Вікіпедія

Природоохоронна ідеологія

Природоохоронна ідеологія — форма суспільної свідомості, сукупність форм мислення і ціннісних уявлень, заснованих на біоцентризмі і екоцентризмі, тісно взаємодіє з екофілософією, культурою і релігією[1][2][3]. Природоохоронну ідеологію відрізняє особлива активність, наступальність[2]. Її важливим елементом є екологічна етика, повага прав природи, високе оцінювання внутрішньої і зовнішніх нематеріальних природних цінностей[1][4][5][6][7][8][2][3]. Мета природоохоронної ідеології — введення в повсякденне життя такої громадської практики, за якою будуть захищатися від господарського використання значні ділянки дикої природи і максимально велика кількість видів та індивідів живих істот і місць їх проживання[1][4][5][2].

Екологічна ідеологія — це ідеологія життя, солідарності людини і природи. Перш за все, це урахування в усіх сферах людської діяльності реакції природного середовища на внесені до нього зміни; діяльність не замість природи, що ламає її кругообороти речовин, трофічні рівні і нищить її складові частини, а діяльність разом з природою, що враховує її можливості і закони функціонування.

Екологічна ідеологія не замикається в рамках взаємодії людини з природним середовищем, а вбирає в себе всі основні проблеми людського існування. Не може бути миру і злагоди в душі без того, щоб екологічні відносини не стали людяними у вищому сенсі слова, як не може бути миру і злагоди людини з природою без згоди в суспільстві. Найбільш чистий зв'язок між людиною і природою ми знайдемо там, де діють спільно обидві сторони, де дружелюбність природи з'єднується з духовною витонченістю в настільки великій мірі, що замість залежності людини від природи і суворої боротьби між ними з'являється здійснена гармонія.

Природоохоронній ідеології протистоїть ідеологія суспільства споживання, заснована на антропоцентризмі, метою якої є розширення сфери споживання за рахунок природних ресурсів[1][2][3].

Становлення природоохоронної ідеології ред.

Природоохоронна ідеологія в основному була розроблена на початку XX століття. У США її засновниками вважають Г. Торо, Дж. М'юра і О. Леопольда, у Німеччині — Г. Конвенца, у Польщі — Я. Павліковського, в Росії — І. П. Бородіна, Г. О. Кожевнікова і А. П. Семенова-Тян-Шанського. В Україні великий внесок у розвиток природоохоронної ідеології внесли В. І. Талієв, В. Г. Аверін, М. В. Шарлемань[1][6][2]. Наприкінці XX століття природоохоронна ідеологія отримала значний розвиток за рахунок розробленої до цього часу екологічної етики та глибинної екології[1][2].

Застосування природоохоронної ідеології на практиці ред.

Природоохоронна ідеологія повною мірою підтримується і застосовується деякими громадськими екологічними організаціями, а також низкою письменників, художників і філософів. У США поборниками природоохоронної ідеології є організації «Морський пастух», «Земля передусім!», в Росії — російський Грінпіс, Центр охорони дикої природи, Дружини охорони природи, в Україні — Київський еколого-культурний центр, Дружини охорони природи, Печеніги, Національний екологічний центр України, «Зелений фронт», у Польщі — Майстерня на благо всіх істот, Мережа захисту вовків, Клуб природників, в Білорусі — Охорона птахів Батьківщини[1][4][5][8][3]. Серед відомих письменників, які активно підтримують природоохоронну ідеологію, можна назвати Гаррі Снайдера і Едварда Еббі (США), Володимира Чивиліхіна і Фелікса Штільмарка (Росія), Максима Рильського (Україна), Яна Павліковського, Яцека Колбичевського (Польща), Бернгарда Гржимека (Німеччина), Джой Адамсон (Австрія), Жака Іва Кусто (Франція), Яна Лінблада (Швеція)[9].

Див. також ред.

Література ред.

  • Грицкевич Д. И. Экологическая идеология как инструмент консолидации гражданского общества // Уч. зап. Комсомольского-на-Амуре гос. техн. ун-та. — 2012. — № 1 (11). — С. 97-101.
  • Митченков И. Г. Идеология как фактор позитивизации экосоциальных отношений: автореф. дис…. д-ра филос. наук. — Томск, 2002. — 24 с.
  • Винер Д. Р. Экологическая идеология без мифов // Вопр. философии. — 1995. — № 5
  • Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Экологическая педагогика и психология. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — С. 336–350.

Ресурси Інтернету ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж Nash R. Wilderness and American mind. — New-Hawen — London : Jale Univ. Press, 1982. — 430 p.
  2. ↑ а б в г д е ж Борейко В. Е. Прорыв в экологическую этику. / Изд. 5-е. — К.: КЭКЦ, 2013. — 168 с.
  3. ↑ а б в г Hargrove Eugene C. Foundations of environmental ethics. — New Jersey : Prentice Hall, 1988. — 229 p.
  4. ↑ а б в Oelshlaeger M. The idea of wilderness. — New Haven — London : Jale Univ. Press, 1991. — Р. 243–281.
  5. ↑ а б в Voices for the wilderness. — New York : Ballantine Books, 1969.
  6. ↑ а б Леопольд О. Календарь песчаного графства. — М.: Мир, 1980. — 216 с.
  7. ↑ Швейцер А. Благоговение перед жизнью. — М.: Прогресс, 1992. — 572 с.
  8. ↑ а б Taylor Paul. Biocentric egalitarianism // Environmental ethics. — Boston — London : Jones and Bartlett Publishers, 1994. — P. 71-84.
  9. ↑ Борейко В. Е. Писатели дикой природы. — К.: КЭКЦ, 2006. — 168 с.
  10. ↑ Андрос, Олег (2012). Екологістські рухи в сучасному політичному процесі (Українська) . Київ: Стилос. с. 206. ISBN 978-966-2399-14-1.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Природоохоронна_ідеологія&oldid=34965287