Пунта-Аренас (ісп. Punta Arenas — «піщаний мис») — місто на півдні Чилі на березі Магелланової протоки, столиця регіону Маґаянес і Чилійська Антарктика, який крім території Магелланії (Південної Патагонії та Вогняної землі) включає також спірні території, що знаходяться за 60° південної широти і що потрапляють в зону дії Антарктичної конвенції. Розташований в місті аеропорт — одне з небагатьох місць, звідки літаки літають в Антарктиду прямими рейсами.

Пунта-Аренас
Punta Arenas
Вид міста Пунта-Аренас. На задньому плані - Магелланова протока і північний берег Вогняної землі
Вид міста Пунта-Аренас. На задньому плані - Магелланова протока і північний берег Вогняної землі
Герб Пунта-Аренас
Герб
Координати: 53°10′ пд. ш. 70°56′ зх. д. / 53.167° пд. ш. 70.933° зх. д. / -53.167; -70.933
Країна Чилі
Регіон Маґаянес і Чилійська Антарктика
Провінція Маґаянес
Засноване 18 грудня 1848
Уряд
 - Мер Juan Enrique Morano Cornejo (2000-2008)
Площа
 - Повна 17 526,3 км²
Населення (2002)
 - Усього 130 136
 - Густота 6,8/км²
Телефонний код(и) 61
Веб-сайт: http://www.puntaarenas.cl
Розташування Пунта-Аренас
Розташування комуни Пунта-Аренас
Пунта-Аренас. Карта розташування: Чилі
Пунта-Аренас
Пунта-Аренас

НаселенняРедагувати

Населення міста в 2005 році становило 117 тисяч чоловік. Більшість жителів — іспаномовні, але багато осіб югославського, ірландського і скандинавського походження. Після іспаномовних чилійців, найбільшу етнічну групу міста складають хорвати.

ІсторіяРедагувати

Іспанці приймали спроби створення поселення на цій території двічі до виникнення сучасного міста. Перше поселення, Номбре-де-Хесус, виникло в середині 16 століття, проте його мешканці скоро залишили поселення через суворий клімат та труднощі з доставкою чистої води та продуктів харчування. Друга колонія, Рей-дон-Феліпе, була створена 80 км південніше від Пунта-Аренас. Це поселення пізніше було перейменовано в Порто-Амбре («голодний порт»). Метою цього поселення було контролювати протоку і не давати піратам можливості проходження до Тихого океану. Проте, саме англійські пірати під командою Томаса Кавендіша врятували його останніх мешканців, які вижили, в 1587 році[1][2].

Розкопки в церкві Введення святої Богородиці XVI ст. у цьому поселенні відкрили рештки кам’яних фундаментів, поховання, глазуровану кераміку та залишки дерева. Це все, що лишили по собі перші колоністи на кінці світу. Окрім того, було виявлено рештки людей з вогнепальними пораненнями, що свідчило про гострі конфлікти між ними[1][2].

Стратегічно важливу Магелланову протоку пробували підпорядкувати собі французи та англійці. В салезіанському музеї Пунта-Аренаса зберігається хрест, що був встановлений на могилі одного з капітанів відомого судна «Бігль» на англійському цвинтарі (1894 р.) в затоці Сан Хуан протоки Магеллана[1][2].

Проте, серйозно укріпитися на берегах Магелланової протоки  вдалося саме Чилі. Саме чилійці збудували тут форт Бульнес на південь від сучасного Пунта-Аренаса і проголосили суверенітет над протокою. Наразі його укріплення – досить примітивні – є місцем відвідування місцевих туристів. Тут же було зведено перший дерев’яний костел[1].

 
Пам'ятник Фернану Магеллану в Пунта-Аренас. Серед моряків, що перетинають протоку, існує традиція цілувати ногу патагонця, що сидить нижче Магеллана.

