Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу

Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу (італ. Contea palatina di Cefalonia e Zante, грец. Παλατινή Κομητεία της Κεφαλονιάς και της Ζακύνθου) — державне утворення, що існувало з 1185 по 1479 роки як фактичний чи номінальний васал норманського Сицилійського королівства, Венеційської республіки та латинського Ахейського князівства. Розташовувалось на захоплених у Візантійської імперії Іонічних островах Кефалонія та Закінф. На відміну від численних латинських державних утворень на території Візантійської імперії, було створено не після захоплення Константинополя в 1204 році, а ще у 1185 році, коли ці острови були захоплені сицилійським адміралом Маргаритом да Бриндізі, а сицилійський король Вільгельм II Добрий у винагороду за його службу надав Маргариту право на управління цими територіями і відповідний титул.

Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу італ. Contea palatina di Cefalonia e Zante грец. Παλατινή Κομητεία της Κεφαλονιάς και της Ζακύνθου
Васальна держава, де-факто автономна
1185 – 1479 ↓
Герб
Кефалонії та Закінфу: історичні кордони на карті Графство Кефалонії та Закінфу
Столиця	Кефалонія
Форма правління	монархія
Історичний період	Пізнє Середньовіччя
• Засновано	1185
• Розділ держави між Османською імперією та Венеційською республікою	1479
Населення
Попередник Наступник Візантійська імперія Османська імперія Венеційські Іонічні острови

Після Маргарита, до 1325 року графство потрапило під головування гілки родини Орсіні, після чого на короткий час перейшло до Анжуйського дому, і, пізніше, у 1357 році, до родини Токко. Останні використовували графство як плацдарм для здобуття володінь в континентальній Греції, та в 1411 році змогли отримати контроль над Епірським деспотатом. Проте, зіткнувшись з наступом Османської імперії, династія поступово втрачала континентальні володіння і графство знову скоротилось до свого початкового розміру. Утримувалось Токко до 1479 року, коли внаслідок османського, а згодом венеційського завоювання, ці територій було розділено між Османською імперією та Венеційською республікою.

Історія

Норманське завоювання і заснування пфальцграфства (1185)

Початок латинського правління на островах був пов'язаний з корсаром та адміралом сицилійського флоту Маргаритом да Бриндізі, відомим хронікерам пізнього XII століття. Він розвинув бурхливу діяльність на службі у Вільгельма II Доброго, норманського короля Сицилії. В латинських документах 1192 та 1193 років в Греції він був підписувався як Margaritoni Admiral Count Melitios (адмірал-граф Маргарітоні Мелітос). Незважаючи на незрозуміле походження Маргарита, після норманського завоювання земель Візантії в 1185 році, Вільгельм II передав йому ці острови в Іонічному морі у винагороду за його послуги.

Володіння Орсіні (1195—1335)

Через 10 років, в 1195 році, Маттео (Майо) Орсіні успадкував Маргарита як правитель Іонічних островів. Щоб закріпити своє становище, Майо визнав суверенітет над островами Венеції та Папи Римського, а пізніше князя Ахейського. В той же час православне єпископство островів було скасовано, єпископські престоли були зайняті латинянами і введено в дію феодальну систему. Наступник Майо, Ріккардо Орсіні, «найблагородніший граф та владика Кефалонії, Закінфу та Ітаки», надав у 1264 році маєтки Латинському єпископству Кефалонії. Під час правління цього правителя Кефалонія стала прихистком для піратів.

Сім'я Орсіні не лише керувала Іонічними островами, а й на початку XIV століття завоювала Епір, завдяки чому вони також отримали титул деспота Епіру. Деякі члени сім'ї приймали православну віру та одружувались на гречанках. Після смерті Джованні II Орсіні в 1335 році, острови були окуповані анжуйцями з Неаполітанського королівства, які, як правителі Ахеї, з цього часу утримували їх під своїм сюзеренітетом.

Володіння Токко (1357—1479)

Володіння Карло I Токко

Анжуйська окупація закінчилась в 1357 році, коли Роберт Тарентський у винагороду за допомогу в звільненні його з угорського полону передав Кефалонію, Закінф та Ітаку сину неаполітанського губернатора Корфу Леонардо I Токко. Рід Токко володів цими грецькими територіями понад століття і забезпечував єдність в управлінні цими трьома іонічними островами.

