Відкрити головне меню

Іоан Георгій Пінзель

(Перенаправлено з Пінзель)

Іоа́н Гео́ргій Пі́нзель[2], Йоган Георг Пінзель[3] або Іоанн Георгій Пінзель, майстер Пінзель[4], пол. Jan Jerzy Pinzel, бл. 1707[5] або бл. 1720[6] — між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762[3], ймовірно, Бучач) — галицький скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Для творів Іоана Пінзеля характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис.

Іоан Георгій Пінзель
Pinzel.jpg
Ймовірний автопортрет на плечі скульптури Алегорія Мужності з церква Покрови у Бучачі (гіпотеза Віри Стецько)
Псевдо Йоган Георг Пінзель, майстер Пінзель
Народився ~ 1707 чи ~ 1720
Помер між 16.9.1761 і 24.10.1762
ймовірно, Бучач
Громадянство Річ Посполита
Місце проживання Бучач
Діяльність скульптор
Суспільний стан шляхтич[1]
Конфесія римо-католик
Родичі Бернард Меретин (кум)
У шлюбі з Маріанна Ельжбета Кейтова (з дому Маєвська)
Діти Бернард, Антон

ЖиттєписРедагувати

Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі.[7]

Збігнев Горнунг свого часу стверджував, що Пінзель походив з Чехії, про що, на його думку, свідчила схожість робіт майстра з творами празької школи[8]. Микола Голубець називав його «шльонським різьбарем».[9]

Пінзель прибув до Польщі наприкінці 1740-х років на запрошення Бернарда Меретина для виконання різьбярських робіт у проектованих архітектором будівлях на замовлення Миколи Василя Потоцького.[8] За іншими даними — з'явився в середині 1740-х при дворі магната М. В. Потоцького, який став його головним замовником і патроном.

Протягом 17501760-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меретином[10]) працював у Львові, Ходовичах (нині Львівська область), Городенці, Гвіздці (нині Івано-Франківська область), Монастириськах[11], Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область).

Перед квітнем 1756 року разом з Йоганом Георгом Гертнером почали працювати[12] над вівтарями двох Патріархів (інші дані — святих Фелікса Валуа та Яна де Мата[12]) у Львівському костелі Тринітаріїв, які не збереглися. Роботи закінчили у квітні 1757 року.[12] Кошти за виконані роботи (990 злотих) отримав у 1757 році. Додатково зробив для цих вівтарів невеликі статуї святих Яна Непомуцького та Якима.[13]

Наприкінці 1750-х Меретин замовив Пінзелю виконання оздоблювальних робіт в костелі у Годовиці, які він не зміг виконати через передчасну смерть архітектора (крім казальниці — спрощеної репліки амвону в костелі Городенки). Виконав у 1759—1761 роках монументальні статуї святих Атанасія, Леона, кінну статую святого Юра, за що отримав величезну тоді суму — близько 37000 золотих. Перед смертю Меретин доручив йому виконання двох балконових консолей з чоловічими торсами для кам'яниці № 40 на площі Ринок у Львові, перебудованій під резиденцію львівського єпископа УГКЦ Лева Шептицького, яка 1761 року вже була накрита дахом.[14]

1761 року Микола Василь Потоцький офірував 100000 золотих для виконання різьбарських робіт в новому домініканському костелі Львова і зобов'язав Пінзеля виконати роботи. Вони передбачали виконання 2-х бічних вівтарів у каплицях на поперечній осі храму (до наших днів не збереглись, вціліли приналежні фігури святих Миколая, Йосифа (?), Августина, Домініка, виконані перед консекрацією храму 1764 року. Пінзель виконав статую Матері Божої з дитятком у кляшторному ораторіумі за великим вівтарем. З весни 1764 року тривали роботи із зовнішньої декорації костелу.[14]

1761 року завершив свої роботи з оздоблення собору святого Юра.[15] 16 вересня 1761 року отримав кошти за роботи, виконані в костелі у Монастириськах, що вважається найпізнішим фактом з життя майстра.[16]