Селище, що виросло в сучасне місто, було засноване чилійським урядом в 1843 році, але 18 грудня 1848 року було перенесено на сучасне місце, що і вважається датою заснування міста. Початково це також був невеликий форт та карна колонія. Перший храм в Пунта-Аренасі був збудований ще у 1854 р. В місцевому музеї пам’яті зберігся хрест, що зроблений з двох колон від першої дерев’яної церкви Пунта-Аренаса. Скоро після заснування в місті виріс великий порт. Господарському підйому Пунта-Аренаса сприяло вирощування овець (завезених з Мальвінських островів), а також полювання на морських левів, шкури яких добре продавалися в Європі. Також в регіоні було знайдено поклади вугілля та навіть золота. Стрімкий розвиток міста відбувся в 1899-1910 р. Руаль Амундсен, що повернувся до міста з експедиції в 1899 р., відзначив, що в місті з’явилися електричне освітлення та телефон, а його мешканці почали вдягатися по останній європейській моді[1][3].[4]

Життя Пунта-Аренаса було тісно пов’язане з океаном. З 1902 р. починається активний розвиток китобійного промислу, спочатку в Магеллановій протоці. Його наслідком стало різке скорочення популяцій китів у тутешніх водах.

Значення порту різко знизилося після початку експлуатації Панамського каналу в 1914 році. Проте, до 1920 р. місто було останнім портом перед виходом в Тихий океанВідповідно до цього місто розвивалося як великий транспортний вузол в руслі останніх європейських традицій[1][5].

Пунта-Аренас є важливим містом в історії осовєння Антарктики. У 1910 р. тут, в палаці губернатора було влаштовано прийом на честь Жана Батиста Шарко – французького дослідника, відкривача Аргентинських островів, де знаходиться українська антарктична станція «Академік «Вернадський».


Загалом, Пунта-Аренас був і залишається однією брам до Антарктики. Зрозуміло, що в міському ландшафті окрім раніш згадуваного будинку губернатора збереглися й інші численні місця пов’язані з антарктичними експедиціями. Зокрема, в будівлі Першої станції пожежників (не зберіглася) гостила 1897 р. перед експедицією в Антарктику команда бельгійського дослідника А. де Герлаха, що включала польського дослідника – у період перед Другою світовою війною професора Львівського університету Г. Арцтовського. Експедиція Герлаха вперше підійшла з півночі до району Аргентинських островів, де сьогодні розміщується українська антарктична станція. У залі цієї ж станції було влаштовано урочисту подію на честь врятованих судном «Ельчо» учасників експедиції Шеклтона та капітана Луїса Пардо – героя порятунку експедиції.

А у готелі «Франція» зупинявся Рауль Амундсен (оригінальна будівля готелю «Франція», на жаль, не збереглася).

На центральній площі розташований також т.зв. будинок Бланчарда, в якому наразі розміщується Чилійський полярний інститут. Хуан Бланчард був партнером Магелланського китобійного товариства, яке першим розвинуло кривавий китобійний промисел на Південних Шетландських островах та Антарктичному півострові.

Важливо згадати також поштову станцію, яка розташовувалася тут же в будинку Бланчарда і забезпечувала для антарктичних експедицій зв’язок. Звідси розсилав листи Роберт Скотт, коли прибув до Пунта-Аренаса з Нової Зеландії після експедиції в Антарктику 8 липня 1904 р.

Збереглися рештки так званого «Зеленого мола» (пасажирського), на якому 16 грудня 1908 р. відбулося прощання Ж. Б. Шарко з губернатором та французькою громадою міста. Тут Шарко отримав письмову згоду Магелланського китобійного товариства підтримати його експедицію вугіллям і всім необхідним.

Нажаль, не зберігся до нашого часу будинок готелю «Royal» (ріг вулиць О’Гіггінса та Менендеза, в якому перебував  1916 р. Е. Шеклтон – наразі тут паркінг). Натомість збереглися будівлі Британського клубу (сучасний банк Чилі), та англіканської церкви міста, в яких дослідник виступав з лекціями. Проте, найбільш промовистим був виступ члена його команди Франка Вілда з показом фотографій драматичної експедиції «Ендуранс» в міському театрі.

В Пунта-Аренас також зупинявся Річард Берд на судні «Ведмідь» (Bear) в 1939 р. Його приймали місцеві авторитети, він також відвідав розташовані поблизу місцевості, такі як Ріо Секо, форт Бульнес та Порт Голоду. Він взяв на борт як гостей двох чилійських морських офіцерів: Фредеріка Бонерта та Ексікеля Родригеза, які зробили перший чилійський фільм про Антарктику[1][3]

Наразі є базою американської національної наукової фундації (NSF), яка обслуговує операції в Антарктиці. Тут базуються американські криголами Лоуренс М Голд та Натанієль Палмер.

ГеографіяРедагувати

Місто розташоване на півострові Брансвік на материковому березі посередині Магелланової протоки. Це найпівденніше місто світу з населенням понад 100 тисяч мешканців, а також найпівденніше місто, що знаходиться на континенті. Місто оточують гори, в яких розташовано декілька популярних лижних курортів.

