Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу

Васальне державне утворення Сицилійського королівства у Греції
Παλατινή Κομητεία της Κεφαλονιάς και της Ζακύνθου
Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу
Васальна держава, де-факто автономна
Візантійська імперія Simple Labarum.svg
1185 – 1479

Герб of Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу

Герб

Розташування Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу
Графство Кефалонії та Закінфу
Столиця Кефалонія
Форма правління монархія
Історичний період Пізнє Середньовіччя
 - Засновано 1185
 - Розділ держави між Венеціанською республікою та Османською імперією 1479
Попередник
Наступник
Simple Labarum.svg Візантійська імперія
Венеціанська республіка Flag of Most Serene Republic of Venice.svg
Османська імперія Ottoman flag.svg

Пфальцграфство Кефалонії та Закінфу — васальне державне утворення, що існувало з 1185 по 1479 роки як частина Сицилійського королівства. Розташовувалось на відвойованих у Візантійської імперії Іонічних островах Кефалонія та Закінф. Титул та право на управління цими територіями були надані в 1185 році сицилійському адміралу Маргариту з Бриндізі у винагороду за його службу королю Вільгельму II Доброму.[1]

Після Маргарита графство потрапило під головування гілки родини Орсіні до 1325 року, коли воно перейшло на короткий час до Анжуйців, і, пізніше, у 1357 році, до родини Токко. Останні використовували графство як плацдарм для здобуття володінь в континентальній Греції, та були успішні в отриманні контролю над Епірським деспотатом в 1411 році. Проте, зіткнувшись з наступом Османської імперії, династія поступово втрачала континентальні володіння, пфальцграфство знову скоротилось до свого початкового розміру, і утримувалось до 1479 року, коли решту територій було розділено між османами та Венецією.

ІсторіяРедагувати

Початок латинського завоювання островів був пов'язаний з піратом та адміралом сицилійського флоту Маргаритом з Бриндізі, відомим хронікерам пізнього XII століття. Він розвивав бурхливу діяльність як представник Вільгельма II Доброго, норманського короля Сицилії. В латинських документах 1192 та 1193 років в Греції він був підписаний як Margaritoni Admiral Count Melitios (адмірал-граф Маргарітоні Мелітос). Незважаючи на незрозуміле походження Маргарита, безумовно, що Вільгельм II, після норманського завоювання земель Візантії в 1185 році, надав йому ці землі в Іонійському морі в обмін на послуги, які він пропонував норманам.

Через 10 років, в 1195 році, Майо або Матвій Орсіні, ймовірно, представник гілки роду пфальцграфів Риму, успадкував Маргарита як правитель Іонічних островів. Щоб закріпити своє становище, Майо визнав панування Венеції та Папи Римського, а пізніше князя Ахейського. В той же час православне єпископство островів було скасовано, єпископські престоли були зайняті латинянами і введено в дію феодальну систему. Наступник Матвія, Річард, "найблагородніший граф палацу та владика Кефалонії, Закінфу та Ітаки", надав у 1264 році маєтки Латинському єпископству Кефалонії. Також, під час правління цього франкського правителя, Кефалонія стала прихистком для піратів.

Сім'я Орсіні не лише керувала Іонічними островами, а й на початку XIV століття завоювала Епір, завдяки чому вони також отримали титул "деспота". Деякі члени сім'ї приймали православну віру та одружувались на гречанках. Після смерті Джованні II Орсіні в 1335 році, острови були окуповані анжуйцями, які, як правителі Ахеї, мали їх під своїм сюзеренітетом з цього часу.

Анжуйська окупація закінчилась в 1357 році, коли Роберт Тарентський передав Кефалонію, Закінф та Ітаку правителю Корфу Леонардо I Токко як винагороду за послуги, які він надавав Роберту під час його перебуванні у полоні у угорського короля. Рід Токко володів цими грецькими територіями понад століття і забезпував єдність в управлінні цими трьома іонічними островами.

Після розширення свого панування на Лефкаду Леонардо I Токко намагався закріпити свої позиції проти Венеції, папи Римського та сицилійських анжуйців, але в основному проти албанців Епіру, вступаючи в сімейні стосунки з флорентійською родиною Аччаюолі. Ця політика дозволила Токко посилити свій вплив, який досяг свого апогею в XV столітті з експансією на континентальне узбережжя, а саме після того, як Карло I Токко завоював Яніну (1411) та Арту (1416). Він отримав титул деспота від візантійського імператора Мануїла II Палеолога і дотримувався візантійської традиції. Знаходячись на островах Іонічного моря або в територіальних надбаннях у Центральній Греції, династія Токко намагалася завоювати прихильність населення шляхом поступок сеньйорам, згідно з літописом Токко, за рахунок "спадщин", "маєтків", "кратімат" і "пронойя". Дотримуючись аналогічної політики на релігійному фронті, Леонардо III (1448–1481), останній з династії Токко, відновив православний єпископський престол Кефалонії, який був скасований Орсіні.

Венеція не була задоволена посиленням впливу Токко. Завоювання Кефалонії, Лефкади і Закінфа флотом Оманської імперії (1479 рік) дало можливість Венеції рішуче вторгнутися в Іонічне море. Венеційцям вдалося, завдяки договору 1484 року, спочатку анексувати Закінф, а 1500 року захопити Кефалонію та Ітаку.

Пфальцграфи Кефалонії та ЗакінфуРедагувати

Поза династіямиРедагувати

Династія ОрсініРедагувати

АнжуйціРедагувати

Династія ТоккоРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. GNTO-Greek Islands-Zakynthos-Historic Facts. www.hri.org. Процитовано 2017-05-23.