Литвина (з листопада 2005). Член Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з червня 2002).

ЄвромайданРедагувати

Пінчук сказав про Євромайдан наступне:[14]

Вільні громадяни виробили свою думку і говорять про це. Ніщо не може бути сильніше. Це дає мені величезний оптимізм щодо майбутнього нашої країни.

Війна Росії проти України (з 2014-го)Редагувати

Наприкінці грудня 2016 р. в американській газеті «Wall Street Journal» опубліковано статтю Пінчука «Україна має піти на болючі компроміси для миру з Росією»[15] (англ. Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia)[16], яка викликала скандальну реакцію в суспільно-політичних колах[15][17][18][19][20][21][22][23][24][25]: серед іншого, він запропонував відокремити питання Криму від війни на сході України, провести там місцеві вибори і відмовитися від перспективи вступу до ЄС і НАТО.[26]

Згодом Пінчук опублікував нову статтю, в якій спробував пояснити свою позицію: згідно них американське видання скоротило оригінал, що могло змінити його сенс.[27][28]

В оригіналі (за словами автора) говориться наступне:[29]

  • Україна має бути членом ЄС,
  • Санкції проти РФ мають бути продовжені,
  • Жодних компромісів з РФ у України бути не може (хоча це напряму суперечить надрукованій статті),
  • Крим є частиною України і РФ повинна його повернути.

ДіяльністьРедагувати

1999 року Пінчук був у центрі скандалу «з ознаками розкрадання державного майна, ухилення від сплати податків і укривання валютних коштів за межами України»[30][31][32][33]

Політична кар'єра Пінчука представлена депутатськими мандатами в парламентах третього і четвертого скликання, роботою на посаді радника Президента, а також у Раді підприємців у Кабінеті Міністрів. У виборах до ВРК 2006 року Пінчук участі не брав, зробивши остаточний вибір на користь бізнесу та благодійності.

Згодом відійшов від владних структур, займається підприємницькою діяльністю, бере участь в громадському житті України. Як меценат Пінчук фінансує мистецькі проєкти, колекціонує дорогий живопис. Так, один з найдорожчих митців світу початку 2000-х — Демієн Герст — назвав Віктора Пінчука «найбільшим з трьох колекціонерів, з якими він працює».[34]

КриворіжстальРедагувати

У той час коли Президентом України був Леонід Кучма, його зять Віктор Пінчук набув великих активів. 14 червня 2004 р. консорціум «Інвестиційно-металургійний союз», співзасновником якого були Віктор Пінчук і Рінат Ахмєтов, отримав у власність 93,02%-ний пакет акцій заводу «Криворіжсталь», експертна оцінка якого становила 3-5  млрд доларів США, сплативши 4 млрд. 260 млн грн. 22 квітня 2005 р.

Господарський суд Києва визнав незаконним продаж 93,02%-ного пакету акцій «Криворіжсталі» і постановив повернути їх Фонду держмайна. Проте 24 жовтня 2005 року компанія Mittal Steel Germany GmbH придбала 93%-й пакет акцій «Криворіжсталі» за 24 млрд. 200 млн грн. (4,8 млрд доларів США), що в 5,7 раза перевищує суму, отриману за підприємство у 2004 році.

Втративши комбінат «Криворіжсталь», Пінчук залишається власником великих активів. До складу інвестиційно-консалтингової групи EastOne[35], створеною Пінчуком у 2007 році у результаті реструктуризації ФПГ «Інтерпайп», входять великі підприємства, сфера діяльності яких охоплює трубну промисловість, банківські послуги, засоби масової інформації, страхову галузь та інше. За версією журналу Forbes, його актив оцінюється у 1,2 мільярди доларів США (станом на жовтень 2006[36]). У його власності також знаходяться 4 телеканали (ICTV, Новий, СТБ, М1), газета «Факты и комментарии», видавництво «Економіка», яке видає газету Дело, журнал «ІнвестГазету», а також центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre у Києві.

