Прокопович Петро Іванович
Петро́ Іва́нович Прокопо́вич (29 червня (10 липня) 1775, с. Митченки, Батуринська сотня, Ніжинський полк — 22 березня (3 квітня) 1850, с. Пальчики, Конотопський повіт, Чернігівська губернія) — український бджоляр, основоположник раціонального рамкового бджільництва.
| Петро Іванович Прокопович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
29 червня (10 липня) 1775 с. Митченки, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер |
22 березня (3 квітня) 1850 (74 роки) с. Пальчики, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | бджоляр |
| Відомий завдяки | винахідник рамкового вулика |
| Alma mater | Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
| Діти | Великдан Степан Петрович |
| Нагороди |
 |
Автор низки видатних винаходів, які мали велике значення для розвитку світового бджільництва.
Біографія ред.
Народився в селі Митченки поблизу Батурина в сім'ї дворянина-священика козацького роду.
Навчався у Києво-Могилянській Академії.
Після навчання служив у Переяславському кінно-єгерському полку[1]. З військової служби звільнився 1798 року в ранзі підпоручника.
Після відставки почав займатися бджільництвом на пасіці меншого брата Степана, і до 1808 року вже мав 580 вуликів.
Вивчав біологію бджолиної сім'ї, вдосконалював методи бджільництва.
1814 року — створив перший у світі розбірний рамковий вулик. У ньому винахідник вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла. Рамка не створювала позарамкового простору, це зберігало комфортність зимівлі клубу бджіл, що втрачена[2] у сучасних вуликах. Завдяки цьому стало можливим вільно оглянути бджолину сім'ю й активно впливати на хід її розвитку. Вулик Прокоповича дозволив вилучати мед, не винищуючи димом бджіл, як це практикувалося в ті часи. Нині рамкою оперують мільйони пасічників у світі.
Ще один визначний винахід Прокоповича — дерев'яна перегородка з отворами, через які проходять тільки робочі бджоли, що дає можливість отримувати чистий мед у рамках.
Усвідомлюючи важливість свого відкриття, Прокопович створив першу в Російській імперії та єдину тоді в Європі школу пасічників. Спершу вона містилася в рідному селі пасічника — Митченках Конотопського повіту Чернігівщини, а з 1830 року — на хуторі Пальчики, купленому спеціально для цієї мети[1]. За 53 роки існування школи з неї вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників[3].
1839 року — мав майже 3 тисячі бджолосімей, які приносили господарю до 20 тис. крб щорічного прибутку[1]. Згодом його пасіка стала найбільшою в світі — вона нараховувала 10 000 бджолосімей.
Був дійсним членом Московського товариства сільського господарства.
.JPG)
Пасіку Прокоповича відвідав навіть імператор Микола I, після чого було укладено угоду про постійні поставки меду до царського двору.
Велике поширення має легенда про те, що дізнавшись, що залізниця Москва—Київ має пройти через його землі, Прокопович надіслав на ім'я імператора прохання «задля збереження чистоти меду» змінити проєкт, обіцяючи оплатити всі додаткові витрати. Внаслідок цього залізниця замість Глухова і Батурина пролягла через Конотоп і Бахмач. Насправді перша залізниця на Київ від Курська (тільки у 1895 році вона була протягнута до Москви) була побудована у 1866—1868 роках[4] і Прокопович, який помер у 1850 році, не мав ніякого відношення до визначення її траси.
Натомість прохання Прокоповича «височайше дозволити» влаштувати в Пальчиках друкарню для видання власної книги «Записки о пчелах» (бджоляр побоювався, що редагування його творів нефахівцями призведе до профанації) зустріло негативну відповідь. Через це твір так і залишився неопублікованим[1].
За своє життя надрукував понад 60 статей в газетах і журналах. Багато з його праць актуальні й сьогодні (наприклад, безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо).
Нагороджений орденом Святого Володимира 4 ст., золотими і срібними медалями.
Прокопович та Тарас Шевченко ред.
В 1843 році школу Прокоповича відвідав Тарас Шевченко. Під час перебування він намалював начерк картини «На пасіці», на якій зобразив одного з майстрів Прокоповича разом з дочками. Також Шевченко згадував Прокоповича у повісті «Близнюки», де називав його «славным пчеловодом»[5].
Доля спадщини Прокоповича та вшанування його пам'яті ред.
Похований у селі Пальчики, де містилася його школа. На могилі нещодавно споруджено пам'ятник, але його викрали мисливці за кольоровими металами.[6]
Бджолярська школа пережила свого засновника на 29 років, але коли 1879 року несподівано помер продовжувач справи великого бджоляра — його син Степан, уряд наклав арешт на шкільне майно, не описавши його. Через це школу фактично було пограбовано — разом зі зрубаними липами та зниклими пасіками загинули рукопис невиданої книги Петра Прокоповича й навіть його портрети. Тому нема впевненості, що на відомому портреті Прокоповича зображений саме він[1].
Найперший і найоригінальніший пам'ятник бджоляру встановлено 1935 року у Львові. Він точно відтворює винайдений Прокоповичем рамковий вулик. Пам'ятник виготовлено з вапняку й прикрашено бронзовим медальйоном із профілем видатного вченого й роками його життя.
Іменем Прокоповича названо Український інститут бджільництва.
В 1975 році в Батурині в парку «Кочубеївський» встановлено пам'ятник Петру Прокоповичу, скульптор І.Коломієць.
8 липня 2015 до 240 річчя народження Прокоповича НБУ випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні.
Вулиці, названі на честь Петра Прокоповича, існують в Києві, Ніжині[7] й Батурині.
-
Пасіка імені бджоляра Петра Прокоповича в Батурині -
Пасіка імені бджоляра Петра Прокоповича в Батурині -
Альтанка біля могили Петра Прокоповича -
Пам’ятник Петру Прокоповичу в Батурині. Споруджено у 1975 році -
У музеї меду, м. Гадяч -
Пам’ятник Петру Прокоповичу у Львові
.jpg)
Твори ред.
- Прокопович П. І. Вибрані твори: у 3-х т. — Харків: Фактор, 2010—2012.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д Мед без «курева і ножа» // Урядовий кур'єр, № 153, 20.08.2011
- ↑ Калініченко, Юрій (1998). Матеріали ХЇЇ міжнародний конгрес з бджільництва апіславії (українською) . Київ: УААН інститут бджільництва ім Прокоповича. с. 77—79.
- ↑ Українська радянська енциклопедія. Т. 9. — Київ, 1983.
- ↑ Воейков А. И. Киево-Воронежская железная дорога // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
- ↑ Д. Х. Народная память свидетельствует… : [рос.] // Пчеловодство. — 1975. — № 7. — С. 15. — ISSN 0369-8629.
- ↑ а б Бджільницька Мекка у відходах // Україна молода, 28.04.2011
- ↑ Перейменовано назви вулиць // Офіційний сайт Ніжинської міської ради
Посилання ред.
- Прокопович Петро Іванович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 361.
- Прокопович Петро // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1511. — 1000 екз.
- Протигнильцевий метод П. І. Прокоповича // Сайт «Здорові бджоли на вашій пасіці»
- Володар медової «імперії» з Батуринщини
Джерела та література ред.
- Ясь О. В. Прокопович Петро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 27. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.271.
- Демиденко Н. М. Життєвий і творчий шлях П. І. Прокоповича (1775—1850) — патріарха вітчизняної бджільницької науки
- Український Радянський Енциклопедичний Словник. — Т. 3. — К., 1968. — С. 54.
- Книга рекордів України. — Львів: ФІРА-Люкс, 1997. — C. 78.
- Бджільницька Мекка у відходах // Україна молода, 28.04.2011
- Мед без «курева і ножа» // Урядовий кур'єр, № 153, 20.08.2011
- Патріарх українського бджільництва: до 240 річчя від дня народження П. Прокоповича (1775—1850) // Дати і події, 2015, друге півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 11–13.