Відкрити головне меню
Зала суду. Ілюстрація 1876 року

Полювання на салемських відьом — одне з найвідоміших полювань на відьом в історії: судовий процес, який проходив в новоанглійському місті Салемі з лютого 1692 по травень 1693 року. За звинуваченням у чаклунстві 19 жінок було повішено, одна розчавлена камінням і від 175 до 200 чоловік ув'язнено (не менше п'яти з них померли).

Соціальний фонРедагувати

Салем був заснований в 1629 році пуританами. У 1641 році англійським законодавством чаклунство було оголошено кримінальним злочином. У січні 1692 року сусіднє місто Йорк було атаковано індіанцями, в результаті багато його жителів загинули, або були захоплені в полон.

Збільшування розміру сім'ї породжувало суперечки між сусідами та сім'ями за право володіння землею, особливо на кордоні просування поселенців, де економіка була заснована на фермерському господарстві. Несприятливі погодні умови або хвороби рослин могли призвести до втрати річного врожаю. Ферма, яка могла забезпечити існування середньої за розміром сім'ї, вже не могла забезпечити цього наступним поколінням. Це спонукало фермерів просуватися далі, захоплюючи землі корінних жителів — індіанців.

Будучи релігійними людьми, пуритани пояснювали втрату врожаю, худоби, смерті дітей, землетруси і погану погоду гнівом Бога. За уявленнями пуритан, людині від народження було визначено, чи повинна його душа потрапити в рай чи, навпаки, в пекло. Пуритани шукали у видимому світі знаки, які могли вказувати на волю Бога. В невидимому світі, згідно з їхньою вірою, мешкали Бог і ангели, а також диявол — палий ангел, ворожа сутність.

Патріархальні порядки створювали таке положення, коли жінки повинні перебувати в повному підпорядкуванні у чоловіків. Вважалося також, що жінки легше піддаються впливу диявола, ніж чоловіки, і що вони хтиві.

У невеликому місті важко було зберегти секрети, і думка людей про їхніх сусідів приймалося як встановлений факт. Дитячі ігри та іграшки вважалися марними і заборонялися. Хлопчики могли полювати, ловити рибу, досліджувати ліс, вони часто ставали учнями теслів та ковалів, в той час як дівчаток вчили прясти пряжу, готувати, шити, ткати.

Причина і хід судового процесуРедагувати

У січні 1692 року у дочки і племінниці пастора Семюела Перріса — 9-річна Елізабет Перріс і 12-річної Ебігейл Вільямс — були виявлені симптоми невідомої хвороби. Дівчата кричали, видавали дивні звуки, ховалися під меблями, їхні тіла набували незвичайних поз. Діти скаржилися на те, що їх хтось колов шпилькою і ножем, а коли Перріс намагалась читати проповідь, вони затикали вуха.

Доктор Вільям Гріггс вирішив, що причиною хвороби став вплив відьми. У своєму міркуванні він спирався на роботу Коттона Мезера «Memorable Providences Relating to Witchcrafts and Possessions» (1689), де описувався подібний випадок: у 1688 році в Бостоні ірландська праля була звинувачена в магії і впливі на дітей господаря і повішена. Коттон Мезер був випускником Гарвардського коледжу і священиком Північної церкви Бостона.

Дівчатка вказали на передбачувану відьму — служницю-рабиню в будинку Перрісів на ім'я Тітуба. За одними джерелами, Тітуба була африканського походження, за іншою — індіанкою. За словами дітей, служниця розповідала їм про чаклунство. Незабаром кількість хворих дівчат збільшилася, зокрема, захворіла 12-річна Ганна Патнема.

АрештиРедагувати

 
«Відьомський дім» в Салемі, побудований не пізніше 1642 року. Тут жив суддя Корвін, котрий відправив на ешафот 19 відьом.

