Відкрити головне меню
Церемонія вручення премії 2009 року.
Зала Ради Європи

Премія Сахарова за свободу думки — щорічна відзнака Європейського Парламенту. Започаткована 1988 року.

Нагорода вручається за досягнення в таких областях:

  • захист прав людини і його основних свобод;
  • розвиток демократії і відстоювання верховенства права;
  • повага до міжнародного законодавства;
  • захист прав меншин.

Висунення кандидатівРедагувати

Висунення кандидатів на здобуття премії Сахарова здійснюється депутатами Європарламенту. Для того аби кандидатура здобувача премії була розглянута, вона має бути висунута депутатською групою або щонайменше 40 депутатами при тому, що кожен з них може виступити з підтримкою лише однієї кандидатури. Зазвичай остаточний перелік кандидатів формується щороку у вересні.

Надалі кандидатури розглядаються на спільному засіданні Комітету з міжнародних справ, Комітету з розвитку та Підкомітету з прав людини Європейського парламенту. Усі кандидатури проходять обговорення учасниками засідання, після чого кожен член комітетів з закордонних справ і з розвитку голосують за того кандидата, чий внесок, на їхню думку, найбільше заслуговує на відзначення премією.

З трьох найбільш рейтингових номінантів (тих, що здобули найбільше голосів) формується шорт-лист претендентів, який надалі передається до розгляду Конференцією Президентів Європарламенту, який кожного року визначає лауреата Сахаровської премії. Ця Конференція складається з Голови Європейського парламенту та голів усіх депутатських груп, її рішення щодо присудження премії є остаточним, проте може не збігатися з попередніми результатами розгляду кандидатур комітетами з закордонних справ і розвитку.

