Програма «А» — радянська і російська музична передача, яка виходила на Першій програмі ЦТ, на каналах РТР і ТБ Центр. Автор, ведучий і режисер — Сергій Антипов[ru] (1959—2015). Програма спеціалізувалася, в першу чергу, на незвичайних і перспективних музичних явищах, альтернативної і некомерційної музики, російський рок. Редакція визначила концепцію своєї передачі як «Музика для розумних»[1].

Програма «А»
Программа «А»
Тип телепередача
Телеканал(и) Перша програма ЦТ
РТР
ТВ Центр
Жанр музичний огляд
Ведучий Сергій Антипов
Формат зображення 4:3 — SECAM
Формат звуку Моно
Розробка ТВ група «Програма „А“»
Країна-виробник СРСР СРСР, Росія Росія
Місце зйомок Москва
Мова оригіналу російська
Перша поява 5 лютого 1989
Перший показ 5 лютого 1989 року — 16 лютого 2000 року
Посилання

ІсторіяРедагувати

«Програма „А“» вперше вийшла в ефір Першої програми ЦТ 5 лютого 1989 року, в епоху Перебудови, і досягла піку своєї популярності в середині 1990-х років, виходячи на каналі РТР[2].

Перший раз програма вийшла як «Новини поп-музики»[3]. Творець програми режисер Сергій Антипов придумав назви рубрик, що починаються на букву «А»: «Акцент», «Альтернатива», «Авангард», «Афіша» і т. ін. Передача стала «Програмою „А“». У створенні програм брали участь редактори Григорій Шестаков, Тетяна Барченкова, Ніна Солов'ян, Олена Карпова, а також музичний критик Артемій Троїцький, який представляв рубрику «Авангард», а пізніше і конкурс саморобних кліпів. У новорічному випуску 1 січня 1990 року, з числа радянських музикантів були показані лише виконавці та групи, назви яких починали на букву «А» («А-студіо», «Арсенал», «АТС», «Асоціація», «Аріель», Алла Пугачова, «Аут», «Автограф», «Атракціон», «Адо», «Аракс», виняток — Полад Бюль-Бюль Огли)[4]. А після трансляції фестивалю італійської пісні в Сан-Ремо, яку вів Антипов, в одній з наступних передач був виступ учасника фестивалю Франческо Сальви, який виконував пісню «А». Пізніше додалися рубрики «Асорті», «Автора!» і «Ad libitum» — концертна частина передачі зі справжньою «живою» музикою. Сергій Антипов спочатку вів передачу за кадром і лише після кількох ефірів з'явився на екрані за режисерським пультом в червоній сорочці, що стала талісманом «Програми „А“»[5].

«Програма „А“» швидко завоювала авторитет серед музикантів і шанувальників рок-музики. За висловом журналістів, «Програма „А“» була оплотом і бункером рок-покоління на Центральному телебаченні, а творці передачі тяжіли до жорсткого і безкомпромісного року. Проте Антипов, який готував передачі про італійські фестивалі в 1987-90, зберіг цю традицію і в 1990-і роки, наприклад, в «Програмі „А“» 1995 і 1996 прозвучали кілька пісень з фестивалю в Сан-Ремо. На концерти в прямому ефірі редакція передачі запрошувала тільки ті групи, які були їй цікаві, і брати гроші з музикантів (і, відповідно, показувати комерційних музикантів за гроші) категорично відмовлялася. Однією з умов було те, що в «Програмі „А“» будуть тільки прем'єри відеокліпів, і тільки такі, що задовольнять редакцію за якістю[6].

Перша річниця передачі була відзначена концертом-фестивалем в прямому ефірі з двох студій телецентру «Останкіно» і майданчику біля Останкінського ставка, які відбулися 30 червня 1990 року[7].

В рамках передачі відбувся показ концерту 16 травня 1992 року із ПС «Крила Рад», на якому відбулася презентація платівки «Все це рок-н-рол». У тому концерті взяли участь лідери практично всіх найбільш відомих на той момент російських рок-груп — Костянтин Кінчев, Юрій Шевчук, Олександр Ф. Скляр, Володимир Шахрін, В'ячеслав Бутусов, Сергій Воронов, Гарік Сукачов[8].

25 червня 1994 року «Програма „А“» транслювала з Червоної площі ювілейний концерт «Машини часу», присвячений 25-річчю гурту, за участю кількох запрошених гуртів, серед яких були «Воскресение», «Nautilus Pompilius», «Агата Кристи», «Неприкасаемые», «Чайф» та інші.[джерело?]

В живих концертах «Програми „А“» крім російських артистів і рок-груп брали участь і західні зірки: B. B. King, Девід Бірн, Рей Чарльз і багато інших[9].

