Відкрити головне меню

Підгірки — один з районів малоповерхової садибної забудови Калуша. До 1972 року — приміське село, підпорядковане міській раді.

Підгірки
Калуш
Підгірки
Загальна інформація
49°02′00″ пн. ш. 24°22′44″ сх. д. / 49.03333° пн. ш. 24.37889° сх. д. / 49.03333; 24.37889Координати: 49°02′00″ пн. ш. 24°22′44″ сх. д. / 49.03333° пн. ш. 24.37889° сх. д. / 49.03333; 24.37889
Адмінодиниця Калуш
Поштовий індекс 77312
Головні вулиці Вулиця Степана Бандери, вулиця Івано-Франківська, вулиця Підгорецька
Заклади освіти
та культури
Меморіальний музей родини Івана Франка, школа №8, школа-інтернат, народний дім
Транспорт
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap 6042947 ·R (Калуш)


Зміст

РозташуванняРедагувати

На півночі межує з районом міста Височанка і лісовим масивом, на сході — з селом Студінка, на півдні — з селом Вістова (через річку Лімниця), на заході — з центральною частиною міста і його районами Загір′я і Хотінь. Через Підгірки протікає річка Млинівка, яка у Середньому Бабині живить стави і впадає у Лімницю, а самі Підгірки регулярно потерпають від її розливів.[1]

АрхеологіяРедагувати

У 1936 р. Ярослав Пастернак виявив 7 курганів комарівської культури (XV‒XII ст. до Р. Х.).[2]

ІсторіяРедагувати

Давні часиРедагувати

Вперше Підгірки як населений пункт згадуються в письмових джерелах в 1408 році. Відсутність документів часів Галицького князівства не дозволяє заперечити існування села й раніше за цю дату.

Перші хати в поселенні стояли в центрі сучасних Підгірок недалеко від храму Стрітеня Господнього.

В 1435 Підгірки згадуються у письмових документах галицьких гродських книг[3]. Запис зроблений латинською мовою. З нього ми дізнаємось про судову справу між двома шляхтичами — Лясотою і Генриком із Пашковець за дорогу, що вела від Підгірок до причалу човнів на р. Лімниці.

У люстрації 1469 року: Бабин і Підгірки зобов'язуються постійно утримувати за тевтонським правом 6 арбалетників або лучників[4].

З появою у середині XV століття в Підгірках панського фільварку із 1458 по 1634 рік село було власністю шляхетської родини Ходечів.

В 1482 році недалеко від села був заснований монастир о.о. Василіян.

У 1524, 1590, 1594, 1617і 1620 роках Підгірки були спалені під час нападів татар.

Спеціальним декретом Варшавського сейму Речі Посполитої від 1552 року Підгірки разом з іншими навколишніми поселеннями перейшли у відання щойно утвореного Калуського староства.

Протягом 1634—1648 років власниками Підгірок були польські пани Яблонські. У вересні 1648 року жителі Підгірок взяли участь у народному повстанні над керівництвом Івана Коритка (Грабівського). Штурмом узято і спалено підгорецький замок на горі Замочок, а його власницю дідичку Яблонську вбито. Того ж дня спалено підгорецький маєток шляхтича О. Скулімовського. Після того жителі Підгірок пішли на штурм хотінського замку Олександра Самоеля Бидловського. Проте після відходу на схід військ Хмельницького перевага сил на боці поляків дала їм можливість жорстоко розправитися з повстанцями, зокрема страчено п'ятеро жителів Підгірок..

14 жовтня 1672 року багато жителів села допомагали війську Яну Собеського у розгромі орди Селім-Гірея на околиці Підгірок, за що отримали шляхетські звання.

У 1750 році в селі освячено церкву Чесного і Животворящого Христа, що проіснувала до кінця XIX століття.

У складі Австро-УгорщиниРедагувати

Наприкінці XIX ст. у селі діяли гуральня і цегельня.

15 лютого 1899 року в селі освячено новий храм.

У 1903 році Іван Франко купив у селі хату для свого брата Онуфрія, в якій неодноразово після того бував (нині— музей).

У 1906 році за сприяння Івана Куровця заснована філія товариства «Просвіта».

Польська окупаціяРедагувати

Жителі Підгірок Капець Андрій, Капець Михайло, Капець Павло, Когут Захар, Смольський Іван, Хандрицький Іван і Ягенчук Олексій воювали в рядах УСС і УГА. Після окупації поляками Галичини підгірчани переключили енергію на культурну ниву. Вже 1921 року постав аматорський гурток під орудою Г. Смольського, а наступного — товариство «Будучність». В 1926 році засновано чоловічий хор (керівник — П. Капець). При читальні «Просвіта» працювали духовий оркестр, Пласт, Союз українок, «Луг», команда копаного м'яча і просвітницькі гуртки[5]. Побудовані: нове приміщення школи (1925—1929), читальні «Просвіта», зведено і перекрито Народний дім (1936—1939). До 1934 р. село було окремою гміною (самоврядною громадою), далі — увійшло у склад укрупненої гміни Підмихайля, там же знаходився постерунок (відділок) поліції.

В 1930-х роках діяв осередок ОУН (Михайло Ворона, Василь Смольський, Петро Мисюра, Григорій Боднарук, Андрій Стадник, пізніше долучились молоді Іван Франко, Іван Магас, Володимир Бурак, Олекса Івасів, Дмитро Шищук), у 1938—1939 роках Михайло Ворона відбував ув'язнення в концтаборі Береза Картузька за політичні переконання.

У 1939 році в селі проживало 2010 осіб (1700 українців, 255 поляків, 40 латинників і 15 євреїв)[6].

 
Інформаційна дошка криївки

Воєнні часиРедагувати

З початком Другої світової війни десятки жителів Підгірок мобілізовано у польську армію і потрапили в німецький полон. У 1940 році організували в селі колгосп, який щез наступного року разом із радянською владою: людей насильно депортували на Сибір. Насильно мобілізували жителів села в Червону армію в 1941 і 1944 роках. Поросла лісом височина над відкритою долиною Лімниці стала зручною природною лінією оборони німецьких військ[7] та фатальною для радянських. За роки Другої світової війни спалено 12 хат і вбито 14 жителів, німецькі окупанти полювали на українське підпілля[8]. Після приходу Червоної армії почалась насильна мобілізація. Натомість підгірчани добровільно йшли в УПА і віддавали життя за свободу[9][10][11]. В січні 1946 р. для боротьби з УПА в кожному селі був розміщений гарнізон НКВД, в Підгірках — з 60 осіб (на допомогу готові були 1300 в Калуші). Важкого удару підпіллю завдав у 1948 році тодішній районний провідник Михайло Магас (псевдо — «Остапенко»), який перейшов на службу в МДБ і за його допомогою зліквідована районна боївка з 13 осіб, майже 100 підпільників заарештовано[12]. Сьогодні в Підгірках свято бережуть пам'ять про героїв[13][14][15].

Повоєнний часРедагувати

27 грудня 1948 року рішенням Калуського райвиконкому № 6 відновлено в селі колгосп та названо його іменем Франка.

Кампанія 1951 року проти неугодних священиків торкнулась і місцевого пароха Тимківа І. В., в якого комуністична влада відібрала господарські будівлі та землю[16].

Рішенням облвиконкому 13.11.1964 Підгірки включені до складу Калуша у статусі робітничого селища.

З 1972 року Підгірки втрачають статус селища і входять до складу міста Калуша, хоча землі далі використовувались колгоспом імені Івана Франка (правління в селі Студінка).

У 80-х роках збудували завод Нафтобурмаш (пізніше — Карпатнафтомаш). У 1984 році відкрили лікарню в/о Хлорвініл (пізніше — міська лікарня, зараз — ЦРЛ).

З початком горбачовської перебудови жителі Підгірок активно включилися в боротьбу за відновлення церкви та здобуття незалежності, створили наймасовіший та найорганізованіший у місті осередок Руху, висуванці цього осередку незмінно здобувають перемогу на виборах до міської ради.

Наприкінці XX ст. припинили діяльність розміщені в Підгірках цегельний завод, сільгосптехніка, бійня, завод Карпатнафтомаш, закрили тублікарню.

ЦеркваРедагувати

15 лютого 1899 року в селі освячено новий храм[17].

Після окупації Радянським Союзом у 1939 році закрита церква (священик Лев Ліщинський зник безслідно), яка відновила діяльність після приходу німців у 1941 році. Нові окупанти в 1943 році забрали з дзвіниці 4 дзвони (одного селяни сховали і після вигнання німців повернули на місце). В ході хрущовської кампанії рішенням № 37 районної ради 16.02.1962 церкву закрили. У 1978 році івано-франківський єпископ Йосип дозволив відновити богослужіння, але комуністична влада протидіяла — штрафувала і намагалася ув'язнити дяка Олексу Будзана, штрафувала інших вірян. А 27 червня 1985 року міський комітет компартії разом із міліцією напали на церкву, побили селян, виламали двері, поламали іконостас, престол, образи, вивезли їх на склад у Болохів, а розписи стін церкви замалювали темно-зеленою фарбою.[18] Погром і закриття церкви комуністи пояснювали створенням музею, якого й не збиралися створювати. Але настав час перебудови і вже через 4 роки комуністична влада змушена була дати дозвіл на відновлення церкви. Тепер церква є пам'яткою архітектури місцевого (обласного) значення № 602.

СучасністьРедагувати

Район малоповерхової садибної забудови.