Перелік усіх кандидатів 
Рік Номінант Країна Голоси Прим.
1988 Нельсон Мандела   ПАР [1]
Анатолій Марченко   СРСР
Лариса Богораз   СРСР
Мордехай Вануну   Ізраїль
Роальд Зеличенок   СРСР
Натан Щаранський   Ізраїль
Міжнародна асоціація прав людини
1989 Александер Дубчек   Чехословаччина [2]
Дьюла Горн   Угорщина
Дойна Корня   Румунія
Тадеуш Мазовецький   Польща
Чико Мендес   Бразилія
1990 Аун Сан Су Чжі   Бірма 9 [3]
Фан Лічжі   КНР 9
Ібрагім Ругова   Косово
Ласло Текеш   Угорщина 15
Католицький університет Сальвадора   Сальвадор
1991 Адем Демачі   Косово 7 [4]
Михайло Горбачов   СРСР
Борис Єльцин
Ненсі Грейсі   Велика Британія
Едуард Шеварнадзе   СРСР
Ласло Текеш   Угорщина 12
Террі Вейт   Велика Британія 14
Вей Джиншень   КНР
1992 Кубинський комітет з прав людини   Куба [5]
Джованні Фальконе   Італія
Паоло Борселліно
Алія Ізетбегович   Боснія і Герцеговина 9
Матері площі травня   Аргентина 19
Рігоберта Менчу   Гватемала
Марія Єлена Круз Варела   Куба 9
1993 Шанана Гужмау   Східний Тимор 8 [6]
Сердік Мейсон   ПАР
Волмер ду Насіменту   Бразилія
Ослобождєніє   Боснія і Герцеговина 22
Гендун Рінхен   КНР 7
Салман Рушді
1994 Себастьян Аркос Бернес   Куба 13 [7]
Шанана Гужмау   Східний Тимор
Тасліма Насрін   Бангладеш 19
Самуель Руїз   Мексика
Вей Джиншень   КНР
Лейла Зана   Туреччина 12
Мехді Зана
1995 Спільнота Сан-Патрігано   Італія [8]
Спільнота Святого Егідія   Італія
Палден Г'ятцо   КНР
Сергій Ковальов   Росія 22
Наґіб Махфуз   Єгипет 5
Кен Саро-Віва   Нігерія
Лейла Зана   Туреччина 31
1996 Сільвія Баральдіні   Італія [9]
Леонель Морехон Альмагро   Куба 23
Олександр Нікітін   Росія
Самуель Руїз   Мексика 23
Вей Джиншень   КНР 4
1997 Єлені Фока   Кіпр 7 [10]
Саліма Гезалі   Алжир 24
Франьо Комарица   Боснія і Герцеговина 19
Елізардо Санчес   Куба
1998 Accept   Румунія [11]
Акин Бірдал   Туреччина
Далай-лама XIV   Тибет
Укшін Хоті   Косово
Жозе Райня   Бразилія
Марта Беатріс Рок   Куба
Ібрагім Ругова   Косово
Мордехай Вануну   Ізраїль
1999 Анджеліна Аченг Ат'ям   Уганда [12]
Акин Бірдал   Туреччина
Шанана Гужмау   Східний Тимор
Кемаїс Ксіла   Туніс
Мартін Лі   Гонконг
Радіо B2/92   Югославія
2000 Мумія Абу-Джамал   США [13]
Анджеліна Аченг Ат'ям   Уганда
Андрій Бабицький   Росія
Basta Ya!   Іспанія
Іммакуле Біргагека   ДР Конго
Радхія Насрауі   Туніс
Олександр Нікітін   Росія
Нгаванг Сангдрол   Тибет
2001 Анджеліна Аченг Ат'ям   Уганда [14]
Сіхем Бенседріне   Туніс
Франсіско де Ру   Колумбія
Іззат Газаві   Палестина
Нуріт Пелед-Елханан   Ізраїль
Закаріас Камвеньо   Ангола
Патрік Легі   США
Лі Хунчжі   КНР
Нгаванг Сангдрол   Тибет
Морган Цвангіраї   Зімбабве
2002 Сіхем Бенседріне   Туніс [15]
Саад Еддін Ібрагім   Туніс
Ахмад Шах Масуд   Афганістан
Григорій Пасько   Росія
Освальдо Пая   Куба
Кайлаш Сат'ярті   Індія
Морган Цвангіраї   Зімбабве
2003 Кофі Аннан та персонал ООН   Гана [16]
Сержіу Вієра ді Меллу   Бразилія
Ганс Блікс   Швеція
Мухаммед аль-Барадаї   Єгипет
Акбар Ганджі   Іран
Саїм Балдуханов   Казахстан
Юрій Бандажевський   Білорусь
Фелікс Кулов   Киргизстан
Мухаммад Бекжон   Узбекистан
Батир Бериєв   Туркменістан
Галімжан Жакіянов   Казахстан
2004 Інгрід Бетанкур   Колумбія [17]
Репортери без кордонів
Енцо Балдоні   Італія
Рейчел Коррі   США
Леонід Рошаль   Росія
Наталія Естемірова   Росія
Олександр Єсенін-Вольпін   США
Анжеліка Лівне   Ізраїль
Самар Саххар   Палестина
Білоруська асоціація журналістів   Білорусь
Вацлав Гавел   Чехія
Сергій Ковальов   Росія
Ібрагім Хуссейн Закі   Мальдіви
Зубр   Білорусь
2005 Хаува Ібрагім   Нігерія [18]
Репортери без кордонів
Янг Зілі   КНР
Моджтаба Самінеджад   Іран
Зухайр Ях'яуї   Туніс
