Підгір'я (регіон)

Підгір'я — історико-культурний регіон України, розташований між р. Дністер і передгір'ями Карпат на території Львівської й Івано-Франківської областей. Деякі дослідники трактують Підгір'я як північно-східну частину Бойківщини.

Сучасні дослідники вживають назву цього регіону як «Підгір’я», «наддністрянське жидачівсько-самбірське Підгір’я», «галицьке Підгір’я», «бойківське Підгір’я» [1].

На Півночі Підгір'я межує з Розточчям й Опіллям (межа проходить по Дністру), на південному заході — із Бойківщиною, на півдні — із Гуцульщиною й Покуттям (межа по річці Бистриці Солотвинській) [2].

Межа між Підгір'ям і Бойківщиною (станом на кінець XIX — початок XX ст.) проходила (зі сходу на захід) по лінії населених пунктів: Ясень, Липовиця, Спас, Вигода, Витвиця, Болехів, Розгірче, Нижня і Верхня Стинави, Орів, Тустановичі, Опака, Підбуж, Недільна, Сушниця, Стара Сіль та Лопушна [3].

На території Підгір'я розташовані міста: Дрогобич, Трускавець, Борислав, Самбір, Стрий, Жидачів, Калуш, Долина тощо.


Трактування поняття "Підгір'я" та "підгоряни"Редагувати

Український географ 19 століття Р.Заклинський писав: "Тих що живуть між Дністром і горами названо Підгорянами" [4].

Польський етнограф Адам Фішер уважав “підгір’ян” за окреме “плем’я”, яке живе на північ від «горян руських» і до Дністра [5].

Польський етнограф Ян Фальковський стверджував про існування значної перехідної смуги (Підгір’я) на гуцульсько-покутському пограниччі [6].

Статус регіону у загальній історико-етнографічній схемі України сучасні дослідники визначають по-різному: окремий етнографічний підрайон Прикарпаття (Р.Кирчів [7][8], С.Макарчук [9]), окремий етнографічний (Р.Радович [10], Р.Сілецький [11]), історико-етнографічний (Р.Тарнавський [12]) чи архітектурно-етнографічний (Р.Радович [13]) район.

Етнографія Підгір'яРедагувати

Підгіряни живуть на північ від бойків, гуцулів і покутян, відрізняючись від них у різних ділянках духовної й особливо матеріальної культури (одяг, будівництво). На півдні мова підгірян перехрещується з карпатськими говірками, на півночі належить до опільських говірок. Підгіряни близькі до ополян також звичаями, обрядами й усною творчістю [14].

Уже дослідники кінця XIX століття фіксували певну етнокультурну специфіку населення простіру між північними підніжжями Карпат і Дністром. 1887 року Іван Франко писав, що «паралельно до гірського пасма, заселеного бойками, там де гори переходять в лагідні пагорби, бачимо тип підгірський, також визначний і разюче відмінний від гірського — це переважно рільники, охочі до ремесла і промислу, працюють в багатьох місцях як гірники, на фабриках, тартаках, солеварних жупах, рухливі і прогресуючі з ходом часу…» [15]. І.Франко також указував на характерні особливості будівництва підгірян у детальному описі внутрішнього плану і обстановки батьківської хати, яка була збудована ще в кінці XVIII ст.: «Як і всі підгірські хати, вона була напівкурною, мала стріху, пошиту китицями з житньої соломи, та вікна звернені на південь». До опису хати додається і опис усього подвір'я, на якому були дві «обори», «шопа», «шпіхлір», кузня. На південь від хати, за огорожею, — садок і город" [16].

Першими працями, які торкаються етнографії Підгір'я, є дослідження польських та українських учених XIX — початку XX століття: І.Червінського (1811), Я.Головацького (1868), І.Коперніцького (1890), І.Франка (1905), Ю.Шнайдера (1911). Коротку інформацію про підгірських майстрів і їхні твори містять каталоги та звіти етнографічних виставок у Львові (1877, 1894), Стрию (1909) тощо. У 2-й половині XX століття вийшли друковані праці з народного мистецтва, які містять короткі згадки про локальні осередки та особливості творів Підгір'я, зокрема, К.Матейко (1955, 1957), А.Будзана (1960), І.Гургули (1966) та інших авторів. Окремі стислі відомості подані в «Історії українського мистецтва» (у 6 томах, 1969–1974), «Нарисах з історії українського декоративно-прикладного мистецтва» (1969) та в індивідуальних працях кінця 1970-х — 1990-х років, що стосується окремих видів народної творчості: ткацтва (О.Сидорович, О.Никорак), вишивки (Р.Захарчук-Чугай), художньої обробки шкіри (Г.Горинь), художньої обробки металу (С.Боньковська), витинанки, художньої обробки дерева (М.Станкевич), давньої кераміки і металу (М.Фіголь), кераміки (А.Будзан), одягу (Д.Крвавич, Г.Стельмащук, М.Білан) тощо[2].

Підгір'я у творчості І.ФранкаРедагувати

Географічна назва "Підгір’я" стала популярною у Галичині передусім завдяки творчості Івана Франка. Зокрема, у вірші “Привіт” (1881) є такі рядки:

Підгір’я моє ти зелене, Як чудно хороше єси! Як дружно глядиш ти на мене, Потужної повне краси.

Вірш “Підгір’я взимі” (1885) починається словами “Підгір’я, любов ненаглядна моя!”.

У 1894 у журналі “Життє і слово” І.Франко вперше опублікував свій вірш “На Підгір’ї села невеселі…”, який згодом, у збірці “Мій Ізмарагд”, відкривав цикл “По селах”. Про Підгір’я йдеться у таких поетичних творах І.Франка, як “Бубнище”, “Ранок на пастівнику”, “На пастівнику” та ін.

Топонім "Підгір’я" присутній також у прозових творах І.Франка – у “Вступному слові” до збірки “Борислав”, в оповіданнях “Під оборогом”, “Ріпник”, “Boa constrictor”, “Великий шум” та ін.

Поняття “підгірський” тип галицького люду представлене в наукових працях І.Франка, зокрема, у статтях “Звідки взялася назва бойки?”, “Етнографічна виставка у Тернополі”, “Сожжение упырей в с. Нагуевичах в 1831 г.” тощо.

У 1898 за науковою редакцією І.Франка вийшов 5-й том “Етноґрафічного збірника”, в якому були опубліковані дві народознавчі праці з топонімом «Підгір’я» у заголовку – дослідження Філарета Колесси та розвідка самого І.Франка. Ці праці доповнив додаток, підготовлений і опублікований І.Франком у цьому ж виданні – “Людові віруваня на Підгірю (Систематичний покажчик тем згаданих у обох збірках вірувань, … з деякими доповненнями)” [1].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Михайло Глушко. Підгір’я – окрема етнографічна одиниця України? // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2013. Випуск 48. С. 299–318.
  2. а б Галина Лосик. Мистецтвознавчі дослідження декоративно-прикладного мистецтва бойківського Підгір'я: постановка проблеми // Луганська державна академія культури та мистецтв[недоступне посилання з червня 2019]
  3. Гошко Ю. Бойківщина: історико-етнографічне дослідження. — К. : Наукова думка, 1983. — с. 28
  4. Заклинський Р. Географія Руси. — Л.: Товариство «Просвіта», 1887. — с. 8
  5. Fischer A. Rusini: Zarys etnografji Rusi. Lwów, Warszawa, Kraków, 1928. S. 7-9.
  6. Falkowski J. Północno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny / Jan Falkowski. Lwów, 1938.S. 93, 95. / [Prace etnograficzne. Wydawnictwo Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie. Pod. red. A.Fischera. №4.
  7. Кирчів Р. Регіональність фольклорної традиції // Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України: Нариси й статті / Роман Кирчів. Л., 2002. С. 23, 27.
  8. Кирчів Р. Етнографічне дослідження Бойківщини / Р. Кирчів. К., 1978. С. 12–13.
  9. Макарчук С. Історико-етнографічні райони України: Навч. посібник / Степан Макарчук. Львів, 2012. С. 261.
  10. Радович Р. Традиційне сільське житло Підгір’я кінця XIX – поч. XX ст. / Роман Радович // Народознавчі Зошити. 1995. №4. С. 221–225.
  11. Сілецький Р. Традиційна будівельна обрядовість українців / Роман Сілецький. Львів, 2011. С. 20, 34, 53, 81, 99, 110, 150, 158, 160, 190, 197, 238, 266, 274, 283, 315, 330, 333.
  12. Тарнавський Р. Толока та супряга в громадському побуті селян Південно-Західного історико-етнографічного регіону України: культурно-генетична проблема: Автореф. дис. … к. і. н. – Л., 2012. – С. 2.
  13. Радович Р. Традиційне житлово-господарське будівництво українців північно-західної Галичини і південної-західної Волині другої половини XIX – початку XX ст.: Етнічні риси ілокальна специфіка. Автореф. дис. … к. і. н. – Л., 2007. – С. 13.
  14. Енциклопедія українознавства / під ред. В.Кубійовича. — Париж — Нью-Йорк: Молоде життя, 1970. — Т. 6. — С. 2078
  15. Франко І. Етнографічна виставка у Тернополі // Зібрання творів у 50 т. — К.: Наук. думка, 1985. — Т. 46. — С. 473
  16. Толочко М. П. Етнографічна діяльність І.Франка — К.: В-во АН УРСР, 1957. — с. 47

ЛітератураРедагувати

  • Михайло Глушко. Підгір’я – окрема етнографічна одиниця України? // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2013. Випуск 48. С. 299–318