Привалов Петро Фролович
Петро Фролович Привалов (22 грудня 1898, с. Смолевичі, Голубовська волость, Суразький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині Клинцівський район Брянської області) — 31 грудня 1951, м. Москва, СРСР)[1] — радянський воєначальник, генерал-майор (1940). У грудні 1942 року потрапив у німецький полон, після війни в СРСР заарештований і розстріляний[2].
| Петро Фролович Привалов | |
|---|---|
| рос. Пётр Фролович Привалов | |
| Народження |
22 грудня 1898 с. Смолевичі, Голубовська волость, Суразький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Смерть |
31 грудня 1951 (53 роки) м. Москва, СРСР |
| Країна |
 СРСР |
| Приналежність |
 Російська імперія  Радянська армія |
| Вид збройних сил | сухопутні війська |
| Рід військ | піхота |
| Роки служби | 1917—1941 |
| Звання |
 Генерал-майор РСЧА |
| Командування | 192-га гірськострілецька дивізія |
| Війни / битви |
Перша світова війна Громадянська війна у Росії Німецько-радянська війна Битва під Уманню |
| Нагороди |
  |
Ранні роки ред.
П. Ф. Привалов народився 22 грудня 1898 року в селі Смолевичі Чернігівської губернії в сім'ї робітника. Після закінчення сільської школи протягом семи років працював пекарем і чорноробом. В 1917 році був призваний до лав Російської імператорської армії, брав участь у Першій світовій війні на Західному фронті, дослужився до звання унтер-офіцера.
На службі у Червоній армії ред.
У березні 1918 року П. Ф. Привалов добровільно вступив у Робітничо-Селянську Червону Армію, служив бійцем морського загону, брав участь у боях проти військ М. М. Юденича і О. В. Колчака, був поранений. З листопада 1918 року служив у 1-му Українському Радянському Богунському полку в кулеметному підрозділі, брав участь у боях проти німецьких військ, гайдамаків, петлюрівців, денікінців у 1919 та 1920 році воював з поляками, в 1921 — з озброєними формуваннями на Волині[3].
Після війни до 1925 року П. Ф. Привалов командував кулеметними взводом і ротою. У 1926 році закінчив піхотну школу в Києві, і до 1931 року командував різними стрілецькими підрозділами. Потім протягом двох років служив начальником штабу стрілецького полку і три роки його командиром. У 1936-1937 роках він був помічником командира дивізії. У червні 1938 року Привалов був призначений командиром 80-ї стрілецької дивізії Київського особливого військового округу. 4 червня 1940 року йому було присвоєно звання генерал-майора. У травні 1941 року закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу РСЧА, після чого отримав призначення командиром 192-ї гірськострілецької дивізії в Київському особливому військовому окрузі. За іншими даними[3], з травня 1938 року Привалов був помічником командира 44-ї стрілецької дивізії, з серпня 1939 командиром 192-ї гірськострілецької дивізії, а Академію Генштабу він закінчив в 1942 році.
Німецько-радянська війна ред.
На початку війни 192-га гірськострілецька дивізія брала участь у бойових діях на Південно-Західному фронті в складі 12-ї армії, брала участь у прикордонній битві і Київській оборонній операції. Під час битви під Уманню 2 серпня 1941 року 192-га гірськострілецька дивізія потрапила в оточення і понесла великі втрати, ведучи протягом кількох діб важкі оборонні бої. Був поранений, після виходу з оточення кілька місяців перебував у госпіталі.
Був направлений на навчання в Академію Генштабу їм. К. Є. Ворошилова[3].
В кінці 1941 — на початку 1942 року брав участь в боях під Ленінградом (Тихвинська оборонна операція, Тихвинська наступальна операція, Любанська наступальна операція), командуючи Північної оперативною групою 4-ї армії і оперативною групою 2-ї ударної армії (у складі 191-ї, 382-ї стрілецьких дивізій та 57-ї лижної бригади).
У листопаді 1942 року П. Ф. Привалов був призначений командиром 15-го стрілецького корпусу, який вів бої у складі 6-ї армії Воронезького (потім Південно-Західного) фронту на правому березі Дону у Воронезькій області. 22 грудня 1942 року під час відвідування командного пункту 267-ї стрілецької дивізії в районі Кантемировки машина Привалова потрапила під танковий обстріл німецької армії, поранений Петро Фролович потрапив у німецький полон[3]. Утримувався в кількох німецьких концентраційних таборах. На початку травня 1945 року Привалов був звільнений з табору Вайсенбург американськими військами. Через радянську військову місію з репатріації в Парижі був переправлений до Москви.
Післявоєнний період ред.
Після повернення до СРСР проходив перевірку НКВС. За даними перевірки СМЕРШ, Привалов на допиті видав німецькій армії відомості про хімічні війська СРСР, через деякий час був переведений у київську в'язницю, звідки був звільнений у березні 1943 року, погодившись служити в кавалерійській дивізії СС[4]. Привалов заперечував участь у боях на боці німців[4]. Також, за даними НКВС, він намагався бігти з полону в липні, проте був схоплений і знову потрапив в ув'язнення[4].
15 грудня 1945 року П. Ф. Привалов був арештований і відданий під суд. У 1950 році Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила колишнього генерал-майора Привалова до вищої міри покарання. Вирок був приведений у виконання 30 грудня 1951 року. Посмертно реабілітований 18 березня 1968 року за відсутністю складу злочину[4].
Нагороди ред.
- Орден Червоного Прапора (20.02.1928[5])
Примітки ред.
- ↑ Вожакин, 2006, с. 454.
- ↑ Фёдор Свердлов. Советские генералы в плену. — С. 139—142.
- ↑ а б в г Вожакин, 2006, с. 455.
- ↑ а б в г Вожакин, 2006, с. 456.
- ↑ ПРИКАЗ РЕВОЛЮЦИОННОГО ВОЕННОГО СОВЕТА СОЮЗА СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК по личному составу армии № 101. 23 февраля 1928 года. Москва. — М: Центральная Типография НКВМ, 1928. — С. 23. — 36 с. — 430 экз.
Література ред.
- Свердлов Ф. Д. Советские генералы в плену. — М.: Изд-во фонда «Холокост», 1999. — 246 с.
- Коллектив авторов. Великая Отечественная: Комкоры. Военный биографический словарь / Под общей редакцией М. Г. Вожакина. — М.; Жуковский: Кучково поле, 2006. — Т. 1. — С. 454—456. — ISBN 5-901679-08-3.