Відкрити головне меню

Провалов Костянтин Іванович

російський політик

Костянтин Іванович Провалов (рос. Константин Иванович Провалов; 11 червня 1906, Заімка Бабушкіна — 10 грудня 1981, Москва) — радянський військовий діяч, командувач Південної групи військ, генерал-полковник, Герой Радянського Союзу (25.10.1938). Депутат Верховної Ради УРСР 6-го скликання (19631967 роки). Депутат Верховної Ради СРСР 7-го скликання.

Костянтин Іванович Провалов
рос. Константин Иванович Провалов
Provalov KonIv.jpg
Народження 11 червня 1906(1906-06-11)
Заімка Бабушкіна
(нині Іркутська область)
Смерть 10 грудня 1981(1981-12-10) (75 років)
Москва
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Рід військ піхота
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-polkovnik infobox.svg Генерал-полковник
Війни / битви Битва на озері Хасан
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня
Орден Суворова II ступеня Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Червоної Зірки
Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Провалов Костянтин Іванович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 11 червня 1906 року в селі Заімці Бабушкиній (нині село Бабушкіно Черемховського району Іркутської області) в селянській родині. Росіянин. Закінчив 7 класів. З 1927 по 1928 рік працював землевпорядником, головою Бабушкінської сільської ради.

У Червоній Армії з вересня 1928 року. У 1929 році закінчив полкову школу 117-го стрілецького полку 39-ї стрілецької дивізії. Член ВКП(б) з 1930 року. У 1931 і 1938 роках закінчив піхотні курси в Іркутську, в 1933 році — Омське військове училище. Служив у 117-му стрілецькому полку 39-ї стрілецької дивізії Окремої Червонопрапорної Далекосхідної армії — курсант, помічник командира взводу. У 1929 році брав участь у бойових діях проти китайських військ на Китайсько-Східній залізниці, був поранений. З грудня 1931 року в тому ж полку командував взводом і ротою, був командиром окремої кулеметної роти дивізії. З листопада 1937 року — начальник штабу, а з липня 1938 року — командир 120-го стрілецького полку 40-ї стрілецької дивізії 1-ї Окремої Червонопрапорної армії. Учасник боїв біля озера Хасан, розгромив противника в районі висоти Заозерної і успішно виконав бойове завдання. У бою був двічі поранений, але продовжував керувати боєм до повного розгрому ворога. Незабаром після боїв йому було присвоєно позачергове звання полковника.

За вміле командування полком, героїзм і мужність, проявлені в боях з японськими мілітаристами, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1938 полковнику Провалову Костянтину Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна, а після заснування знака особливої відмінності йому вручена медаль «Золота Зірка» за № 95.

У квітні 1939 року направлений на навчання і у 1941 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе.

Радянсько-німецька війнаРедагувати

На початку радянсько-німецької війни з серпня 1941 року К. І. Провалов формував 383-ю стрілецьку дивізію в Сталіно. Потім командував цієї дивізією в 18-й армії Південного і Північно-Кавказького фронтів, в 47-й армії Чорноморської групи військ Закавказького фронту і в 56-й армії Північно-Кавказького фронту. Вивів частини дивізії з «котла» у жовтні 1941 року, брав участь в оборонному і наступальному боях за Ростов-на-Дону, з боями відступав через Дон і Кубань влітку 1942 року, обороняв Кавказ на Туапсинському напрямку. У 1941 році був поранений, в 1942 — контужений. З 27 березня 1942 року — генерал-майор.

З червня 1943 року — командир 16-го стрілецького корпусу в 56-ї армії Північно-Кавказького фронту (з листопада — Окремої Приморської армії), активний учасник Керченсько-Ельтигенської десантної операції, боротьби за Керченський плацдарм в листопаді 1943 — березні 1944 років, розгрому німецько-румунської 17-ї армії в квітні—травні 1944 року в Кримській наступальної операції (корпус генерала Провалова відвойовував Керч, Феодосію, Алушту, Ялту, Алупку, Балаклаву).

З травня 1944 року командир 113-го стрілецького корпусу 31-ї армії 3-го Білоруського фронту, брав участь у Вітебсько-Оршанській наступальній операції. З липня 1944 року до Перемоги — командир 36-го стрілецького корпусу в тій же 31-й армії 3-го Білоруського фронту, який під його командуванням відзначився в ході Мінської, Білостоцької (липень 1944 року), Гумбіннен-Гольдапської (жовтень 1944), Інстербурзько-Кенігсберзької (січень—лютий 1945 року) операцій. У квітні 1945 року корпус разом з армією був перекинутий на центральну ділянку фронту і встиг взяти участь у Празькій операції у складі 1-го Українського фронту. Під командуванням К. І. Провалова корпус отримав почесне найменування «Неманский» і був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Повоєнні рокиРедагувати

Після війни, з липня 1945 року командував 3-м гвардійським, з квітня 1947 по грудень 1948 року — 9-м гвардійським стрілецькими корпусами. З 11 травня 1949 року — генерал-лейтенант. У 1950 році закінчив Вищу військову академію імені К. Є. Ворошилова.

З лютого 1952 року працював в 2-му Головному управлінні Генерального штабу, з грудня 1952 року — начальник Управління бойової та фізичної підготовки Закавказького військового округу. З грудня 1953 року — командир 13-го стрілецького корпусу, з квітня 1956 року — командир 31-го особливого стрілецького (з жовтня 1957 року — 31-го армійського особливого) корпусу. З січня 1958 року — командувач 4-ю армією. З червня 1959 року — перший заступник командувача військами і член Військової ради Прикарпатського військового округу.

З 9 травня 1961 року — генерал-полковник. З вересня 1962 року — командувач Південної групи військ, що знаходилася на території Угорської Народної Республіки.

З жовтня 1969 року — перший заступник Головного інспектора Міністерства оборони. З серпня 1973 року — військовий консультант Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

Автор книги «В огне передовых линий». Москва, 1981.

Помер 10 грудня 1981 року у Москві. Похований у Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка 7).

Нагороди, відзнакиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988;
  • Кузнецов И. И. Золотые звезды иркутян. — Иркутск, 1982;
  • Созвездие полководцев. Хабаровск, 1982, кн. 2;
  • Великая Отечественная: Комкоры. Том 1. Биогр. словарь. М.-Жуковский, 2006.