В кінці 1990-х років програма стала виходити на каналі ТВ Центр у вигляді щотижневої передачі «До 10-річчя „Програми А“». Ефір складався з архівних «живих» концертів та невеликих інтерв'ю з їх учасниками. У лютому 1999 року «Програмі „А“» виповнилося 10 років. З цієї нагоди було влаштовано великий святковий концерт з двох відділень. Перше знімалося в клубі і носило більш «естрадний» відтінок (хоча, за традицією там теж все співали на живо). А ось у другій частині програми, була організована пряма трансляція «квартирника» зі звичайної московської квартири на Чистих ставках, що належала Сергію Антипову. У «квартирнику» брали участь Юрій Шевчук, Володимир Шахрін та Володимир Бєгунов, Дмитро Ревякін, Сергій Риженко, Олександр Васильєв і Яник Ніколенко. Після цього «Програму „А“» знову запросили на канал РТР, але ефір був виділений в будні в нічний час, що знизило рейтинги і в березні 2000 року програма була закрита[2].

Повтори старих записів «Програми „А“» з'являються в ефірі каналу «Ностальгія»[2].

ВідгукиРедагувати

  • Музичний критик Артемій Троїцький: "Не було в історії нашого телебачення програми, яка більшою мірою вплинула на живе музикантське співтовариство, ніж "Програма «А» «. Це дійсно була теле-Мекка для всіх наших „живих“ музикантів»[2].
  • Олександр Ф. Скляр, лідер рок-гурту «Ва-Банкъ»: «Сергій [Антипов] був першим редактором музичних програм на російському телебаченні, який пішов на те, щоб записувати живі рок-концерти, піонером телемовлення у нас в країні в області російського і зарубіжного рок-н-ролу. Він зумів зібрати потужну команду однодумців: на „Програму А“ прийшов Андрій Пастернак, один з перших звукорежисерів, який практично з нуля почав озвучувати для телебачення живі рок-концерти, коли ще ніхто не знав, як збирати цей звук; з ними працював і Григорій Шестаков, який разом з Антиповим підбирав артистів, придумував саму ідею програми. Крім них, на телебаченні не було нікого, хто міг транслювати рок-концерти, які знімалися переважно в Горбушці — культовому місці, де грали не тільки наші, а й західні рок-артисти»[10].

Інші проєкти ТБ групи «Програма „А“»Редагувати

Організація і проведення прямих трансляцій акцій і церемоній: «ТЕФІ», «Ніка», «Кінотавр», «Сузір'я», «Слов'янський базар», «Нижегородський ярмарок», «Євробачення» та інших музичних фестивалів, суспільно-політичних телемарафонів та міжнародних телемостів.

ТБ група «Програма „А“» створила також ряд телепередач для телеканалу «Культура»:

  • «ДжазоФренія» — джазова передача, яка виходила з 1998 по 2004 рік. Останній ефір — 18 липня 2004 року У 2005 році існувала під назвою «Ранкова джазофренія»; ведучий — джазмен Ігор Бутман.
  • «Абетка. Говоріть російською!»- передача, присвячена проблемам російської мови. Виходила з 1998 по 2001 рік.
    • «Азбука етикету» — цикл мініатюр, продовження проекту «Азбука. Говоріть російською!»
  • «Під гітару» — музична передача, присвячена авторським пісням, виконуваним під гітару. Ведучий — Олександр Городницький. Виходила з 2002 по 2008 рік.
  • «Булату Окуджаві присвячується … Передєлкіно — 20» — концерти, організовувані на території будинку-музею Окуджави. В ефірі з 2004 по 2013 рік.

ПриміткиРедагувати

  1. Музыкальные телепрограммы в СССР и России: хит-парады, обзоры, концерты. Телеконтекст. Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 15 липня 2014. 
  2. а б в г «Программа передач» Светланы Сорокиной, посвященная программе А. Частный взгляд. Архів оригіналу за 21 липня 2014. Процитовано 15 липня 2014. 
  3. Сергей Антипов: «Работать, развиваться и не бояться нового». nneformat.ru. ноябрь 1996. Процитовано 15 липня 2014. 
  4. http://pesnyagoda.my1.ru/melodiiritmy.html
  5. Антипов, Сергей: «Скажи року „А-а-а...“» (рос.). Музыкальная газета. 1999. Процитовано 15 липня 2014. 
  6. Андрей Юдин. ЧИЖ: Рождён, Чтобы Играть. chizh.net. Процитовано 15 липня 2014. 
  7. Программа "А": Фестиваль. Процитовано 18 липня 2014. 
  8. Всё это - рок-н-ролл. 10 лет спустя. Звуки.Ру. 18 мая 2002. Процитовано 15 липня 2014. 
  9. Раздел «Артисты». Официальный сайт. Архів оригіналу за 14 квітня 2014. Процитовано 15 липня 2014. 
  10. Умер ведущий «Программы А» Сергей Антипов. Московский комсомолец. 3 февраля 2015. Процитовано 3 лютого 2015. 

ПосиланняРедагувати