Включає вулиці Богомольця, Бортнянського[19], Братів Козаків, Височана[20], Вороного, Врубеля, Героїчна, Грабівського[21], Данила Галицького, Дрогобича, Заньковецької, Зелена, Івано-Франківська, Кобринської, Коперника[22], Косарчина, Куліша, Кульчицької, Куриласа, Куровця, Львівська, Мартовича, Медична, Мечникова, Могильницького, Новацька, Петлюри, Підгорецька, провулок Лісний, Проектна, родини Стебельських, Романенка, Садова, Саксаганського, Смольського[23], Сосюри, Старицького, Стрілецька, Тарнавського, Тиха, Тичини[24], Яворницького, Яворського

Наявний ряд виробництв: Кахелина, Калуський комбінат хлібопродуктів, автопідприємство і кузня (на території колишньої райсільгосптехніки), Кондитерська компанія «ДЕЙ-СОН Логіст Продакшн Компані» (на території колишнього Карпатнафтомашу), майстерня виробів з нержавійки, СТО.

Церква УГКЦ Стрітення Господнього, 1898 року побудови.

Калуська ЦРЛ.[25]

Загальноосвітня школа І-ІІ ст. № 8[26].

Калуська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-III ст. № 1.[27][28]

Будинок культури ім. Могильницького.

Музей-садиба родини Івана Франка.[29][30]

Поштове відділення.

Традиційно є окремим виборчим округом та виборчою дільницею, окремою лікарською дільницею міської поліклініки.

Транспорт: автобусні маршрути 6 і 6а.

НародилисьРедагувати

ПрацювалиРедагувати

ФотографіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. У Калуші створили 10 комісійних груп для подворового обстеження підтоплених територій. — «Вікна», 2019.05.21.
  2. Науковці обстежили 15 археологічних пам'яток Калущини. — «Вікна», 2018.08.12
  3. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.2, № 16
  4. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — s. 19 (176).
  5. Діяльність кружків українського педагогічного товариства «Рідна школа» на Калущині 30-ті рр. ХХ ст.
  6. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  7. Нарциси на могилі. Родина калушан понад 70 років оберігала поховання німецького солдата. ФОТО+ВІДЕО
  8. Наталія МЕЛЬНИК. “Вмирати за Україну не страшно”. Як патріоти Підгірок протистояли німецьким окупантам. — «Вікна», 2018.11.11.
  9. Розстрільна стаття для «зрадниці батьківщини» «Рути»
  10. У лісі неподалік Калуша розкопали криївку УПА, де у вересні 1945 року загинуло шестеро підпільників. ФОТО
  11. У селі Завій згадали подвиг молодої дівчини, яка віддала за Україну своє життя. ФОТО
  12. ЗА МЕЖЕЮ ПОВЕРНЕННЯ
  13. 78-річний житель Підгірок вшанував пам'ять восьми повстанців капличкою
  14. У Калуші освятили реконструйовану криївку і гранітний хрест. ФОТО
  15. У Підгірках до річниці УПА відновили могили загиблих воїнів. ФОТО. — «Вікна», 2018.10.10.
  16. Рішення виконкому Підгірківської сільської ради № 11 від 13 липня 1951 р.
  17. Церква Стрітення Господнього
  18. Міліціонери, комсомольці та «зеки» ламали іконостас, престол, образи. — «Вікна», 2019.02.25.
  19. На трьох вулицях Калуша завершили прокладання нового водопроводу. ФОТОФАКТ
  20. У Калуші відремонтували частину вулиці Шухевича та Височана і взялися за дорогу на Виговського. ФОТО. — «Вікна», 2018.09.21
  21. У Підгірках та на Загір'ї ремонтують дороги. ФОТОФАКТ. — «Вікна», 2018.04.25
  22. У Підгірках освітили вулицю і проспект. ФОТО. — «Вікна», 2019.03.12.
  23. У Підгірках відновили дорогу до кладовища. ФОТОФАКТ. — «Вікна», 2018.08.28.
  24. Стало відомо, на яких вулицях у Калуші планують ремонт мереж вуличного освітлення. Вікна, 2017.01.25
  25. Калуська ЦРЛ
  26. Про визначення територій обслуговування загальноосвітніми навчальними закладами міста.
  27. Калуська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ст. № 1
  28. Калуська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ст. № 1
  29. У Калуші відкрили оновлений музей родини Івана Франка. ФОТО
  30. Ноутбук і портрет. Оновлений музей-оселя родини Франка приймав гостей і подарунки. ФОТО+ВІДЕО
  31. Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 4 — Калуш: ПП «Артекс», 2003. — 52 с. — стор. 9-14
  32. Микола Когут. Герої не вмирають. Книга 5 — Калуш: ПП «Артекс», 2003. — 100 с. — стор. 79-80

Див. такожРедагувати

Джерела та посиланняРедагувати