Відкрити головне меню

Пшеничний Микола Іванович

Микола Іванович Пшеничний
Пшеничний.jpg
М.Пшеничний, збірка "Душа"
Народився 19 липня 1954(1954-07-19) (65 років)
с. Молодаво на Рівненщині
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність письменник, видавець, редактор
Мова творів українська
Жанр вірші
Magnum opus "Межа"
Премії імені Бориса Тена та ін.

Микола Іванович Пшеничний (19 липня 1954, село Молодаво Дубенського району Рівненської області) — український поет, видавець, краєзнавець, громадський діяч. Його дружина - поетеса Любов Пшенична.

ЖиттєписРедагувати

Народився 19 липня 1954, село Молодаво Дубенського району Рівненської області — український поет, видавець, краєзнавець, громадський діяч. Його дружина - поетеса Любов Пшенична.

Закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту у 1975 році, де займався в літературній студії під керівництвом Миколи Кузьменка. Був директором середньої школи, кореспондентом газети "Червона зірка", з 1990 року - редактором видавництва "Наш край", з 1993 року - "Край" в Дубні. Працював науковим співробітником Державного історико-культурного заповідника м. Дубно. Активно друкується на сторінках районних, обласних, всеукраїнських видань. Член Спілки письменників України з 1985 року.

У 1980 р. - учасник Всесоюзного фестивалю молодої поезії в м. Кизилі (Тувинська республіка), різних республіканських нарад молодих поетів. Лауреат Тувинської республіканської молодіжної літературно-мистецької премії, Рівненської обласної літературно-мистецької премії ім. Бориса Тена та літературної премії-стипендії штату Нью-Джерсі (США), літературної премії ім. Валер'яна Поліщука.

Микола Пшеничний - автор різножанрових художніх та художньо-документальних книг: "Сьомий материк" (1982), "Межа" (1986), "Осторога" (1988), "Калиновый рушник" (1989, переклад Володимира Євпатова, передмова Станіслава Куняєва), "Чорно-білий світ" (2001), літературного портрету "Григорій Дем'янчук" (2001), книжки для дітей "Бекана ворона" (2014), повісті-есе "Подзвін Золотої Підкови" (2016), "Для Дубна, для Волині, для України" (2017), науково-краєзнавче дослідження "Стріляли в правду, молодість, красу..." (2016). Твори письменника публікувалися в перекладах російською, білоруською, болгарською, бурятською, тувинською, туркменською та іншими мовами.

В особі Миколи Пшеничного до літератури прийшов поет загостреної соціальної проблематики, чистого джерельного голосу. Автор вдається до несподіваних образів і співставлень, вміє сказати по-своєму, створити незвичні і водночас природні образи. В його творчих доробках боротьба проти чорних бід, безгосподарності, за зелене вбрання отчої землі, за справедливу долю і історію свого народу.

"Сьомий материк" (1982) за тематикою - книга про рідний край: це рідне село Молодаво, річка, прибережні рослини, ліс; про сільського дядька, який з гільзи майструє синичник, про безрукого млинаря, що верховодить на вітряках. За пафосом "Сьомий материк" збірка наступальна.

Микола Пшеничний не мислить свого життя без доріг, бо саме в дорозі, признається він, народжується більшість його поезій. Шляхи рідного краю явили йому сліди велета слов'янської культури, друкаря Івана Федорова, образ якого по-філософськи трактований поетом у поемі-фресці "Межа", що вийшла окремою книжкою у 1986 році у Львові. Автор зумів відтворити історичний колорит і вивів узагальнюючий образ творця.

На його робочому столі сходяться докупи записи, зроблені у Литві і Білорусі, на Саяно-Шушенській ГЕС, на Кос-Аралі, у Грузії і в Туві, в горах Саянах. Поетична метафора однієї з поезій Миколи Пшеничного - характеризує його нинішню активну позицію як людини і громадянина. Пише про біди і болі , про землю отчу, її славу і сум, не минає гострих тем сьогодення. Його поезії притаманна гостра політична відвертість.Микола Пшеничний редагував (і видав у Дубні масовим тиражем) антологію сучасної польської поезії "Інше прохання" - у перекладах київського літератора Станіслава Шевченка, де є навіть поезії Кароля Войтили - папи римського Івана-Павла II.

Микола Пшеничний - нині відомий письменник і, що найцікавіше, популярний і плідний видавець. Удвох із дружиною, поетесою Любою Пшеничною, у серпні 1990 року заснували на Дубенщині видавництва "Незабудка", “Наш край”, а потім - "Край", видрукував майже дві сотні книг рівненських, київських, львівських, херсонських, тернопільських, луганських та зарубіжних авторів. Завдяки Пшеничним - до читачів прийшли як збірки молодих літераторів краю, так і маститих.

М. Пшеничний, як громадянин і депутат Дубенської міської ради, свого часу багато зробив і робить для утвердження українського, народного в краї, зокрема в культурі, літературі, мистецтві. "Я жив далеко не останнім, хоч першим теж, зізнаюся, не був..." - це теж відвертість у поетичних рядках. Сьогодні автор сповнений творчої наснаги і літературних задумів. За його словами: "Готових творів різних жанрів у мене є на кілька книг". Тож шанувальники його творчості ще матимуть не одну нагоду зустрітися з Миколою Пшеничним.

ТворчістьРедагувати

Лауреат премій ім. Бориса Тена, Республіканської молодіжної премії Туви (Росія) в галузі літератури та мистецтва.

Автор поетичних книг:

  • "Сьомий материк" (1982),
  • "Межа" (1986),
  • "Осторога" (1988),
  • "Калиновый рушник" (Москва, 1989, у перекладах російською),
  • "Душа" (2006) та ін.

Член Національної спілки письменників України з 1985 року.

ПосиланняРедагувати