Через на іншому березі Магелланової протоки розташовано найбільше чилійське поселення архіпелагу Вогняна земля — Порвенір (хоча і значно менше за Пунто-Аренас). За 100 км на південь від Пунта-Аренас розташована найпівденніша континентальна точка Південної Америки — мис Фроуорд.

КліматРедагувати

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом полярних пустель. Найтепліший місяць — січень із середньою температурою 10.6 °C (51 °F). Найхолодніший місяць — липень, із середньою температурою 1.7 °С (35 °F).[6]

Клімат Пунта-Аренаса
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 26 25 24 21 16 15 11 15 22 22 21 25 26
Середній максимум, °C 13 13 12 9 6 3 3 5 7 10 11 13 9
Середня температура, °C 10 10 8 6 3 2 1 2 5 6 8 10 6
Середній мінімум, °C 7 7 5 3 1 0 0 0 1 3 4 6 3
Абсолютний мінімум, °C −2 −2 −3 −7 −8 −11 −11 −11 −8 −3 −1 −2 −11
Норма опадів, мм 30 20 40 40 40 30 30 30 20 20 20 30 390
Днів з опадами 10 8 8 10 10 8 8 7 6 7 8 9 99
Джерело: Weatherbase

РічкиРедагувати

Місцева річка, яка початково називалася Вугільною, а згодом у зв’язку з копальнями була названа річка Копалень (Rio de las Minos)[1].

ЛандшафтиРедагувати

В добру погоду з міста можна навіть побачити засніжену верхівку гори Сармієнто (2187м н.р.м)[1].

ПриродаРедагувати

Викопна флора і фаунаРедагувати

Серед прадавніх мешканців самого півдня Патагонії слід згадати динозаврів Патагонії та Антарктиди: титанозавра та гадрозавра (145-66 млн. років тому) та морських рептилій, зокрема плезіозавра (99-66 млн. років тому). Плезіозаврів знайдено в багатьох місцях Магелланії. Нещодавно на території парку Торрес-дель-Пайне виявлено і найбільше в південній півкулі родовище викопних залишків іхтіозаврів (140-130 млн. років).

Крайній південь Патагонії характеризувала також своєрідна плейстоценова фауна. Це хижаки: патагонський ведмідь (Arcthotherium sp.) та шаблезубий тигр (Smilodon populator). Велетенський ссавець макраухенія (Macrauchenia patachonica) вимер перед 12 тис. років тому. Ягуар (Panthera onca mesembrina) зник тут 12 тис. років тому. Його залишки знаходять в місцевих печерах. Також цю фауну представляли південний кінь (Hippidion saldiasi), примітивний вовк (Canis avus) та славнозвісний велетенський лінивець – мілодон (Mylodon darwini). Завдяки останньому прославилося містечко Пуерто-Наталес, біля якого знайдено печеру Cueva de Milodon з муміфікованими рештками мілодона. Реконструкції цих тварин можна побачити в парку Марії Бенеті.

У пригирловій частині річки Копалень (Rio de las Minos) та узбережжю протоки трапляються винесені річкою шматки вугілля та шаруваті піщаники з відбитками давніх рослин.[1]

Сучасна флора і фаунаРедагувати

Колись територію міста було вкрито густим магеллановим лісом. Тепер він відступив на верхівки гірського ланцюга. Тут збережено його фрагмент у резерваті Магелланес. Деревостани тут сформовані з листопадного (Nothofagus pumilio) та зимово-зеленого південного бука березового (Nothofagus betuloides), на гілках якого зростає аналог нашої омели – місодендрум (Misodendrum punctulatum)  та гриб цитарія Дарвіна (Cyttaria darwinii), який ще називають індіанським хлібом. В лісах зростає багато лишайників та мохів. Гілки буків декоровані білим мереживом лишайника – бороданя (Usnea barbata).

Під пологом лісу зростають папороть блехнум (Austroblechnum penna-marina), ситниковидна рослина (Marsippospermum grandiflorum), плаун магеланський (Lycopodium magellanicum), свиняче виногроно (Gunnera magellanica), калюжниця бестеблова (Caltha sagittata) та ін.[7][1].

Рештки подібного лісу можна побачити і в межах міста у парку Марії Бенеті на південній околиці міста.

