Підвисоцький Володимир Валеріанович

Володимир Валеріанович Підвисоцький (24 травня (5 червня) 1857(18570605), с. Максимівка, Чернігівщина — 22 січня 1913, С.-Петербург) — український патолог, ендокринолог, імунолог, мікробіолог, доктор медицини, професор. Основоположник київської школи патологів. Член-кореспондент Анатомічного товариства у Парижі (1887). Член-кореспондент Імператорської військово-медичної академії (1900). Ординарний почесний член Королівського інституту експериментальної терапії у Франкфурті-на-Майні (1911).

Підвисоцький Володимир Валеріанович
Володимир Підвисоцький
Володимир Підвисоцький
Володимир Підвисоцький
Народився 24 травня (5 червня) 1857
Максимівка, Ічнянський район, Україна
Помер 22 січня 1913(1913-01-22)[1] (55 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Нікольський цвинтар Олександро-Невської лавриd
Місце проживання Женева
Житомир
Київ
Одеса
Країна Російська імперія
Національність українець
Діяльність лікар-імунолог, патологоанатом, лікар, лікар-ендокринолог, мікробіолог, викладач університету, декан
Alma mater Київський університет святого Володимира
Галузь патологія, ендокринологія
Заклад Київський університет святого Володимира, Новоросійський університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор медицини
Відомі учні Богомолець Олександр Олександрович
Заболотний Данило Кирилович
Маньківський Олександр Федорович
Тарасевич Лев Олександрович
Відомий завдяки: Основоположник київської школи патологів
Батько Підвисоцький Валеріан Осипович
Нагороди премія Бера Паризької академії наук
Автограф

CMNS: Підвисоцький Володимир Валеріанович у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився в 1857 році в сім'ї Валеріана Осиповича Підвисоцького, професора-фармаколога медичного факультету Казанського університету .

Початкову шкільну освіту отримав в Женеві, а в 1877 році закінчив курс в житомирській класичній гімназії і вступив на медичний факультет Київського університету св. Володимира, який закінчив у 1884 році. Студентом виконав мікроскопічне дослідження будови підшлункової залози. В експедиції на Кавказі досліджував проказу. У 1886 році захистив докторську дисертацію на тему «Відродження тканин печінки» в лабораторії професора Ернста Циглера[en][2] (Тюбінген, Німеччина) та йому присудили науковий ступінь доктора медицини. У 18851887 рр. як бактеріолог працював в Інституті Л. Пастера.

1887 — 1890 рр. В. Підвисоцький завідував кафедрою загальної та експериментальної патології Університету св. Володимира. Серед його учнів були майбутні академіки ВУАН: Олександр Богомолець, Данило Заболотний, Лев Тарасевич. Разом з ними вчений вивчав регенеративну здатність шлунку, нирок, мейбомієвих і слинних залоз. В. Підвисоцький був одним із ініціаторів ендокринологічних досліджень: вивчав розвиток граафових пухирців яєчника, діяльність надниркових залоз. У 1888 р. під його керівництвом Олександр Маньківський вперше отримав адреналін, назвавши його наднирковим стимуліном.

В. В. Підвисоцький вивчав захисні функції організму людини, вплив на нього збудників хвороб, патології мікроорганізмів. Результатом цих досліджень стала праця «Основи загальної та експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини», яка вперше вийшла друком у 1891 році, була перевидана понад 20 разів, перекладена на 17 іноземних мов і удостоєна премії Російської академії наук[3].

У 1890 р. В. Підвисоцький очолив заклади Червоного Хреста у Києві. Під час епідемії холери 1891 р. завідував одним із холерних бараків.

З 1895 по 1902 рік видавав щомісячний журнал «Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии», в якому співпрацювали Ілля Мечников, Володимир Високович, М. Філатов.

У 19001905 рр. В. Підвисоцький — декан медичного факультету в Новоросійському університеті (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) в Одесі. Викладав на Одеських вищих жіночих курсах. З допомогою меценатів йому вдалося зорганізувати і побудувати клініку дитячих хвороб. У 1905 р. обійняв посаду директора петербурзького Імператорського інституту експериментальної медицини. Організував санітарно-бактеріологічні курси, налагодив виготовлення дешевих лікарських сироваток для щеплень. Розпочав експериментальну роботу з хіміотерапії злоякісних новоутворень.

Сім’я ред.

В. В. Підвисоцький в 1893 році одружився з Зінаїдою Миколаївною Свірською, яка працювала лікарем-бактеріологом в Інституті Пастера в Парижі [4] [5]. Син, Анатолій Володимирович Підвисоцький, народився 15 березня 1894 року, в 1915 році закінчив Морський корпус, служив на Чорноморському флоті, потім у Збройних силах Півдня Росії, на березень 1920 року лейтенант флоту [6] [7][8]. На еміграції у Франції, помер у Парижі після ІІ-ї світової війни [9].

В сім’ї було ще троє дітей від першого шлюбу Зінаїди Миколаївни з дворянином Полтавської губернії, уродженцем містечка Іваниця Миколою Федоровичем Свірським[10]. Дружина з дорослими дітьми проживала в Парижі, В. Підвисоцький приїздив туди для активного відпочинку, відвідуючи художні виставки і концерти, та відволікався у колі сім’ї від напруженої праці[5].

Пасинок і падчерки В. Підвисоцького обрали творчі професії. Жорж Свірський закінчив в 1907 році Паризьку консерваторію, відомий піаніст[5]. Юлія Миколаївна Свірська була відомою у 1910-х роках у Санкт-Петербурзі як художник і скульптор[11].Тамара Свірська (1888–1961) – танцівниця в стилі Айседори Дункан. Навчалась грі на фортепіано в Парижі і Мюнхені та вчилася танцям у Санкт-Петербурзі. Близько 1910 року у супроводі матері переїхала в США, де продовжила кар'єру танцівниці[12].

Вшанування пам'яті ред.

1959 року іменем професора Підвисоцького було названо вулицю в Печерському районі Києва.

5 червня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам'ятна дата — 160 років з дня народження Володимира Підвисоцького (1857—1913), мікробіолога, патолога і ендокринолога.[13]

Примітки ред.

  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Ernst Ziegler, M.D. Br Med J. 1906 Jan 27; 1(2352): 236—237. PMCID: PMC2380579(англ.)
  3. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  4. Якименко О.О., Тягай О.Я., Гукович О.Г., Жеребко Г.О. Події життя, наукової, організаційної та педагогічної діяльності професора Володимира Валерьяновича Підвисоцького. До 155-річчя з дня народження. – Актуальные проблемы транспортной медицины. 2012, № 2 (28)
  5. а б в В.М. Дорошевич. Подвысоцкий
  6. Список офицерских чинов русского императорского флота. Составитель В. Ю. Грибовский
  7. Высочайшие приказы по морскому ведомству о чинах военных. – № 1453. Царское Село, 30-го июля 1915 года
  8. Волков С. В. Офицеры флота и морского ведомства: Опыт мартиролога. — М.: Русский путь, 2004
  9. Судьбы офицеров, окончивших Морской корпус в 1915 г.
  10. Свирский Николай Федорович: поставщик его императорского величества
  11. Художники Петрограда
  12. Thamara de Swirsky[en]
  13. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2017 році»

Джерела ред.

Література ред.

  • «Народжені Україною». Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.: ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.2. — С. 330—331.
  • Грандо О. Визначні імена в історії української медицини / О. Грандо. — Київ: РВА «Тріумф», 1997. — С. 157—158.