Відкрити головне меню

Підпечери

село Тисменицького району Івано-Франківської області, Україна

Підпече́ри (пол. Podpieczary) — село Тисменицького району Івано-Франківської області.

село Підпечери
Церква Різдва Христового
Церква Різдва Христового
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Тисменицький район
Рада/громада Підпечерівська сільська рада
Код КОАТУУ 2625884301
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1527
Населення 2568
Площа 18,21 км²
Густота населення 141,02 осіб/км²
Поштовий індекс 77441
Телефонний код +380 0343632
Географічні дані
Географічні координати 48°55′47″ пн. ш. 24°48′23″ сх. д. / 48.92972° пн. ш. 24.80639° сх. д. / 48.92972; 24.80639Координати: 48°55′47″ пн. ш. 24°48′23″ сх. д. / 48.92972° пн. ш. 24.80639° сх. д. / 48.92972; 24.80639
Водойми річки: Ворона, Студенець
Місцева влада
Адреса ради 77441 Івано-Франківська область, Тисменицький район, с. Підпечери, вул. С. Стрільців, 2, тел. 32-2-42
Карта
Підпечери. Карта розташування: Україна
Підпечери
Підпечери
Підпечери. Карта розташування: Івано-Франківська область
Підпечери
Підпечери
Мапа

Зміст

АрхеологіяРедагувати

У квітні 2016 року пошуківці під керівництвом Сергія Кирія на східній околиці села знайшли поховання воїна пшеворської культури, характерної трупоспаленням, складенням кісток до керамічного горщика і пошкодженням зброї.[1]

ГеографіяРедагувати

У селі річка Студенець впадає у річку Ворону.

ІсторіяРедагувати

Село було власністю Потоцьких. Дідичами села були, зокрема, представники примасівської гілки (герб Золота Пилява) роду Потоцьких, також спадкоємці графа Мйончинського.

Розпорядженням Ради міністрів 28 травня 1934 року село передане з Тлумацького повіту до Станіславського[2].

Перша згадка про село датується початком XVII ст. Можна вважати, що місто Тисмениця має 850 років,то наше село може бути її ровесником, так як стара Тисмениця знаходилась на теперішньому краю Підпечерів. Село було засноване біля ріки Ворона під горами,в яких знаходилися печер. Село було вигідно розташоване, бо з одного боку його оточував ліс, а з другого — річка і урвище. До цього часу в урвищі існують печери, але вони в аварійному стані і можливі обвали. Є ймовірність, що колись печери були з’єднані тунелями, та ніхто цього не знає. Одна з найбільших печер знаходиться в урочищі Заріка. Передання говорить, що найбільша печера слугувала природнім холодильником, коли місцеві вельможі виїзджали на полювання. Так як печера знаходиться близько біля ріки, то її зимою наповнювали льодом. В часи татарських набігів в печерах люди ховалися від ворогів. На верху гори знаходиться урочище Ринчище, там міг бути ринок старої Тисмениці. А внизу під горою видно насип від дороги, яка проходила зі сторони траси через річку Ворона. У давні часи за Польщі та Австрії печеру ще називали склеп. Ще є живі люди, які пам’ятають, що вхід до печери був у вигляді металевих дверей, які складалися з двох частин. Але на початку XX ст. їх скинули у річку. Люди, які жили біля печери-склепу часто носили прізвище Склеповий. Перші двори починалися від печери Склепових і тяглися вздовж річки. Коли минула загроза нападів татар, село почало розростатися вниз по течії річки Ворона та на горах, де були вирубані ліси. Спочатку центром був Осередок, тому й дістав таку назву. Але згодом центр змістився у сторону Зарудки, де була збудована церква Різдва Христового, яка згоріла в 1865 році. А уже в 1868 році на місці згорілої збудували нову дубову церкву, яка архітектурно прикрашає село і до сьогодні. Біля церкви знаходиться могила Василя Ільницького, який був письменником, священиком, світським діячем і директором І Руської гімназії у місті Львові. Дві частини села з’єднує міст через річку,який було збудовано на початку 70-их років ХХ ст. Головна вулиця села — вулиця Січових Стрільців, на якій знаходяться головні споруди села: каплиця, сільська рада, Будинок Культури, кладовище і наша прекрасна школа. Вони були збудовані в середині та кінці ХХ ст. За Австрії і Польщі на місці цих споруд було панське помістя. Після ІІ Світової війни помістя розібрали. В сторону Завільша знаходиться цвинтар, на якому є пам’ятник скасуванню панщини. За історією під ним знаходяться документи з боргами селян.

Релігійні громадиРедагувати

Громада УГКЦ: церква Вознесіння Господнього, храмове свято — 13 травня. Парох — протоієрей Петро Скрипник

Громада УАПЦ: церква Різдва Христового, храмове свято — 7 січня. Настоятель — Ігор Приймак

Відомі людиРедагувати

НародилисьРедагувати

Пов'язаніРедагувати

ПомерлиРедагувати

  • ґраф Адам Потоцький — син Марцелія (†14.III.1851, Відень) та його дружини Терези Оборської, колятор (опікун) греко-католицьких парохій в Бучачі, Нагірянці (тепер в складі Бучача), Сороках 1841 року[5] (помер 27 грудня 1890 року).[6][7]

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Юрій КРИВЕНЬ. Скарби пшеворської культури. — «Галичина», 08 травня 2018 року.
  2. Розпорядження Ради міністрів 28 травня 1934 року № 439
  3. На Тисмениччині попрощалися із бійцем АТО Мирославом Остап'юком
  4. Назарко І. Єпископ Ю. Пелеш — історик церкви Архівовано 24 July 2015[Дата не збігається] у Wayback Machine..— С. 121.
  5. Степан Шипилявий. Колятори греко-католицьких парохій в Бучаччині // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 421.
  6. Potoccy (07) Архівовано 19 October 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)
  7. Jerzy Dunin-Borkowski. Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich.— Lwów, 1909.— S. 764—765 (книга) (783—784 інт). (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати