Відкрити головне меню

Пійло

село в Калуському районі Івано-Франківської області (Україна)

Пі́йло — село Калуського району Івано-Франківської області, розташоване на лівому березі річки Чечва за 1 км на південний захід від Калуша. Загальна площа населених пунктів Пійлівської сільської ради — 663,2 га (Пійло — 471 га, Довге-Калуське — 192,2 га).

село Пійло
Пійло зранку.jpg
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Калуський район
Рада/громада Пійлівська сільська рада
Код КОАТУУ 2622885201
Основні дані
Засноване 1187
Перша згадка 2 червня 1475
Населення 2150
Площа 10,4 км²
Густота населення 206,73 осіб/км²
Поштовий індекс 77344
Телефонний код +380 03472
Географічні дані
Географічні координати 49°00′10″ пн. ш. 24°18′13″ сх. д.H G O
Водойми Чечва
Місцева влада
Адреса ради 77344, Івано-Франківська обл., Калуський район, с. Пійло вул. Грушевського, 85 , тел. 99-5-15
Сільський голова Микола Семанів
Карта
Пійло. Карта розташування: Україна
Пійло
Пійло
Пійло. Карта розташування: Івано-Франківська область
Пійло
Пійло
Мапа

Пійло у Вікісховищі?

ІсторіяРедагувати

Згідно з припущеннями назва села пов'язана з гідрологічним розміщенням Пійла. Можливо, таку назву дали чумаки, які возили сіль з Калуша або татари, які зупинялися тут перед тим, як рушити на Рогатинщину і Галич.

Перші поселення на території села існували ще за часів кам'яної доби. Про це свідчать знайдені в селі та навколишніх місцях знаряддя праці. Перша згадка про село Пійло датується 1454 роком.

Згадується 2 червня 1475 року в книгах галицького суду [1]. У податковому реєстрі 1515 року документується 10 ланів (близько 250 га) оброблюваної землі[2].

У 1565–1566 рр. у Пійлі нараховувалося 30 дворів, населення становило 150–160 осіб. У податковому реєстрі 1578 р. в селі фіксується піп — отже, вже тоді була церква[3]. Місцеві селяни торгували у місті продуктами харчування, продавали рідкісний червоний дуб з лісу неподалік та випалювали поташ. За часів Хмельниччини у Калуші спалахнуло повстання за активної участі пійлян[4], яке очолив Іван Грабівський. У повстанні у жовтні-листопаді 1648 року брало участь до 5 тисяч людей, пізніше повстанці об'єднались з армією Семена Височана.

Протягом 1672–1676 ця місцевість не раз ставала полем битв турецько-татарської орди з поляками. Після цих подій Пійло не згадується аж до 1770-х, коли Галичина ввійшла до складу Австро-Угорської імперії.

В 1914 р. почалася Перша світова війна. Село поперемінно захоплювали то росіяни, то австрійці. У травні 1919 року Галичину окупувала Польща.

У 1939 році в селі проживало 1620 мешканців (1570 українців, 10 поляків, 30 латинників і 10 євреїв)[5].

У 1939 р. Галичину захопив СРСР, у 1941 — Німеччина, у 1944 — знову СРСР. У боях 1944 року загинуло 3 пійлян, загалом у ІІ світовій війні полягло 28 вихідців з Пійла. Жителі села взяла активну участь у русі опору окупантам, воюючи в УПА, підтримуючи підпілля ОУН та жертвуючи своєю волею і життям. Їхні родини виселили в Сибір. В січні 1946 р. для боротьби з УПА в кожному селі був розміщений гарнізон НКВД, в Пійлі — з 30 осіб (на допомогу готові були 1300 в Калуші).

 
Недобудована шахта

Колись на теренах села була цегельня, а тепер — штольня копальні, яка так і не була введена в дію[6].

Навесні 1948 року створено колгосп «Більшовик». 5 грудня 1949 року був убитий голова колгоспу Турлей А. К.

Будівництво в селі міні-ГЕС потужністю 156 кВт, прийняте спільним рішенням райвиконкому і РК КПУ № 648 29 грудня 1951 р., не було виконане.

