Пригода (фільм)

фільм 1960 року

«Пригода» (італ. L'avventura) — італійський фільм Мікеланджело Антоніоні, що вийшов 15 травня 1960 року, з Монікою Вітті і Габріеле Ферцетті у головних ролях. Фільм здобув спеціальну премію на Каннському кінофестивалі (1960), породив безліч суперечок серед глядачів і зробив Антоніоні режисером світового масштабу.

Пригода
італ. L'avventura
Жанрдрама
РежисерМікеланджело Антоніоні
ПродюсерРаймон Хакім
Робер Хакім
Чіно Дел Дука
Лучано Перуджа
Амато Пеннасіліко
СценаристЕліо Бартоліні
Тоніно Гуерра
Мікеланджело Антоніоні
У головних
ролях
Моніка Вітті
Леа Массарі
Габріеле Ферцетті
ОператорАльдо Скаварда
КомпозиторДжованні Фуско
ХудожникPiero Polettod
КінокомпаніяCino del Duca Produzione
Cinematografiche Europee
Дистриб'юторNetflix
Тривалість143 хв.
Моваіталійська
КраїнаІталія Італія
Франція Франція
Рік1960
IMDbID 0053619
CMNS: Пригода у Вікісховищі
Габріеле Ферцетті (Сандро) та Леа Массарі (Анна). Кадр з фільму
Моніка Вітті (Анна). Кадр з фільму
Моніка Вітті (Анна) і Джованні Петруччі (принц Гоффредо). Кадр з фільму

«Пригода» відкриває чорно-білу «трилогію відчуження» Мікеланджело Антоніоні. У двох інших фільмах трилогії — «Ніч» (1961) та «Затемнення» (1962) — також знялася подруга режисера, Моніка Вітті.

Приз журі Каннського кінофестивалю 1960 року, номінація на британську премію BAFTA у категоріях найкращий фільм та найкраща іноземна акторка (Моніка Вітті).

Сюжет

ред.

Під час круїзу Ліпарськими островами світські персонажі, що знемагають від нудьги, виявляються залученими до «пригоди». Анна (Леа Массарі), дочка відомого дипломата, зникає серед білого дня на безлюдному острові. Спочатку супутники губляться в здогадах щодо її долі, проте детективна інтрига, що намітилася, незабаром поступається місцем новим відносинам, які намагаються вибудувати коханець зниклої жінки, Сандро (Габріеле Ферцетті), і її подруга Клаудія (Моніка Вітті). Клаудія надягає на себе блузку зниклої Анни і мимоволі заміняє її у житті Сандро. Коли пам'ять про Анну остаточно згасає з їхнього життя, Клаудія виявляє зраду Сандро з повією в готелі. Наприкінці фільму вона змушена зробити нелегкий вибір щодо свого майбутнього.

У ролях

ред.
Габріеле Ферцетті ···· Сандро
Моніка Вітті ···· Клаудія
Леа Массарі ···· Анна
Лело Луттадзі ···· Раймондо
Джованні Данезі ···· фотограф
Ренцо Річчі ···· мадам Кальметт
Домінік Бланшар ···· Джулія
Джеймс Адамс ···· Коррадо
Есмеральда Русполі ···· Патріція
Дороті Де Польйоло ···· Глорія
Анджела Томазі ді Лампедуза ···· принцеса
Джованні Петруччі ···· принц Гоффредо
Ренато Пінчеролі ···· Цурія, журналіст

Знімальна група

ред.
Режисер ···· Мікеланджело Антоніоні
Сценарій ···· Мікеланджело Антоніоні, Тоніно Гуерра, Еліо Бартоліні
Продюсер ···· Раймон Хакім, Робер Хакім, Чіно Дель Дука, Лучано Перуджа, Амато Пеннасіліко
Оператор ···· Альдо Скаварда
Композитор ···· Джованні Фуско
Художник ···· П'єро Полетто, Адріана Берселлі
Монтаж ···· Еральдо Да Рома

Нова кіномова

ред.

Справжньою «пригодою» для глядача є не зникнення Анни, а невдалі спроби героїв сформувати осмислені стосунки та емоційні зв'язки.[1] За допомогою глибоких ракурсів та ретельно збудованих мізансцен режисер революційно оновлює мову кінематографа. Екзистенційна спустошеність головних героїв, їхня непереборна відчуженість один від одного римуються з безлюдними пейзажами, в яких вміщено дію.

«Пригода» — один із кількох фільмів початку 1960-х років, які стали наріжним камінням європейського авторського кіно. Як зазначив Умберто Еко у «Відкритому творі» (1962), причинно-наслідкові зв'язки та логіка сюжетного розвитку приносяться режисером у жертву дослідженню психології героїв. Підозра, що зростає у глядача по ходу фільму, що фільм «нікуди не веде», що він того диви перетвориться на випадковий набір епізодів, схожий на емоційні, етичні та екзистенційні сумніви персонажів щодо змісту їхніх життів.[2] У літературі наголошується, що:

  Антоніоні порушив Арістотелев принцип «зав'язка-кульмінація-розв'язка»; фізичний закон, що енергія нікуди не зникає, а перетворюється, порушив також. Як же, зникає: зникла Анна і не знайшли, і забули, що шукали[3]  

Мартін Скорсезе порівнює зникнення Анни із вбивством головної героїні у середині іншої картини 1960 року — хічкоківського «Психо». Відмінність у тому, що Антоніоні не пояснює, що з нею сталося. Як це буває в житті, його персонажі забувають одну подію і з головою занурюються в інше: «Вони пливуть життям, від одного імпульсу до іншого, і все, що з ними відбувається, виявляється лише приводом: пошуки — привід, щоб зблизитися; зближення — ще один привід, щось, що формує їхнє життя і наповнює їх хоч якимось змістом».[4]

За словами французького письменника та сценариста Алена Роба-Ґріє, багато сцен після зникнення Анни знято так, що здається, ніби за героями хтось спостерігає, і може скластися враження, що це Анна. При цьому, коли він запитав Антоніоні, чи мав той це на увазі, Антоніоні відповів: «Звичайно ж ні, тому що до того моменту ми вже зняли сцену, в якій знаходять труп». Сцена з виявленням трупа Анни, однак, не була включена до фільму.[5]

Примітки

ред.
  1. «L’Avventura» Review — AllMovie. Архів оригіналу за 18 травня 2009. Процитовано 13 квітня 2010.
  2. JonathanRosenbaum.com « 1993» April. Архів оригіналу за 14 січня 2010. Процитовано 25 травня 2010.
  3. Фильм «Приключение» — Рецензия (4 из 4) — Афиша. Архів оригіналу за 23 вересня 2009. Процитовано 13 квітня 2010.
  4. The Man Who Set Film Free — New York Times. Архів оригіналу за 19 травня 2012. Процитовано 30 вересня 2017.
  5. Alain Robbe-Grillet. Préface à une vie d'écrivain. Seuil, 2005. ISBN 9782020845885. Pg. 224.

Джерела

ред.
  • Пригода на сайті IMDb (англ.)