Просяне (Харківський район)

село в Харківській області, Україна

Прося́не — село в Україні, у Нововодолазькій громаді Харківського району Харківської області. Населення становить 1353 осіб. Колишній (до 2020) орган місцевого самоврядування — Просянська сільська рада.

село Просяне
Будівля сільської ради
Будівля сільської ради
Будівля сільської ради
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Харківський район
Громада Нововодолазька селищна громада
Облікова картка Просяне 
Основні дані
Населення 1353
Площа 4,8 км²
Густота населення 281,88 осіб/км²
Поштовий індекс 63230
Телефонний код +380 5740
Географічні дані
Географічні координати 49°42′18″ пн. ш. 35°47′58″ сх. д. / 49.70500° пн. ш. 35.79944° сх. д. / 49.70500; 35.79944Координати: 49°42′18″ пн. ш. 35°47′58″ сх. д. / 49.70500° пн. ш. 35.79944° сх. д. / 49.70500; 35.79944
Середня висота
над рівнем моря
183 м
Відстань до
районного центру
5 км
Найближча залізнична станція Водолага
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 63230, с. Просяне, вул. Центральна, 2
Сільський голова Вітер Олександр Михайлович
Карта
Просяне. Карта розташування: Україна
Просяне
Просяне
Просяне. Карта розташування: Харківська область
Просяне
Просяне
Мапа
Мапа

CMNS: Просяне у Вікісховищі

Меморіал Слави, Пам'яті та Скорботи.
Меморіал Слави. Село Просяне. Урочисте відкриття.

Географія ред.

Село Просяне знаходиться між річками Івани і Вільхуватка. Село примикає до смт Нова Водолага і села Новопросянське, поруч — колишнє село Іваненки. Через село проходить автомобільна дорога М18 (E108).

Історія ред.

За даними на 1864 рік у казенному селі Нововодолазької волості Валківського повіту мешкало 1019 осіб (500 чоловічої статі та 519 — жіночої), налічувалось 150 дворових господарств[1].

Станом на 1885 рік на колишньому державному хуторі мешкало 728 осіб, налічувалось 149 дворових господарств[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3786 осіб (1861 чоловічої статі та 1925 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 4593 осіб[4].

В Просяному було два колгоспи, основний напрям виробництва яких — вирощування зернових і технічних культур та м’ясо-молочне тваринництво. Колгосп ім. Чкалова мав 2662 га землі, в тому числі 40 га сіножатей, 176 га пасовищ, млин, ремонтні майстерні. Колгосп «Колос» — передове господарство району. Він відзначався високими врожаями зернових культур, соняшнику, цукрових буряків, а також високим рівнем механізації та електрифікації виробничих процесів, особливо у тваринництві. Допоміжні підприємства: два механічні млини, пилорама, столярно-теслярські та ремонтні майстерні.

За переказами, село одержало назву від місцевості, де чумаки сіяли просо, зупиняючись тут по дорозі до Криму, на час їх повернення просо дозрівало. Пізніше на цьому місці виникло село, де жили державні селяни. Крім землеробства, вони займалися ще промислами (гончарним, шевським, ковальським).

У роки Великої Вітчизняної війни окупанти закатували 180 чол., насильно вивезли до Німеччини 300 чол., спалили всі колгоспні споруди, 600 житлових будинків. У боях з фашистами полягли партизани І. В. Босий, що був учасником громадянської війни, та Г. Т. Меткалов. Після війни зведено нові приміщення школи, лікарні, понад 600 житлових будинків.

Економіка ред.

  • Птахо-товарна і свино-товарна ферми.
  • Птахофабрика «Просяне».
  • Приватне сільськогосподарське підприємство «Колос».
  • КСП «КОЛОС».
  • Приватне орендне сільськогосподарське підприємство ім. Чкалова.

Об'єкти соціальної сфери ред.

  • Будинок культури.
  • Просянський фельдшерсько-акушерський пункт.
  • Комунальний заклад «Просянський ліцей»
  • Просянська № 1 сільська бібліотека — філія  Нововодолазької ЦБС

Просянська бібліотека ред.

Створена у 1968 році Просянська № 1 сільська бібліотека — філія  Нововодолазької ЦБС.  Фонд становив 20000 примірників. Функціонувала в приміщенні сільського клубу в двох кімнатах. Існувала пересувна бібліотека для дорослих, віддалених від робочого місця: в полі, на току, фермі, тракторній бригаді. Проводилися читацькі конференції, матеріальні бесіди про творчість письменників. У штаті працювала одна особа.

У 1979 році бібліотека увійшла до складу Нововодолазької централізованої бібліотечної системи. Книжковий фонд Колосянської бібліотеки кількістю 7006 книг разом з усією матеріальною базою перейшли на баланс Нововодолазької ЦБС.

У 1995 році книжковий фонд становив 10172 примірники книг.