Помер між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762 року[17] ймовірно в Бучачі.[18]

Поява Пінзеля сприяла розвитку талантів Томаса Гуттера, Конрада Кутченрайтера, Георга Маркварта, Христіана Сейнера, Себастьяна Фесінгера, спрямувало їх творчість в напрямку розквітлого рококо. Майстерня Пінзеля, яка провадилася, найправдоподібніше, в Бучачі, сприяла появі (крім Антона Штиля, Фабіяна Фесінґера, Яна Непомуцена Бехерта) таких чільних майстрів молодшої генерації львівської різьбарської школи на чолі з Антоном Осинським, Іваном та Матвієм Полейовськими, Іваном Оброцьким, Франциском Олендзьким.[19]

Сім'яРедагувати

13 травня 1751 року одружився в Бучачі з удовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських[20]. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда[21] (нар. 1752) і Антона (нар. 1759[22]).

Згідно тодішніх звичаїв, удова мала принаймні рік перебувати в жалобі за померлим чоловіком.[23] За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Йогана Беренсдорфа.[24][25] Можна припустити, що третій чоловік Маріанни з Маєвських був челядником Пінзеля, а по його смерті одружився з його вдовою та успадкував його майстерню.[26]

Перелік творівРедагувати

 
Ск. Пінзель. «Юрій-Змієборець».
 
Ск. Пінзель. «Юрій-Змієборець». Собор святого Юра, Львів.

На своїх роботах не залишав підпису, монограми чи дати.[27]

ГалереяРедагувати

Пластичні ескізи-моделіРедагувати

Як модель Й.-Ґ. Пінзеля розглядається сумлінно вирізьблена з липового дерева і позолочена група святого Юрія на коні у битві зі змієм висотою 51 см, яка зберігається в Національному музеї у Львові. Вона вважається підготовчою роботою до його кам'яної скульптури на фасаді собору святого Юра у Львові. Авторство Пінзеля щодо цієї «моделі» є безсумнівним, а незвична для ескізної роботи позолота могла бути нанесена пізніше, щоб надати їй характеру самостійного твору. Впадають у вічі, проте, значні розходження між «моделлю» та її кам'яним виконанням. Зміни у зображенні гриви та хвоста коня, а також плаща вершника можна було б ще пояснити намаганням сильнішого акцентування контуру з розрахунку на ефектний вид монументальної групи вгорі на фасаді.

Моделлю Пінзеля вважається також статуетка святого Якима з Музею Пінзеля у Львові. За розмірами та характером виконання її можна порівняти з групою святого Юрія. Досі ще не вдалося встановити її зв'язок з відповідною статуєю, виконаною у великих розмірах. Загальний характер і досконале виконання фігури не виказує ознак ескізу. Навпаки, вона справляє враження самостійної завершеної роботи в малому форматі.

Враховуючи те, що пластичні ескізи не лише Пінзеля, а й інших скульпторів Львівської школи не збереглися до нашого часу, особливо важливою і щасливою подією стала поява на баварському мистецькому ринку восени 1999 року шести боцеті, які вважалися «чеськими» за походженням. Всі шість можна віднести до творчості Іоанна Георгія Пінзеля.[44][45] Вони були придбані Баварським національним музеєм в Мюнхені[46].

