Відкрити головне меню

Олекса́ндр Миколайович Підсу́ха (16 жовтня 1918, Ніжиловичі — 21 жовтня 1990, м. Київ) — український поет, прозаїк, драматург, перекладач, громадський діяч.

Олександр Миколайович Підсуха
Підсуха Олександр Миколайович.jpg
Народився 16 жовтня 1918(1918-10-16)
Ніжиловичі, нині Макарівський район Київська область
Помер 21 жовтня 1990(1990-10-21) (72 роки)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Жанр поет, прозаїк, драматург, перекладач
Партія КПРС
Нагороди
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Дружби народів

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 16 жовтня 1918 року в селі Ніжиловичах (тепер Макарівського району Київської області) в родині сільського коваля. Закінчивши семирічку в сусідньому селі, пішов на робітфак Київського лінгвістичного інституту, а за два роки був уже студентом Харківського педагогічного інституту іноземних мов.

Після закінчення навчання у 19391941 роках Підсуха працював викладачем Донецького індустріального інституту. У 19411945 роках поет на фронтах радянсько-німецької війни (спочатку сапером і автоматником, а потім стає кореспондентом дивізійної газети)[1]. У післявоєнні роки викладав англійську мову в Київському педагогічному інституті імені Максима Горького. Член Спілки письменників України з 1947 року[2].

У 19531958 роках працював відповідальним редактором журналу «Дніпро», згодом — завідуючим редакцією серії «Романи й повісті» видавництва «Дніпро». У 19731979 роках — голова Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном.

У 19521957 і 19801990 роках мешкав у Києві у будинку письменників Роліті, у 19571979 — в будинку на вулиці Михайла Коцюбинського, 2.

 
Могила Олександра Підсухи

Помер 21 жовтня 1990 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.

ТворчістьРедагувати

Ще у студентські роки Підсуха пробує своє перо. Перша поетична збірка «Солдати миру» вийшла друком у 1948 році. Тут найповніше виписано образ воїна-визволителя. З'являються книги «Життя за нас» (1950), «Слово про наших друзів» (1951).

У 195060-ті роки відкривається Підсуха читачам як прозаїк. Поряд із ліричними збірками «Героїка» (1951), «Іду на клич» (1965), «Краплини» (1966), «Розповень» (1969) з'являється перша книжка прози «Віч-на-віч. Невигадані історії» (1962). Найпомітніше досягнення поета того періоду — віршований роман «Поліська трилогія» (1962).

З кінця 1962 року за рекомендацією Спілки письменників Підсуха відряджається як стипендіат ЮНЕСКО до Канади, Великої Британії, Франції, США. Наслідком подорожі за океан став цикл поезій «Канадський зошит», який ліг в основу збірки «Материн заповіт» (1964).

Поема «Материн заповіт» (1962) ввійшла до однойменної збірки, що побачила світ в 1964 році, стала одним з найкращих творів в ліро-епічному жанрі. Вона заснована на автобіографічному матеріалі.

ТвориРедагувати

  • «Запахло квітнем»
  • «Канадський зошит»
  • «Мова»
  • «Нумо в ліс, чи в поле!»
  • «Ровесники»

НагородиРедагувати

Пам'ятьРедагувати

 
меморіальна дошка

У радянський повоєнний час в рідному селі письменника Ніжиловичах вчителька З. А. Шевченко організувала музей Олександра Підсухи.

На будинку в Києві по вулиці Михайла Коцюбинського, 2, де мешкав письменник, встановлено гранітну меморіальну дошку.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970.
  • Проценко Л. А. Київський некрополь : путівник-довідник / Людмила Проценко. — К. : Український письменник, 1994. — С. 147.

ПосиланняРедагувати