У 2000 році бібліотеку перевозять у двоповерхове приміщення колишнього колгоспу «Колос» (нині Просянської сільської ради), де бібліотека займала одну кімнату. Фонд становив 8354 книг.

2011 року бібліотека була перейменована із Колосянської на Просянську бібліотеку — філію № 1. Цього ж року бібліотека перемогла у конкурсі програми «Бібліоміст»[5]. Інтернет-центр був урочисто відкритий 17 січня 2013 року[6]

Відкривається нова читальна зала в 2012 році у кімнаті, де раніше була бібліотека в зв'язку з встановленням Інтернет-центру. А 2015 року у бібліотеці з'явилося мультимедійне обладнання.

2016 року відкрито дитячу залу дозвілля «Калинове намисто» для естетичного виховання та образотворчого мистецтва[7].

У бібліотеці існують секції з шахів, шашок і настільних ігор під назвою «Чемпіон»; секція «Малюваки» з образотворчого мистецтва; секція з рукоділля «Чарівні пальчики» та музично-театральний гурток «Дивоцвіт».

З 2019 року на базі дитячої зали дозвілля "Калинове намисто" створений відділ дитячого та сімейного читання "Бібліородзинки", а також послуга "Бібліоняня", в рамках якої батьки можуть залишити своїх дітей на не великий проміжок часу під нагляд бібліотекаря.

Керівники:

  •  Мироненко Раїса Григорівна (1968)
  • Старокольцева Ніна Олександрівна (1969)
  • Білека Світлана Кирилівна (1970—2000)
  • Глушак Геннадій Миколайович (2000—2011)
  • Кулик Галина Михайлівна (2011 — і до теперішнього часу)[8]

Просянський ліцей ред.

В 1898 році в приході Нововодолазької Преображенської церкви під клопотаннями священика Петра Антонова була відкрита перша однокласна церковно-прихожанська школа на хуторі Просяне, в якій навчалося 77 хлопчиків .  В 1905 році в Просяному навчалося 22 хлопчика і 6 дівчат[9].

В 1927 році на околиці села Просяне (на Вигоні) відкрилася новозбудована чотирикласна школа.

В 1940 році випущено перших учнів із семирічною освітою[9].

Під час другої світової війни заняття були припинені. Освітні заклади села Просяне поступово поновили свою роботу з 1943 року: Просянська семирічна школа № 1, Просянська семирічна школа № 2 , початкова школа № 1 у центрі села, початкова школа № 2 на хуторі Комсомолець.

Діюча Просянська школа заснована в 1948 році, директором якої протягом 29 років  є Коваленко Н. П.[10]

З 1 вересня 2012 року в приміщенні початкової школи функціонує група дошкільного навчання.[10]

З 1 вересня 2017 року в школі працює клас з інклюзивною освітою[10].

З 1991 по 2018 роки в Просянській школі  загальну середню освіту отримали 233 учні (14 випускників  відзначені золотою медаллю, 3 випускники — срібною).[10]

 
Переможці Всеукраїнської патріотичної юнацької гри "Сокіл "Джура" "Просянські Пластуни"

Команда "Просянські Пластуни" є активним учасником та багаторазовим переможцем Всеукраїнської патріотичної юнацької гри "Сокіл "Джура"".

Педагогічний колектив нараховує 19 педагогів. Станом на 2019 рік в школі навчається  123 учня, в тому числі 25 вихованців I групи короткотривалого перебування дітей[10].

Основна мова викладання — українська мова.

Галерея ред.

 
Аматорський хореографічний колектив "Сяйво"
 
Вокальний Ансамбль "Калина" Просянського Будинку Культури. 50 років на сцені.
 
 
 

Примітки ред.

  1. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.(рос. дореф.)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-252. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
  4. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
  5. Синенко, 2012, с. 2.
  6. Вісті Водолажчини, 2013, с. 2.
  7. Іванкіна, 2016, с. 3.
  8. Нововодолазька центральна районна бібліотека. Просянська сільська бібліотека філія (Українська) . Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 20 листопада 2019.
  9. а б Чернецька, Надія. Освіті села Просяного 120 років. Вісті Водолажчини. {{cite news}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  10. а б в г д Просянський ліцей - Харьковская область. ИСУО. kh.isuo.org. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.

Джерела ред.

  • Історія міст та сіл УРСР (рос.)
  • Галина Синенко. Святилище пізнання і добра // Вісті Водолажчини. — 2012. — № 39 (10168) (29 вересня).
  • Святкові презентації проекту програми "Бібліоміст" // Вісті Водолажчини. — 2013. — № 4 (10185) (26 січня).
  • Яна Іванкіна. Всеукраїнський День бібліотек на Нововодолажчині // Вісті Водолажчини. — 2016. — № 41 (10378) (8 жовтня).

Посилання ред.