6 боцеті з МюнхенаРедагувати

Вдова Пінзеля вивезла з собою частину скульптурних робіт майстра (6 боцеті). Робилися як ескізи до великих скульптур. Віднайдені 1999 року на мистецькій ярмарці в Мюнхені. Всі (окрім більшого Святого Йосипа) висотою близько 10 сантиметрів.[44][45]

Місцезнаходження робітРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

Виставки та музейРедагувати

Докладніше: Музей Пінзеля
  • З 21 листопада 2012 до 25 лютого 2013 р. у Луврі відбулася виставка робіт Івана Пінзеля.[49][50][51]
  • З 28 жовтня 2016 року до 12 лютого 2017 року експресивні барокові роботи — різьблення Йогана Георга Пінзеля та живопис — виставлені на показ у Зимовому палаці принца Євгена Савойського[52] комплексу-паладу Бельведер у Відні.[53] Однак ні на сітілайтах, ні в офіційних прес-релізах палацу не згадують, що колекція із фондів Львівської галереї мистецтв.[52]

Монети та маркиРедагувати

Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 29 листопада 2010 року ввів в обіг ювілейну монету «Іоанн Георг Пінзель» номіналом 5 гривень, що виготовлена зі срібла, масою 15,55 г, діаметром 33 мм. Тираж 5000 шт[54][55].

У 2010 році Укрпошта випустила в обіг поштові марки «Іоан Георг Пінзель. Богоматір» та «Іоан Георг Пінзель. Ангел»[56][57].

Ювілейна монета «Іоанн Георг Пінзель» та поштові марки
     
Аверс монети Реверс монети Зчіпка марок

Пам'ятник та фестиваль у БучачіРедагувати

Скульптор у наукових працяхРедагувати

  • Борис Возницький. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
  • Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення. — Київ : Грані-Т, 2007. — ISBN 978-966-292-334-6.

Пінзель у художній літературіРедагувати

  • Євгенія Кононенко. Жертва забутого майстра. — Київ : Грані-Т, 2007.
  • Володимир Єшкілєв. Втеча майстра Пінзеля. — Київ : Грані-Т, 2007.