В самому парку наявна невелика річка, на якій створено ставки. Зустрічається тут і патагонський барбаріс – калафате (Berberis microphylla). З ягід цієї рослини – одного з символів Патагонії роблять смачні джеми. Парк надзвичайно популярний у мешканців містечка і особливо у дітей[1].

Терени поблизу Пунта-Аренаса порушені випасом та іншими видами господарської діяльності, а рослинність, поширена тут, в значній мірі європейська. Тут при дорозі зростають знайомі нам європейські злаки, талабан польовий (Thlaspi arvense), роман (Anthemis) та інші рослини[8].

В самому містечку наявні столітні дерева кіпарису великоплідного (Cupressus macrocarpa), також ці ж дерева з формованою кроною та невеликі дерева араукарії чилійські (Araucaria araucana)[8].

Найцікавішою в природному плані в містечку є Магелланова протока. На акваторії протоки зустрічаються численні морські птахи: баклани імператорський (Phalacrocorax atriceps), неотропічний (Phalacrocorax brasilianus) та скельний (Phalacrocorax magellanicus), південний велетенський буревісник (Macronectes giganteus), сріблястий буревісник (Fulmarus glacialoides), чорнобровий альбатрос (Thalassarche melanophris), чилійський поморник з темною шапинкою (Stercorarius chilensis), пуфінур магеланський (Pelecanoides magellani) та ін.

Узбережжя протоки поросло псамофітною і галофітною рослинністю. Великі поля водорості макроцистіса грушоподібного (Macrocystis pyrifera) з хвилястими пластинами таломів тягнуться вздовж берега на мілководдях. На водах протоки інколи навіть з’являються кити, такі як малі смугачі (Balaenoptera acutorostrata) чи сейвали (Balaenoptera borealis). Зустрічаються дельфіни, зокрема темний глекорил (Lagenorhynchus obscurus) та головорил Комерсона (Cephalorhynchus commersonii)[8][1].

На літоралі протоки можна відшукати рештки численних крабів, включаючи південного королівського краба (Lithodes santolla).Трапляються схожі на трилобітів рачки Serolis sp., Edotea magellanica та Exosphaeroma giga. В певні періоди року вода стає червоною від рачків лангустинів (Munida gregaria).

Тут можна відшукати високі конусоподібні черепашки магелланського лімпета (Nacella magellanica), великі рапановидні раковини (Odontocymbiola magellanica), їстівних мідій (Choromytilus chorus та Aulacomya atra) та ногітки (Ensis macha). Трапляються також білі схожі на чорноморську мію черепашки їстівного молюска (Retrotapes exalbidus), гребінець (Zygochlamys patagonica). На черепашках молюсків чи камінні оселяються велетенські балянуси (Megabalanus psittacus).

Багатство безхребетних, яких викидає на літоралі приваблює сюди численних птахів таких як домініканські (Larus dominicanus) та дельфінячі мартини (Larus scoresbii), чорноголові мартини (Larus maculipennis), чубата (Lophonetta specularioides) та пароплавна качки (Tachyeres leucocephalus), а також крячок американський (Sterna hirundinacea). На пляжах гуляють кулички побережники (Calidris sp.) та пісочники (Charadrius sp.). В місті також зустрічаються сірокрилі ібіси (Theristicus melanopis). На старих молах відсиджуються баклани.

Неподалік Ріо Секо знаходиться резерват птахів – Tres Рuentes – ділянка естуарію річки Секо. Тут на невеликих водоймах тримаються коскороба (Coscoroba coscoroba), чорношиї лебеді (Cygnus melancoryphus), очкові качки (Anas specularis), південні лиски (Fulica armillata) та чайка чилійська (Vanellus chilensis). В резерваті також тримається велика популяція магеланових гусей (Chloephaga picta). Під час міграцій тут зупиняються навіть чилійські фламінго (Phoenicopterus chilensis), а також попелясті (Chloephaga poliocephala) та рудуваті гуси (Chloephaga rubidiceps). З горобиних птахів трапляються патагонський негрито  (Lessonia rufa) та  хінголо (Zonotrichia capensis). З денних хижих птахів тут можна побачити звичайну каракару (Caracara plancus),  мандрівного сокола (Falco peregrinus) та мінливого яструба (Geranoaetus polyosoma)[9][1].

В самому місті можна легко виявити  усюдисущого фолклендського дрозда (Turdus falcklandii), американського боривітра (Falco sparverius) та хіманго (Milvago chimango). В місті повно звичайних сизих голубів (Columba livia), хатніх горобців (Passer domesticus), а також сільських ластівок (Hirundo rustica). А вночі вулицями міста заволодівають чилійські чайки.

В околицях Пунта-Аренаса зустрічаються кролі (Oryctolagus cuniculus) та сірі зайці (Lagomarpha leporidae), які мають європейське походження[1].

АборигениРедагувати

На північ від Пунта-Аренаса мешкали індіанці туельче (аонікенк). Туельче полювали на гуанако та нанду. Їх життя було сильно пов’язане з цими тваринами. Для полювання вони використовували болеадори – спеціальні кульки на мотузках, що кидалися та спутували ноги тварині. Ці індіанці виготовляли взуття та одяг з шкур тварин, з шерсті гуанако вони виготовляли декоровані вироби.

На південь від туельче були поширені індіанці кавескар (алакалуфи). Кавескар використовували каноє і жили з дарів моря. Їх мова суттєво відрізнялася від мови ямана (ягана) півдня Вогняної Землі, до яких вони за стилем життя були дуже подібними. Нащадки цих племен досі живуть в Пунта-Аренасі та Пуерто Еден (острів Велінгтон).

На півночі Великого острова Вогняної Землі мешкали она (селькнами). Ці індіанці теж полювали на гуанако за допомогою луків. Вони характеризувалися високим зростом та атлетичною статурою. Молоді мисливці проходили ініціацію. Цікаво, що для доброго воїна престижним вважалося мати повну дружину. Також она практикували спортивну боротьбу.[1][2][2]

Хорватська іміграціяРедагувати

В сучасному Пунта-Аренасі можна знайти численні свідчення слов’янської присутності – це назви вулиць та будинки пов’язані з хорватами: "Хорватський дім", клуб «Сокіл», вулиця Хорватія тощо. Численні хорвати поховані на історичному цвинтарі, а на вулиці Бульнеса встановлено також пам’ятник хорватським іммігрантам у вигляді хорватського герба[1].

Визначні людиРедагувати

Сара Браун (Sara Braun) приїхала в Чилі з Російської Імперії в 1874 р., а у 1887 р. одружилася з португальським бізнесменом Хосе Ногейрою (Jose Nogueira). Завдяки своїм успіхам в заготівлі золота, Ногейра був одним з піонерів вівчарства та засновником фірми Товариство освоєння Вогняної Землі (Sociedad Explotadora de Tierra del Fuego). В 1886 р. він володів землею в 1 млн. га у провінції Магеланія, якою управляв брат Сари – Мауріцій Браун. Не дивлячись на екстраординарну удачливість у своєму бізнесі, Ногейра помер у віці 48 років, залишивши своїй вдові величезний спадок, яким вона вміла керувати та розпорядитися. Сара закінчила будівництво своєї резиденції. Вона не залишалася байдужою до проблем свого регіону та міста і була меценаткою[8].

Хосе Менендес (1846-1918) – найбільш удачливий бізнесмен регіону. Він прибув з першою групою переселенців ще у 1873 р. і зайнявся комерцією, розведенням худоби та індустрією в Чилі та Аргентині. Одружився з Марією Бенеті Капітал. В Пунта-Аренасі Менендес збудував багато споруд, в тому числі театр. На головній площі встановило йому пам’ятник. Наразі відомо також, що керуючі його господарств з відома свого шефа послідовно реалізували геноцид індіанців-селькнамів[1][2].

Українські сліди в Пунта-АренасіРедагувати

З міста в складі українських та міжнародних експедицій вирушають на дослідження Антарктики також українські вчені. В березні-квітні 2018 р. через Пунта-Аренас відбувалася ротація 22 та 23-ї Українських антарктичних експедицій. Члени експедиції проживали в готелі "Дієго де Альмагро" та хостелі "Татис".

В 2018 р. у клініці Clínica RedSalud Magallanes лікувався евакуйований по стану здоров`я зі станції "Академік Вернадський" український зимівник.

Сезон 2019 р. зупинявся в цілій низці готелів та хостелів: Tatys, Navigantes, Patagonia B&B та вищевказаному Diego del Almagro. Перед відправленням в 2019 р. склад сезонної української експедиції мав зустріч в ресторані готелю Савой (Savoy).

В квітні 2020 р. в Пунта-Аренасі на ізоляції у зв’язку з епідемією корона вірусу в готелі "Патагонія" (av. Colon 1101) перебувала 25-та Українська антарктична експедиція. А в травні того ж року тут перебували 24-та експедиція та сезон, які розмістилися в тому ж готелі "Патагонія" (av. Colon 1101) та Matic Apartments (Boliviana 711). У цьому ж році в Пунта-Аренасі з’явилася перша офіційна мешканка – українка.

В 2021 рр. українські полярники знову зупинялися в готелі "Патагонія".

Над входом до Чилійського полярного інституту вивішені прапори усіх країн Антарктичного договору, серед яких і Україна. На видовій площадці міста – горі Святого Хреста на стовпах прибиті вказівники відстаней до різних міст світу. Серед них - українські Севастополь та Київ.

В Пунта-Аренасі швартуються риболовецькі судна під українським прапором: «Семеїз», «Кореїз», «Фортуна», «Маріголдс» та «Полюс-1», тож місто відвідують українські моряки[10].

Пам'ятникиРедагувати

Пам’ятник Фернандо Магеллану на центральній площі міста.

Пам’ятник шхуні «Анцуд» та її екіпажу на набережній Пунта-Аренаса в районі виходу вул. Колумба.

У місті наявно також багато інших пам’ятників: пам’ятник вівчарям, пожежникам, батьку хорватської літератури Марку Маруличу, Яну Боско, нафті, бюст Магеллана, пам’ятний знак на честь Чилійської Антарктики та чилійських фундаторів китобійного промислу в Антарктиці, пам’ятник слави чилійського флоту, Мануелю Бульнесу, Хосе Менендесу, Хуану Вільямсу, Бернардо О’Гіґґінсу та генералу Хосе де Сан-Мартину та ін[1].

Архітектурні та історичні пам'яткиРедагувати

У вишуканій європейській архітектурі центральної частини міста простежується історія його економічного злету. Тут наявні численні пам’ятки історизму (неокласицизму). На вулицях Пунта-Аренаса можна навіть знайти зразки справжнього арт-деко та конструктивізму. Серед цікавих архітектурних пам’яток міста будинок державного банку, особняк місцевого бізнесмена Монтеса Пелло, колишня міська ратуша Пунта-Аренаса, будинок губернатора, будинок в стилі історизму по вул. 990 Ернандо де Магальянес та будинок страхової полярної компанії.

Значну цінінсть становить садиба «короля Патагонії» – Хосе Менендеса (1846-1918) – найбільш удачливого бізнесмена регіону, яку можна відвідати безкоштовно. Тут зараз розташовується регіональний музей Магелланії[1][11].

Іншою перлиною архітектури Пунта-Аренаса є садиба Хосе Ногуєри – Сари Браун. Елегантний палац з двома верандами та балконом. Палац в стилі неокласицизму французьких провінційних замків збудував у 1895-99 рр.  французький архітектор Нума Маєр. Його автограф розміщено на одному з декоративних елементів фасаду будівлі. Наразі палац Сари Браун є національною пам’яткою Чилі, в ньому окрім законсервованого духу золотого часу Пунта-Аренаса, зберігається цінна колекція живопису. На деяких полотнах та акварелях представлено зокрема дику природу регіону: акварелі краєвидів Вогняної Землі британського капітана Carl Carlson та чилійського монаха-салезіанина Mariano Ortúzar Cariola. Одна з веранд палацу облаштована як зимовий сад. Її скло з середини обплітають пагони винограду. В невеличкому павільйоні прибудованому до фасаду палацу ми можемо побачити саму Сару Браун – місцеву красуню-меценатку, що походила з Російської Імперії[1][12][4].

Монументальний комплекс санктуарію Богородиці Неустанної допомоги  (архітектор Хуан Бернабе),  заснований салезіанами. Висока вежа увінчана постаттю Марії з немовлятком Ісусом. Тут же розташований регіональний музей.

Хрест на горі св. Хреста встанволений салезіанами.

Численні архітектурні та скульптурні пам’ятки наявні і на історичному кладовищі. Тут можна відшукати мініатюрний грецький храм (склеп родини Менендес-Монтес) та навіть поховання у формі піраміди. А ще тут велика кількість скульптур ангелів. Є тут і каплиця в православному стилі, де похована сама Сара. У вікнах каплиці ми можемо побачити візерунки подібні до гілок винограду з зимового саду її палацу. Тихі алеї, порослі сформованими деревами кіпарису великоплідного (Cupressus macrocarpa) зберігають пам’ять про багатьох піонерів регіону. Монументальна вхідна група в стилі неокласицизму 1919 р. – це дарунок місту від Сари Браун.

