Відкрити головне меню

Пуликовський Костянтин Борисович

Костянтин Борисович Пуліковський (* 9 лютого 1948, Уссурійськ, Приморський край, РРФСР, СРСР) — російський військовий і державний діяч, Генерал-полковник, повноважний представник Президента Російської Федерації в Далекосхідному федеральному окрузі з травня 2000 по листопад 2005 року, глава Ростехнагляду з грудня 2005 року по вересень 2008 року.

Пуликовський Костянтин Борисович
Пуликовский Константин Борисович.JPG
Народився 9 лютого 1948(1948-02-09) (71 рік)
Уссурійськ, Приморський край, РРФСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Ульяновське гвардійське вище танкове командне училище імені В. І. Леніна (1970), Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського (1982) і Військова академія Генерального штабу (Росія) (1992)
Знання мов російська
Учасник Перша чеченська війна
Військове звання генерал-лейтенант
Партія КПРС
Нагороди
орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня орден Пошани орден Дружби (Російська Федерація) орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня Орден «За особисту мужність» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР»
орден Святого благовірного князя Данила Московського II ступеня

ОсвітаРедагувати

Закінчив Ульяновське гвардійське вище танкове командне училище у 1970 році, Військову академію бронетанкових військ у 1982 році, Військову академію Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації в 1992 році.

БіографіяРедагувати

Прослужив у Збройних Силах СРСР і Росії, обіймав командні посади у частинах, з'єднаннях, оперативних та оперативно-стратегічних об'єднаннях Збройних Сил. Військову службу проходив у Білорусі, Туркменістані, Естонії, Литві і на Кавказі.

У 1996 році — командувач Об'єднаним угрупуванням федеральних сил в Чеченській Республіці.

У 1996-1997 — заступник командувача військами Північно-Кавказького військового округу. 1997 — звільнився із Збройних Сил Російської Федерації.

Громадянська службаРедагувати

В 1998 року обраний головою краснодарського крайового відділення всеросійського громадського руху ветеранів «Бойове братство», яке об'єднує ветеранів локальних війн, яке очолював генерал-полковник Борис Всеволодович Громов. У тому ж році став помічником мера Краснодара по роботі з муніципальними підприємствами, очолив комітет з благоустрою міста.

З 18 травня 2000 року по 14 листопада 2005 — повноважний представник Президента Російської Федерації в Далекосхідному федеральному окрузі. На цій посаді був членом Ради Безпеки Російської Федерації.

З 5 грудня 2005 року по 2 вересня 2008 [1] — керівник Федеральної служби з екологічного, технологічного і атомного нагляду (Ростехнагляд).

28 листопада 2009 на конференції Регіонального відділення Політичної партії «Справедлива Росія» в Краснодарському краї обраний Головою Ради Регіонального відділення Політичної партії «Справедлива Росія» в Краснодарському краї.

НагородиРедагувати

Звання і чиниРедагувати

  • Військове звання — генерал-лейтенант
  • Класний чин — Дійсний державний радник Російської Федерації 1 класу

Сім'яРедагувати

Одружений, два сини. Старший син — офіцер Збройних Сил, загинув в ході збройного конфлікту в Чеченській Республіці в 1996 році, у засідці, влаштованій Хаттабом російським військам під селом Яришмарди, в Шатойському районі Чечні. Його соратник, генерал-полковник, Герой Росії Геннадій Трошев так це оцінював:

Йому не становило великих турбот позбавити сина від відрядження до Чечні. Я знаю людей (їх, на жаль, чимало), які з готовністю йшли на все, лише б «відмазати» своїх дітей, племінників, братів від служби в «гарячій точці». Генерал Пуліковський був іншої складу: сам служив Батьківщині чесно, ніколи не шукав «теплих місць», того ж вимагав і від інших, включаючи рідного сина. [5]

Молодший син — Сергій Костянтинович Пуліковський — заступник голови Міської Думи м. Краснодара.

ОцінкиРедагувати

« У той не найкращий період російської історії бойовий досвід, порядність, солдатська вірність присязі не були в особливій ціні. Його батьківські почуття брудно перекрутили, використавши в корисливих цілях, його генеральську честь заплямували, примусивши порушити слово, не виконати своєї обіцянки. Який нормальний бойовий офіцер це витримає? Звичайно, Костянтин Борисович надломився внутрішньо, замкнувся в собі, пішов з армії, якій віддав найкращих три десятки років життя. Мені здавалося, що він втратив все на цій війні. Я, признаюсь, боявся, що він більше не підніметься. Але, слава богу, прийшли інші часи »

— Геннадій Трошев, генерал-полковник

ПосиланняРедагувати