Твори Пінзеля у віртуальній та доданій реальностіРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Згідно із записом про одруження.
  2. Інші збережені у архівних документах варіанти — Пілзень, Пілце, Пільце, Пінзе, Пільц, Пільзе, Пільзнов.
  3. а б Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 257.
  4. Саме так він сам підписувався.
  5. Згідно з припущенням Архівовано 8 січень 2010 у Wayback Machine..
  6. Ostrowski Jan K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii… — S. 364.
  7. за однією веосією — це Лазар Відман (в чеськомовних джерелах його звуть також Лазар Відеманн (1697—1769) → Publikace «Sochař Lazar Widemann (1697—1769) a jeho dílo v západních Čechách». (чес.); або Лазар Відманн → Barokní sochařství Архівовано 7 квітень 2017 у Wayback Machine.. (чес.)), за іншою — Антон Браун → Дуда І., Пиндус Б., Стецько В., Удіна Т. Пінзель Іоанн-Георгій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 87. — ISBN 978-966-528-279-2.
  8. а б Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 343.
  9. Рококо і класицизм // Мистецтво / Історія української культури.
  10. Митці близько товаришували і, можливо, були знайомі до приїзду в Україну.
  11. костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, з ним працював також Антон Штиль, див. → Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — 402 il. — S. 84—94. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
  12. а б в Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 258.
  13. Возницький Б. (підготував). Відомості про скульптора // Кононенко Є. Жертва забутого майстра. — К. : Грані-Т, 2007. — С. 171. — ISBN 978-966-2923-41-4.
  14. а б в Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 344.
  15. Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — T. 4. — S. 92. (прим.).
  16. а б Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 93—94.
  17. Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 257.
  18. Дуда І., Пиндус Б., Стецько В., Удіна Т. Пінзель Іоанн-Георгій… — С. 87.
  19. Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 345.
  20. «13 травня 1751 року у Бучачі укладено шлюб між шляхетним Іоанном Георгом Пінзе, молодшим скульптором, і Маріанною Елізабетою Кейтовою, удовою, дівоче прізвище по першому шлюбі Маєвська» (запис у виявлених у 1995 році у Варшаві костельних книгах із Бучача).
  21. Названий на честь хрещеного батька — Бернарда Меретина.
  22. Охрещений 3 червня 1759.
  23. Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 94 (прим.).
  24. Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — T. 1. — S. 28. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (лат.)
  25. отже, Пінзель, імовірно, помер до цієї дати — близько 1761 року, певно, у Бучачі
  26. Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1994. — № 1. — S. 87.
  27. Wrabec O. Zbigniew Hornung (1903—1981) // Rocznik Historii Sztuki. — PAN WDN, 2011. — T. XXXVI. — S. 116. (пол.)
  28. Тесані з цільного вапняку. Частина загинула під час пожежі 29 липня 1865 р., кілька півфігур-каріатид знищені у 1950-х. Збережені (всі пошкоджені, висота 195 см): Геракл роздирає пащу Немейському левові, Геракл убиває Лернейську гідру, Посейдон, Давид, Козак з люлькою та інші.
  29. Jan K. Ostrowski. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — T. 1. — S. 24.
  30. Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 85.
  31. Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII… — № 1. — S. 86.
  32. Решту в радянські часи порізали на дрова.
  33. Ostrowski J. К. Wstęp // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 508 il. — S. 8. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  34. Nestorów R. Kościół p.w. Niepolanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Rranciszkanów (pierwotnie Kapucynów) // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, Pasaż, 2011. — T. 19. — S. 374. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-92-5. (пол.)
  35. Там само. — Ілюстр. 774.
  36. Тихий Б. Монастир бернардинів // Пам'ятки України. — К. — 2013. — № 5 (188) (трав.). — 72 с. — С. 25.
  37. статуї св. Анни і одного з пророків у бічному вівтарі він вважав роботою Антона Штиля
  38. Пінзель отримав кошти за виконані роботи
  39. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 92—93.
  40. спочатку не знав про знахідку Маньковського
  41. сума отриманих Пінзелем коштів, на його думку, були замалі за таку роботу; вважав Осінського найкращим представником львівської школи
  42. Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 93.
  43. Бабій Н. П. Культова архітектура в бароковій культурі ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ. Історіографія та джерельна база дослідження. — С. 3.
  44. а б в Peter Volk[de] und Oksana Kozyr. Zur Lemberger Rokokoplastik. Bozzetti von Johann Georg Pinsel (До питання львівської рококової скульптури. Боццетті Іоанна Георгія Піінзеля). — Bayerisches Nationalmuseum München, 2001. — 30 s.
  45. а б в Oksana Kozyr. Expressives Rokoko
  46. Боцетті Майстра Пінзеля
  47. Збереглася тільки скульптура Святої Анни.
  48. Ostrowski J. K Kościół parafialny p.w. Wszystkich Świętych w Hodowicy // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — T. 1. — S. 37, il. 113. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I.). — ISBN 83-85739-09-2.
  49. Exposition Johann Georg Pinsel Un sculpteur baroque en Ukraine au XVIIIe siècle]. (фр.)
  50. Сьогодні у Луврі відкривають виставку «українського Мікеланджело» (відео)
  51. Твори Пінзеля експонують у Луврі, а в будівлі музею скульптора у Львові протікає дах
  52. а б Бароковий скульптор Йоган Георг Пінзель — у Бельведері. На афішах нема про Україну // zik.ua 27.10.2016
  53. Ліщенко О. «Зимовий палац Бельведеру не бачив виставки такого рівня з часів Марії-Терезії…» // Високий замок. — 2016. — № 123 (5523) (1 лист.). — С. 1, 3.
  54. Іоанн Георг Пінзель (срібна монета)
  55. Иоанн Георг Пинзель (серебряная монета)
  56. Зчіпка з двох марок № 1053-1054 «Іоан Георг Пінзель»/2010. Архів оригіналу за 30 квітень 2011. Процитовано 11 червень 2012. 
  57. Укрпошта випустила в обіг поштові марки «Іоан Георг Пінзель. Богоматір» та «Іоан Георг Пінзель. Ангел»
  58. В Бучачі відкрили пам'ятник Пінзелю. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014. 
  59. Дні Пінзеля в Бучачі

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати