«Прилуччина» — інформаційне періодичне видання-районна газета з міста Прилук Чернігівської області (має обласне розпосюдження). Виходить з 27 червня 1914 року двічі на тиждень. Реєстраційне свідоцтво ЧГ № 276 від 31 жовтня 2002 року.

Прилуччина
Лого Прилуччини.jpg

логотип газети «Прилуччина»
Тип обласне видання
Мова українська
Видавець редакція газети
Формат A3

Засновано 1914
Власник Прилуцька райдержадміністрація, районна рада та колектив газети
Редактор В. В. Матвієнко
Головний офіс 17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Київська, 220
Наклад 4 630 (№ 59 (14470), від 21 серпня 2009 року)
Передплатний індекс
(Укрпошта)
61238

Сучасними (2009) співзасновниками газети є Прилуцька райдержадміністрація, районна рада та колектив газети. Редактор — Валентина Матвієнко.

Динаміку змінюваності накладу демонструє нижче наведена Таблиця:

Чисельність накладу (за роками), прим.
1923 1939 1979 1989 1996 2002 2009
500 4 340 24 370 28 400 8 925 4 402 4 630

З історії газетиРедагувати

Сьогоднішня «Прилуччина» веде свою історію від газети «Прилукский голос», що видавалася у період з 27 червня 1914 року до 1 січня 1917 року.

У 1919 році, тобто вже за совєтів, у Прилуках видавалась газета під назвою «Вісті-Известия» ревкому, згодом повітвиконкому та парткому. Здебільшого тоді газета виходила російською.

У 1921 році газета припинила існування, відновлена в лютому 1922 року.

1 січня 1923 року отримала назву «Правда Прилукщины», виходила двічі на тиждень — російською та українською мовами, а починаючи від 1 вересня того ж року цілком перейшла на українську («Правда Прилуччини»).

Після німецької окупації видання газети було відновлено 10 жовтня 1943 року.

У повоєнний радянський час у різні роки на сторіеках «Правди Прилуччини» своє перші твори опублікували майбутні письменники і поети: О. Ведмідський, Л. Забашта, Б. Степанюк, М. Турківський, В. Леус.

14 квітня 2002 року (№ 30 (13627)) газета змінила назву на сучасну — «Прилуччина», тоді ж було визнано першою попередницею періодичного видання газету дорадянського часу «Прилукский голос».

Джерела та посиланняРедагувати