МеценатствоРедагувати

За його сприяння давався найбільший приватний обід на Давоському форумі 2006-го року у підтримку України та фінансувалася українська експозиція на 52-му Венеціанському бієнале.[36] 2008 року компанією, що управляє бізнесом Пінчука EastOne, було придбано 71 % акцій видавництва «Економіка» (видає газету «Дело» та журнал «ІнвестГазета»).

Благодійною діяльністю Віктор Пінчук займається з 1992 року. Наразі Фонд Пінчука реалізує ряд благодійних проєктів, серед яких програма з відкриття Центрів допомоги новонародженим «Колиски надії»[37], Центр Сучасного мистецтва PinchukArtCentre, Київська школа економіки (KSE) Підтримка місцевих єврейських громад в Україні[38] та інші.

Інвестує гроші у творчість кінорежисера Стівена Спілберґа[39]. За сприяння Віктора Пінчука та Стівена Спілберґа було знято документальний фільм «Назви своє ім'я» про Голокост.

Діяльність PinchukArtCentre та поширюване центром «сучасне мистецтво» викликає неодностайні оцінки в Україні.[40].

Віктор Пінчук ініціював проєкт «Ялтинської європейської стратегії» (YES), намагаючись залучити до його участі відомих світових політиків — президентів, прем'єрів, депутатів Європарламенту, а також впливових лідерів громадської думки.

У лютому 2013 року Віктор Пінчук, приєднавшись до філантропічної ініціативи Гейтса і Баффета «Клятва дарування», став першим українцем, який прийняв рішення віддати не менше половини свого статку на благодійність.[41].

Суперечка за Нікопольський феросплавнийРедагувати

Влітку 2005 року суд прийняв рішення про незаконну приватизацію Пінчуком Нікопольського феросплавного заводу і відтак повернення контрольного пакету в державну власність. Довкола прав власності на завод розгорнулася війна, яка супроводжувалася взаємно виключними постановами судів, альтернативними зібраннями акціонерів, і спробами силового захоплення заводу. Прагнення уряду Юлії Тимошенко активно підтримала група «Приват» Коломойського, якій вже належала решта українського виробництва феросплавів.

У серпні 2005 року три загальноукраїнських телеканали Пінчука (ICTV, Новий і СТБ) перервали передачі і кілька днів транслювали мітинг, як ці канали твердили, «захисників заводу» наживо, назвавши це «Новим Майданом». Серед спікерів були Юрій Кармазін і Інна Богословська. Менше ніж за місяць по тому Президент Ющенко відправив перший уряд Юлії Тимошенко у відставку.

«Позиційні бої» за Нікопольський феросплавний завод тривали ще два роки і завершилися угодою між групами Пінчука і Коломойського щодо поділу власності над підприємством. Держава залишилася поза рамками угоди і не повернула нічого.