1 березня 1692 року за їхніми свідченнями було заарештовано три жінки: Тітубу, Сару Гуд і Сару Осборн. Підозрювані були допитані і піддані огляду в пошуках ознак, які б вказували на те, що вони є відьмами. Всі три жінки були зручними цілями для звинувачень: Тітуба мала не титульну національність, Сара Гуд була жебрачкою, а Сара Осборн — самотньою тяжкохворою вдовою, залученою до того ж у судовий спір з пуританами. Проти них говорив той факт, що жінки тривалий час не відвідували церкву. У них не було захисників, і громадська думка схилялася до того, що звинувачення справедливі.

У березні здійснилися інші арешти: 4-річна дочка Сари Гуд, Марта Кора, Ребекка Нерс і Рейчел Клінтон. Марта Кора з самого початку не довіряла словами дівчаток і з насмішкою ставилася до суду, тим самим привернувши до себе увагу. 4-річна Дороті Гуд в силу свого віку зробила висловлювання, які були витлумачені проти Сари Гуд. Щоб бути ближче до матері, вона зізналася в тому, що є відьмою, і була поміщена у в'язницю. Однак ці звинувачення вже стурбували суспільство, позаяк Корі і Нерс були прихожанками церкви.

У квітні були заарештовані Сара Клойс (сестра Ребекки Нерс), Елізабет Проктор і її чоловік Джон Проктор, чоловік Марти Кори Жиль Кора і ще кілька людей, у тому числі колишній пастор Джордж Берроуз. 10 травня у в'язниці помирає Сара Осборн.

СудРедагувати

У травні 1692 року починається суд (Court of Oyer and Terminer). Губернатор Фіпс призначив суддів, троє з яких були друзями Коттона Мезера, а один — віце-губернатором. Головою суду призначений Вільям Стаутон, що не мав юридичної освіти. За судовим процесом стежив Коттон Мезер.

Головним доказом служили свідчення потерпілих про те, що вони бачили дух обвинуваченої, який прибув до них. Теологічна суперечка навколо використання цих свідчень полягала в тому, чи повинні були підозрювані був давати згоду Дияволу на використання свого образу. Опоненти вважали, що Диявол може використовувати образ людини без її згоди, тоді як суд стверджував, що обов'язково потрібна згода людини.

2 червня суд визнав винною літню жінку Бріджет Бішоп, 10 червня вона була повішена. За словами деяких дівчаток, дух Бішоп прибув до них. Інші свідки засвідчили, що її відвідував диявол. 19 липня 1692 року були повішені Ребекка Нерс, Сара Гуд і ще кілька жінок. Примітно, що перед стратою, вже з петлею на шиї, Сара Гуд звернулася до священика Ніколаса Ноеса, залученого в судовий процес, зі словами:

« «Ти - брехун. Я не більша відьма, ніж ти - чаклун. Відбери у мене життя - і Господь напоїть тебе кров'ю». »

Слова виявилися пророчими: через 25 років Ноес, вражений крововиливом у мозок, помер, захлинувшись власною кров'ю[1].

19 серпня 1692 року повішені ще кілька людей, включаючи колишнього пастора Берроуза. Близько 30 жителів подали клопотання про пом'якшення вироку Берроузу, проте вирок був залишений без зміни. Перед шибеницею Берроуз, не запинаючись, прочитав молитву, сподіваючись на порятунок (вважалося, чаклуни не здатні прочитати молитву без запинки).

 
Жиль Корі під камінням під час суду над «салемськими відьмами». 1692 рік

19 вересня до 80-річного фермера Жиля Кору, який відмовлявся давати будь-які свідчення, була застосована особлива процедура peine forte et dure. На груди Кору поклали важкі камені, щоб «видавити» визнання провини: без них він був неосудний; щоб прискорити смерть, він просив покласти ще більшої ваги[2]. За однією з версій, відмова давати показання була пов'язана з тим, що майно чаклунів, котрі дали будь-які свідчення, підлягало конфіскації. Кору хотів зберегти свою ферму і землі для сім'ї, тому відмовлявся говорити і після застосування процедури. Через два дні він помер під час катування під тиском вантажу.

22 вересня були повішені його дружина Марта Кора і ще 7 людей.

Серед обвинувачених були жителі не тільки села Салем, але й сусіднього Топсфілда, а також Бостона. Судові процеси над відьмами велися також в Андовері, куди на запрошення місцевого жителя Джона Балларда приїхали дівчата з Салема для викриття знахарства.

У Бостоні був засуджений за знахарство Джон Олден, який є героєм поеми «Сватання Майлза Стейндіша» Лонгфелла. Олден був одним з найбільш шанованих громадян міста, морським капітаном і учасником війн з індіанцями. Він втік з в'язниці після 5 тижнів ув'язнення.

Закінчення судуРедагувати

Тим часом батько Котона Мезера — Інкріс Мезер, голова Гарвардського коледжу — заявив, що суд не повинен розглядати як докази видіння жертв. Мезеру також приписують ідею, що хай краще кілька відьом виживуть, ніж один невинний буде страчений. Інший священик вказав на те, що диявол може спеціально з'явитися у вигляді духа, набуваючи образу невинної людини, щоб звинуватили останню. Після ознайомлення з цими думками губернатор наказав не використовувати видіння як докази, припинити арешти і відпустити 28 з 33 обвинувачених.

Для суду над рештою обвинувачених був заснований Верховний суд штату Массачусетс, що діє і досі. У травні 1693 року губернатор помилував обвинувачених.

Всього за час антивідьомської істерії у в'язниці виявилося 150 осіб. Засуджено було 31 людину. З них повісили 19 осіб, двоє померли у в'язниці, одного задавили до смерті під час катування, семеро отримали відстрочення вироку, одну тримали без суду у в'язниці, потім продали у рабство за борги, один втік.

У 1697 році судді визнали свою помилку, в 1702 році рішення суду було визнано незаконним. У 1706 році обвинувачувач Анна Путнам заявила, що була спокушена дияволом, даючи свідчення проти невинних людей. Тільки одній з дівчаток-начетчиць вдалося згодом вийти заміж[3].

У 1957 році Співдружність Массачусетсу остаточно постановив скасувати вироки всім засудженим під час цих процесів. В 1992 році в місті було встановлено пам'ятник жертвам полювання на відьом. У 2001 році губернатор штату Джейн Свіфт підтвердила невинність обвинувачених.

 
Головний магістрат Вільям Стоутон, головуючий на суді

ПоясненняРедагувати

Існує кілька матеріалістичних версій, котрі пояснюють подію, — істерія, змова дітей, особливості психології пуритан, отруєння.

В 1976 році в журналі Science з'явилася версія, згідно з якою галюцинації у дітей були викликані отруєнням житнім хлібом, ураженим грибком, відомим як ріжки (або Claviceps purpurea)[4] (див. також ерготизм). У тому ж році були опубліковані спростування цієї версії.

Згідно з іншою версією, діти захворіли особливою формою енцефаліту — «летаргічний енцефаліт» (encephalitis lethargica), симптоми якої схожі з описуваними в салемському випадку. Висловлюється також припущення, що дівчатка страждали хворобою Гантінгтона.

Відображення в літературі й кіноРедагувати

Події в Салемі обіграні в класичних творах американської літератури — романі Н. Готорна «Будинок при семи фронтонах» (1851) і драмі Генрі Лонгфелло «Трагедії Нової Англії» (1868).

Класичною вважається також п'єса Артура Міллера «Суворе випробування» (1952). Вона була екранізована у Франції під назвою «Салемські чаклунки» (1957) і в США під назвою «Суворе випробування» (1996). Ще в 1937 році в Голлівуді був знятий фільм «Дівчина Салема» (1937).

Більш сучасні інтерпретації судилища в Салемі можна знайти у повісті Анджея Сапковського «Випадок в Місчіф-крік», у фільмі 2012 року «Повелителі Салема» (2012) та в телесеріалі «Салем» (2014). В останньому салемські відьом зображені не як звичайні жінки, яких піддавали тортурам і стратили через забобони віруючих, а як дійсно могутні чаклунки.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати