Відкрити головне меню

Пуринові рецептори — це рецептори, що зв'язують аденозин та (або) пуринові нуклеотиди (АТФ, АДФ, АМФ, УТФ, УДФ). Вони присутні на плазматичних мембранах більшості клітин організму людини. Особливо важливою їх роль є у нервовій системі, де вони є важливою складовою пуринергічної нейромедіаторної системи [1]. Вперше пуринові рецептори були ідентифіковані Burnstock в 1978 р.

Зміст

КласифікаціяРедагувати

Пуринові рецептори залежно від їх специфічності (аденозин або пуринові нуклеотиди) поділяються на 2 підгрупи — Р1- та Р2-пуринорецептори.

P1-пуринорецепториРедагувати

P1-пуринорецептори (або аденозинові рецептори) є більш чутливими до аденозину й АМФ, ніж до АТФ і АДФ. Вони є метаботропними (G-білок-сполученими), і, діючи через G-білок певного типу, інгібують або активують аденілатциклазу. Їх антагоністами є низькі концентрації метилксантинів — наприклад, кофеїну або теофіліну.

Залежно від типу G-білка (Gi, Gs), з яким сполучаються рецептори, виділяють 4 підтипи метаботропних пуринових рецепторів — A1, A2A, A2B, A3. Активація А2А- й А2В-рецепторів стимулює Gs-білок, наслідком чого стає збудження в нервовій системі. Активація А1- й А3-рецепторів спричиняє стимуляцію Gi-білка і, відповідно, гальмує діяльність нервової системи. A1- і A3-рецептори також діють через Gq-білок, фосфоліпазу C. Активуючи фосфоінозитидний (або інозитолфосфатний) каскад, вони спричиняють зростання вмісту Са в клітині, що активує Са-залежні протеїнкінази, фосфоліпазу А2, Са-залежні К-канали, NO-синтазу, тощо.

А1-рецептори експресуються у ЦНС (зокрема, в неокортексі, гіпокампі, тощо), а також виявлені у клітинах жирової тканини, серцевого м яза, в нейтрофілах. А2-рецептори наявні в пре- і постсинаптичних нервових закінченнях, на мембранах жирових клітин, клітин гладеньких м язів і циркулюючих лейкоцитів. А3-рецептори виявлені в клітинах нирок, легень, на мембранах жирових клітин, еозинофілів, нейтрофілів, кардіоміоцитів, нейронів кори мозку.

P2-пуринорецепториРедагувати

P2-пуринорецептори є більш чутливими до АТФ і АДФ; їх агоністом є сурамін. Перша класифікація Р2-пуринорецепторів передбачала наступні їх підкласи:

  • P2X і P2Y (опосередковують, відповідно, скорочення й послаблення гладеньких м'язів, включаючи вазодиляцію через P2Y-рецептори ендотеліальних клітин у відповідь на звільнення NO;
  • P2T-пуринорецептори (АДФ-чутливі рецептори тромбоцитів);
  • P2Z-пуринорецептори (відкривають неселективні пори в жирових клітинах, макрофагах і лімфоцитах імунної системи);
  • P2U-пуринорецептори (рівноспецифічні до УТФ і АТФ);
  • P2D-пуринорецептори (чутливі до діаденозину поліфосфату).

За новою класифікацією (1994 — Abbracchio and Burnstock), всі P2-пуринорецептори поділяються на 2 великі підродини — Р2Х і Р2Y [2].

P2X-пуринорецепториРедагувати

Підродина P2X-пуринорецепторів має як мінімум 7 підкласів. Ці рецептори опосередковують швидкі відповіді та є іонотропними рецепторами (тобто ліганд-залежними іонними каналами), які при взаємодії з лігандом відкривають низькоселективний канал для моновалентних іонів (К, Na, Сs), через який також вільно проходять іони Са, причому зростання Са у цитоплазмі може блокувати рух по каналу інших іонів.. 

Ці рецептори опосередковують широке коло відповідей, зокрема, швидку трансмісію у синапсах ЦНС, скорочення гладеньких м язів, агрегацію тромбоцитів, активацію макрофагів, апоптоз. Більше того, ці рецептори залучені у інтеграцію функціональної активності нейронів, гліальних клітин і клітин судин в ЦНС під час розвитку нервової системи, виникнення нейродегенеративних змін, поширення запалення і злоякісної трансформації клітин нервової системи.

P2Y-пуринорецепториРедагувати

Підродина P2Y-пуринорецепторів містить метаботропні рецептори, що опосередковують повільні відповіді, діючи через G-білки. У ссавців виявлено 7 підкласів рецепторів цього типу (P2Y1, P2Y2, P2Y4, P2Y6, P2Y11, P2Y12, P2Y13, P2Y14), які, активучи внутрішньоклітинні сигнальні каскади, залучаються в регуляцію широкого кола клітинних процесів, включаючи проліферацію, диференціювання, фагоцитоз, секрецію, клітинну адгезію і міграцію клітин.

ПриміткиРедагувати

  1. Maria P. Abbracchio. Purinergic signalling in the nervous system: an overview. Trends in Neurosciences Volume 32, Issue 1, January 2009, Pages 19–29. 
  2. Abbracchio M., Burnstock G. Purinoceptors: Are there families of P2X and P2Y purinoceptors? // Pharmacology & Therapeutics. - 1994. - Vol. 64, Issue 3. - Pages 445–475