На цьому кладовищі знаходиться також поховання учасників Тихоокеанської війни 1879 р., жертв вибуху британського корабля HMS Doterel 26 квітня 1881 р., чилійців, які служили в британській армії в Першій та Другій світовій війні. Тут також поховані робітники – жертви зіткнень з поліцією в 1920 р.

Є тут і пам’ятник невідомому індіанцю (Ділянка 11, ряд 5-N-1- P) – дещо запізніле каяття за винищення місцевих аборигенів. У місцевих мешканців є дуже популярним торкатися руки індіанця, що начебто зцілює.

На березі протоки Магеллана знаходяться остови старих суден, зокрема, мальовничі рештки британського фрегата «Лорд Лондсдейл».

На північній околиці Пунта-Аренаса розташоване невеличке селище Ріо Секо, в якому збереглися елементи старої забудови – каплиця 1910 р. та перші холодильники, для зберігання м’яса в Чилі відкриті в 1902 р. [1].

МузеїРедагувати

Музей пам'яті (Museo del Recuerdo) при університеті Магеланії. Тут представлено найрізноманітніші машини та механізми. Це, зокрема, парові трактори, екскаватори та укладачі асфальту початку ХХ ст. Збережені тут і старі магазинчики та ремісничі майстерні, колекція старих автомобілів. Уся атмосфера тутешнього музею нагадує кадри з вестерну, що характеризує давній уклад життя Нового Світу. Тут збережено також носову скульптуру одного з чилійських суден «Проа», що досліджувало Антарктику. Тут також можна побачити і дзвони першої салезіанської місії[2][1].

Музей реплік старовинних кораблів в Ріо Секо. Тут представлено реконструкції судна Фернана Магеллана - "Нао-Вікторія", судна, на якому плавав Чарлз Дарвін - "Бігля", шлюпки на якій Е. Шеклтон добирався з острова Елефант на Південну Георгію, а також шхуни «Анцуд», яка проголосила суверенітет Чилі в Магеллановій протоці[1].

Салезіанський музей (Museo Maggiorino Borgatello)- музей з багатим зібранням артефактів щодо історії Пунта-Аренаса та Патагонії[1][13].

Морський музей - музей із забранням артефактів щодо морської історії Пунта-Аренаса.[1]

Традиці та святаРедагувати

На головній площі відбувається щонедільне свято підняття прапора – мініатюрний парад підкреслює військову силу Чилі у регіоні.

В розпал зими тут відбувається багатоденний Фестиваль зими, під час якого вибирають королеву свята, вулицями міста проходить справжній латиноамериканський карнавал і всі бажаючі купаються у водах  Магелланової протоки.

На околицях Пунта-Аренаса свідчення культу гаучо Гіля – маленькі каплички з червоними прапорцями та дарами цьому неофіційному святому[1].

Міста-побратимиРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав Парнікоза, Іван. Пунта-Аренас. Етюди містечка на кінці світу. https://expedicia.org/ (українська). НАНЦ. Процитовано 04.03.2021. 
  2. а б в г д е ж Історія Пунта-Аренаса
  3. а б Barnes J.G. 10 aňios en la Antarctica / 10 years in Antarctica . – 2003-2013. -137 s.
  4. а б Martinic M. B., Baeriswyl R.  Palacio Sara Braun : ícono patrimonial de Punta Arenas / Sara Braun Palace : heritage icon of Punta Arenas. [Punta Arenas :s.n.] 2010. 197 p.
  5. Історія Пунта-Аренаса (англ)[1]
  6. Клімат Пунта-Аренаса
  7. Національний резерват «Магелланес»
  8. а б в г Парнікоза, Іван. Довгий континент – Південна Америка. https://expedicia.org/ (українська). НАНЦ. Процитовано 05.03.2021. 
  9. Резерват птахів поблизу Пунта-Аренаса [2]
  10. Парнікоза, Іван. Пунта Аренас. https://www.pslava.info/ (українська). Микола Жарких. 
  11. Архітектурна пам’ятка Патагонії - палац Хосе Менендеса
  12. Архітектурна пам’ятка Патагонії - палац Сари Браун
  13. Салезіанський музей в Пунта-Аренасі

ПосиланняРедагувати