Див. такожРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  3. Віктора Пінчука названо претендентом до рейтингу 100 найвпливовіших людей у світі мистецтва 2008. Архів оригіналу за 26 жовтня 2007. Процитовано 28 жовтня 2007. 
  4. Пинчук, Виктор. Архів оригіналу за 29 лютого 2012. Процитовано 22 лютого 2012. 
  5. Створено наглядову раду київського меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Лівий берег. 19 березня 2017. Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020. 
  6. http://nvua.net/ukraine/nomeru-chetvertomu-v-spiske-bogateyshih-ukraincev-vruchili-medal-mitropolita-andreya-sheptickogo-21272.html
  7. 100 найбагатших українців 2021 — Forbes.ua. forbes.ua (укр.). 6 травня 2021. Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 7 травня 2021. 
  8. Forbes: за рік статки Ахметова зросли майже втричі. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 7 травня 2021. 
  9. Золотая сотня. Топ-100 самых богатых украинцев — рейтинг НВ и Dragon Capital. nv.ua. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 30 листопада 2019. 
  10. У ТОП-100 найбагатших українців потрапило 8 львів’ян. lvivski.info (укр.). 5 листопада 2021. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 11 листопада 2021. 
  11. Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2013 [Архівовано 21 травня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
  12. Профіль Віктора Пінчука на сайті Форбс 2008. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 3 травня 2014. 
  13. Фонд Віктора Пінчука — Інтерв'ю і статті. Архів оригіналу за 3 травня 2014. Процитовано 3 травня 2014. 
  14. Миллиардер Виктор Пинчук поддержал Евромайдан [Архівовано 15 грудня 2013 у Wayback Machine.] 12.12.2013 (рос.)
  15. а б Єлісєєв, Костянтин (5 січня 2017). Відповідь влади Пінчуку щодо відмови від ЄС та Криму. Повний текст. Європейська правда. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  16. Pinchuk, Victor (29 грудня 2016). Ukraine Must Make Painful Compromises for Peace With Russia. WSJ (англ.). Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 24 березня 2017. 
  17. Чубаров: Своїми компромісами Пінчук пропонує вбити Україну. Українська правда. 30 грудня 2016. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 24 березня 2017. 
  18. Рощенко, Олена (31 грудня 2016). Найєм вважає ідеї Пінчука не компромісом, а капітуляцією. Українська правда. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 24 березня 2017. 
  19. В АП відповіли Пінчуку: відмови від ЄС і НАТО не буде, Кримом не торгуємо. Українська правда. 5 січня 2017. Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 24 березня 2017. 
  20. Respect for Ukraine Vital for a Lasting Peace. WSJ (англ.). 4 січня 2017. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  21. Муждабаєв, Айдер (1 січня 2017). Реакция элиты на идеи Пинчука: молчание – знак согласия?. Українська правда - Блоги (рос.). Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  22. Блайх, Яков Дов (30 січня 2017). Чи наблизять Україну до Європи спроби задушити нові ідеї?. Українська правда (рос.). Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  23. Фонд Сороса засудив позицію Пінчука, але не бойкотуватиме його заходи. Європейська правда. 7 січня 2017. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  24. Снігир, Олена (5 січня 2017). Рік змін, зрад та "примусу до миру": що має змінити Україна, щоб витримати Трампа та "ідеї Пінчука". Європейська правда. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  25. Опоблок заступився за Пінчука. Українська правда. 24 січня 2017. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  26. Пінчук пропонує провести вибори в ОРДЛО, відмовитись від ЄС і НАТО. Українська правда. 30 грудня 2016. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 24 березня 2017. 
  27. Яхно, Олеся (13 січня 2017). По поводу "расширенной версии" (аргументации) статьи Виктора Пинчука. Українська правда - Блоги (рос.). Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  28. Пінчук, Віктор (13 січня 2017). Без назви. Українська правда (рос.). Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  29. "Українська правда" – Пінчуку. Українська правда (рос.). 13 січня 2017. Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017. 
  30. Архівована копія. Архів оригіналу за 30 червня 2007. Процитовано 29 червня 2007. 
  31. Стенограма засідання Верховної Ради. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 19 червня 2012. 
  32. Колесникова І. Гаманець для Президента?: «Таємний зять» Кучми підозрюється парламентарями у приховуванні десятків мільйонів доларів на закорд. рахунках: [Депут. запит нар. деп. України О. Жира та А. Єрмака до Генпрокуратури про перевірку інформації щодо відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. депутатом, радником Президента України В. Пінчуком] // Укр. слово. — 1999. — 23 верес. — С. 1, 4.
  33. Коробова Т. Чи стане Віктор Пінчук новим Павлом Лазаренком?: [Депут. запит О. Жира та А. Єрмака про необхідність перевірки інформації "про відкриття рахунків за кордоном і приховування на них валют. виручки нар. деп. В. М. Пінчуком] // День. — 1999. — 18 верес. — С. 1, 4.
  34. ArtSlant — Hirst says Art Prices may still fall, 24.04.2009 [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  35. eastonegroup.com. www.eastonegroup.com. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 25 березня 2017. 
  36. а б The World's Richest People. Архів оригіналу за 25 червня 2007. Процитовано 18 червня 2007. 
  37. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березня 2008. Процитовано 13 березня 2008. 
  38. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 червня 2009. Процитовано 9 вересня 2009. 
  39. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 9 грудня 2010. 
  40. Виктор Пинчук и волшебный пенис мысли. Архів оригіналу за 30 липня 2010. Процитовано 16 липня 2010. 
  41. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 29 квітня 2013. 

ПосиланняРедагувати