Після розширення свого панування на Лефкаду, Леонардо I Токко намагався закріпити свої позиції у суперечках з Венецією, папою Римським, сицилійськими анжуйцями, але в основному з албанцями Епіру і вступив в сімейні стосунки з старовинною флорентійською родиною Аччаюолі. Ця політика дозволила Токко посилити свій вплив, який досяг свого апогею в XV столітті з експансією на континентальне узбережжя, а саме після того, як Карло I Токко завоював Яніну (1411) та Арту (1416). Він отримав титул деспота Епіру від візантійського імператора Мануїла II Палеолога і дотримувався візантійських традицій. І на островах Іонічного моря, і на материкових територіях у Центральній Греції династія Токко намагалася завоювати прихильність населення шляхом поступок сеньйорам, згідно з літописом Токко, за рахунок «спадщин», «маєтків», «кратімат» і «пронойя». Дотримуючись аналогічної політики на релігійному фронті, Леонардо III (1448—1481), останній з династії Токко, відновив православний єпископський престол Кефалонії, який був скасований Орсіні.

Османське завоювання і ліквідація пфальцграфства (1479)

На початку 1479 року Османська імперія уклала мирний договір з Венеційською республікою, який поклав край довгій 14-літній Першій османсько-венеційській війні. Укладання мирної угоди з венеційцями і забезпечення їх нейтралітету в можливих конфліктах, розв'язало руки Мехмеду II в його експансіоністських планах в Егейському та Адріатичних морях. Влітку 1479 року османський флот з 29 кораблів на чолі з беєм Валони Гедик Ахмед-пашею захопив Пфальцграфство Кафалонії і Закінтфу і анексував острови Лефкада, Кефалонія, Закінф та Ітака до складу Османської імперії. Ще до приходу османського флоту, останній правитель пфальцграфства Леонардо III Токко покинув володіння і втік до Неаполітанського королівства.

Спроба повернення Токко і розподіл островів між Венецією і Османською імперією

В 1481 році, відразу після смерті султана Махмеда II, скориставшись тим, що вся увага османів зосередилась на внутрішніх суперечках за престол, брати Леонардо і Антоніо Токко здійснили за допомогою армії неаполітанських і каталанських найманців, наданих їм королем Неаполю Фердинандом, успішну спробу вибити невеликі османські залоги, залишені на островах Кефалонія і Закінф і повернути собі владу над ними. Леонардо зробив брата Антоніо Токко співправителем пфальцграфства Кефалонії та Закінфу.

Проте вже у 1482 році венеційці, незадоволені перспективою об'єднання обох берегів на виході з Адріатичного моря в руках Неаполітанського королівства, вибили загони Токко спочатку з Закінфу, а в 1483 році — також і з Кефалонії. Антоніо був вбитий внаслідок заколоту власних каталонських найманців в замку Св. Георргія на Кефалонії, а Леонардо в черговий раз втік зі свого колишнього володіння і перебрався до Риму, де отримав від папи римського Сікста IV пенсіон в 2 тис. дукатів. Помер Леонардо III Токко 1503 року в Римі (за іншими відомостями це сталося 1495/1496 або 1499 року).

За договором 1484 року, венеційці поділили захоплені у Токко острови з Османською імперією, залишивши Закінф собі і передавши Кефалонію османам. Незабаром, у 1550 році, під час Другої османсько-венеційської війни, венеційці остаточно захоплили Кефалонію та Ітаку у османів і завершили об'єднання колишніх територій пфальцграфства Закінф і Кефалонія під владою Венеційської республіки, яка володіла цими островами аж до моменту ліквідації республіки в 1797 році Наполеоном Бонапартом.

Пфальцграфи Кефалонії та Закінфу

Поза династіями

• Маргарит з Бриндізі (1185—1195)

Династія Орсіні

• Матвій I (1195—1238)
• Матвій II (1238—1259)
• Річард (1259—1304)
• Іоанн I (1304—1317)
• Миколай (1317—1323)
• Іоанн II (1323—1325)

Анжуйці

• Іоанн (1325—1336)
• Роберт Тарентський (1336—1357)

Династія Токко

• Леонардо I (1357—1376)
• Карло I (1376—1429)
• Леонардо II (1376—1399)
• Карло II (1429—1448)
• Леонардо III (1448—1479)
• захоплено османами
• Антоніо (1481—1484)

Джерела

• Fine, John Van Antwerp (1994) [1987]. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. Ann Arbor, Michigan: University of Michigan Press. ISBN 0-472-08260-4.
• Nicol, Donald M. (1984) [1957]. The Despotate of Epiros 1267-1479: A Contribution to the History of Greece in the Middle Ages (вид. 2. expanded). Cambridge University Press. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 2 серпня 2020.
• Nicol, Donald M. (1993). The Last Centuries of Byzantium, 1261–1453 (вид. Second). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-43991-6.
• Zečević, Nada (2014). The Tocco of the Greek Realm: Nobility, Power and Migration in Latin Greece (14th-15th centuries). Belgrade: Makart. Архів оригіналу за 14 серпня 2020. Процитовано 2 серпня 2020.