У 1956 р. ліквідовано в селі неписьменність і малописьменність. Із двокласової (шестирічне навчання вели два вчителі) школи організували початкову 4-класну школу, потім семирічну і восьмирічну.

З 1998 р. почалася газифікація села, головою сільської ради на той час був Михайло Савчук. Закінчила газифікацію села Наталія Савчук, котра була обрана головою у 2002 році.

В 2012 році в селі народилося 20 діток, померло 37 людей. Найбільше у селі Стасюків та Лисаників.

У 2018 р. встановлено освітлення вулиць.[7]

Пам’ятникиРедагувати

  • Пам'ятник жителям села, які загинули у ІІ св. війні поставлено в 1970-х роках.
  • Символічна могила Січовим стрільцям, зруйнована у 1939 р., була поновлена 16 лютого 1990 р.

РелігіяРедагувати

Церква святого мученика Дмитрія вперше згадується 1684 року про сплату 10 злотих катедратика (столового податку)[8]. Також згадується у реєстрі духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії 1708 року, як і друга пійлянська церква — церква Введення Матері Божої в Храм.

У протоколах генеральних візитацій Львівсько-Галицько-Камянецької єпархії 1740-1755 рр. церква Введення Матері Божої в Храм описується як дерев’яна, збудована коштом парохіян у 1703 році, парох — Ян Хохонович, висвячений у 1729 році, 25 парохіян-господарів. Церква святого мученика Дмитрія, — дерев'яна, споруджена в 1722 році коштом пароха Гаврила Зигодського (Вигодського?), висвяченого в 1715 році, 26 парохіян-господарів.

У селі є три храми Господні — греко-католицький, православний Київського патріархату[9] та православний автокефальний. У 1964 р. спалили 200-річну церкву Введення в Храм Пр. Богородиці 1768 р. побудови. На щастя, залишився храм православної громади, який почали будувати у грудні 1933 р. Однак уже 16 жовтня 1965 року громада села самочинно збудувала церкву — доносили у «відповідні» органи[10].

У 1995 р. споруджено греко-католицьку церкву Введення Матері Божої в Храм.

У 2011-2018 р. побудовано храм св. ап. Петра і Павла ПЦУ. Настоятель митр. прот. Василь Малярчук.

Соціальна сфераРедагувати

  • Народний дім
  • Бібліотека
  • ФАП[11]
  • Відділення зв'язку
  • Школа І-ІІІ ступенів[12] на 430 місць
  • 561 двір, 2118 мешканців.

Село поділяється на «Долішній», «Горішній» кути, «Будову» та «Колгосп».

Відомі людиРедагувати

  • Костянтин Михаліха — священик[13]

ВулиціРедагувати

У селі є вулиці[14]:

  • Івана Франка
  • Ковпака
  • Кохана
  • Лесі Українки
  • Львівська
  • Михайла Грушевського
  • Новобудова
  • Семанишина
  • Січових Стрільців
  • Тараса Шевченка
  • Чорновола

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.372, №3778 (лат.)
  2. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
  3. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — s. 90.
  4. Жерела до істориї України-Руси, т. ІV, стор. 167-168, 176-177, 214, 219, 237-238, 241-242 – Львів, НТШ, 1898. – 412 с.
  5. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 33.
  6. Дігери спустилися в аварійну шахту поблизу Пійла і оприлюднили фантастичні світлини
  7. 8 кілометрів ліхтарів. У Пійлі та Довгому-Калуському зробили освітлення. ФОТО
  8. Скочиляс І.Книга реєстру катедратика Львівської православної єпархії 1680-1686 рр.//Записки НТШ. Том ХХХХ: Праці Історично-філософської секції. стор. 623-625 - Львів: НТШ, 2008. - 768 с.
  9. Івано-Франківська єпархія УПЦ КП, Калуське благочиння, с. Пійло Калуського району
  10. Інститут історії України, 15 жовтня
  11. Сільські медзаклади в Мислові і Пійлі зазнали якісних змін
  12. Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопадааа 2014. 
  13. На Прикарпатті відновили знищені іменні таблички на унікальному різьбленому іконостасі. ВІДЕО
  14. Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району

ПосиланняРедагувати