Присвята
Присвята — напис перед основним текстом видання,в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить.
Присвяту, як правило, набирають шрифтом меншого кегля від основного з виділеннями (курсив, курсив півжирний, шрифт іншої гарнітури) на вужчий формат від сторінки складання.
Верстка присвяти ред.
- на окремій сторінці після титульного аркуша, коли далі розміщується сторінка з початком основного тексту, у верхній частині сторінки складання зі спуском 1-2 кв. і з відступам справа 1/2, 1 1/2 кв. чи на її оптичній середині;
- на окремій сторінці після шмуцтитула з заголовком твору, якщо між титулом і початком основного тексту розміщена передмова, список скорочень і т. п., чи на звороті такого шмуцтитула;
- на спуску початкової сторінки видання перед його основним текстом та його початковим заголовком.
У кінці тексту посвяти ніколи не ставлять крапку.
Джерела ред.
- Л. Бондар. Присвята, посвята, дедикація // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 324-326.
- Основи техніки творення книги [Текст] : Рекоменд. Міносвіти України як навч. посібник. — Львів: Каменяр, 2000. — 136 с.: табл., рис.
Посилання ред.
- Посвята, присвята [Архівовано 7 травня 2021 у Wayback Machine.]
- 271/mode/1up?view=theater Посвята, або Присвята; Присвята // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 250; 271.
- Присвята або Посвята // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 442. — 634 с.