Мухтар Май   Пакистан
Олександр Єсенін-Вольпін   США
Сергій Ковальов   Росія
Жінки в білому   Куба
Ібрагім Адам Мудаві   Судан
Даніель Баренбойм   Ізраїль
Амінату Хайдар   Західна Сахара
2006 Інгрід Бетанкур   Колумбія [19]
Усі, хто бореться за визволення заручників у Колумбії   Колумбія
Fulda-Mosocho Project   Кенія
Володимир Козлов   Росія
Ервін Кретлер   Бразилія
Сомалі Мам   Камбоджа
Олександр Мілінкевич   Білорусь
Гассан Туені   Ліван
Месфін Волдемаріам   Ефіопія
Жінки в чорному   Сербія
2007 Варфоломій I   Туреччина [20]
Цзен Цзіньян   КНР
Ху Цзя
Малалай Джоя   Афганістан
Саліх Махмуд Осман   Судан
Анна Політковська   Росія
2008 Інгрід Бетанкур   Колумбія [21]
Далай-лама XIV   Тибет
Європейський центр з прав ромів   Європейський Союз
Ху Цзя   КНР
Олександр Козулін   Білорусь
Аполінер Малу Малу   ДР Конго
Михайло Трепашкін   Росія
Морган Цвангіраї   Зімбабве
2009 Іззелдін Абуелайш   Палестина [22]
Фонд Вісенте Феррера   Індія
Давіт Ісаак   Еритрея
Маріам Ламізана   Буркіна-Фасо
Людмила Алексєєва   Росія
Олег Орлов
Сергій Ковальов
Меморіал
Деніс Муквеге   ДР Конго
Тадеуш Нгуен Ван Лі   В'єтнам
Шаді Садр   Іран
Роберто Савіано   Італія
2010 ACCESS [23]
Хайтам Аль-Малех   Сирія
Breaking the Silence   Ізраїль
Гільєрмо Фаріньяс   Куба
Амінату Хайдар   Західна Сахара
Давіт Ісаак   Еритрея
Біртукан Мідексу   Ефіопія
Тадеуш Нгуен Ван Лі   В'єтнам
Open Doors
2011 Іззелдін Абуелайш   Палестина [24]
Мухаммед Буазізі   Туніс
Асмаа Махфуз   Єгипет
Ахмед Аль-Сенусі   Ліван
Разат Зейтунех   Сирія
Алі Ферзат
Дмитро Бондаренко   Білорусь
Борис Пахор   Італія
Сан-Хосе де Апартадо   Колумбія
2012 Олесь Біляцький   Білорусь [25]
Джозеф Френсіс   Пакистан
Віктуар Інгабіре Умугоза   Руанда
Деограсіас Мушаїді
Бернар Нтаганда
Pussy Riot   Росія
Насрін Сотуде   Іран
Джафар Панагі
2013 Малала Юсафзай   Пакистан [26]
Едвард Сноуден   США
Рійот Алему   Ефіопія
Ескіндер Негу
Олесь Біляцький   Білорусь
Едуард Лобов
Микола Статкевич
Михайло Ходорковський   Росія
Стоячі протестувальники   Туреччина
CNN Freedom Project: Ending Modern-Day SlavERI   США
2014 Махмуд Аль-Асалі   Ірак [27]
Луїс Рафаель І Сако
CHREDO
Open Doors
Oeuvre d'Orient
Aid to the Church in Need
Євромайдан   Україна
Мустафа Наєм
Руслана Лижичко
Єлизавета Щепетильникова
Тетяна Чорновол
Аяан Хірсі Алі   США
Деніс Муквеге   ДР Конго
2015 Раїф Бадаві   Саудівська Аравія [28]
Круглий стіл демократичної єдності   Венесуела
Една Адан Ісмаїл   Сомалі
Борис Нємцов   Росія
Надія Савченко   Україна
Едвард Сноуден   США
Антуан Дельтур   Франція
Стефані Жібо
2016 Джан Дюдар   Туреччина [29]
Мустафа Джемілєв   Україна
Надя Мурад   Сирія
Ламія Аджи Башар
Ільхам Тохті   КНР
2017 Асія Бібі   Пакистан [30]
Аура Лоліта Чавес Ішкакік   Гватемала
Селахаттін Демірташ   Туреччина
Фіген Юксекдаг
Демократична опозиція Венесуели   Венесуела
Давіт Ісаак   Еритрея
П'єр Клаве Мбонімпа   Буркіна-Фасо
2018 Олег Сенцов   Україна [31]
НГО, що рятують мігрантів у Середземному морі   Європейський Союз
Сейран Атеш   Німеччина
Цезар   Сирія
Нассер Зефзафі   Марокко
Двейн Джонсон   США
AfriForum   ПАР
Мері Вагнер   Канада
2019 Олексій Навальний   Росія [32]
Маріель Франку   Бразилія
Клоделіс Сілва дос Сантос
Раоні Метуктіре
Ільхам Тохті   КНР
Жан Вілліс   Бразилія
Маріель Франку
The Restorers   Кенія

ЛауреатиРедагувати

Від часу свого заснування премія імені Андрія Сахарова за свободу думки присуджувалась 31 раз. Найпершими її лауреатами стали південноафриканський борець проти режиму апартеїду Нельсон Мандела та радянський дисидент Анатолій Марченко. Марченко став також першим лауреатом премії посмертно. Другим лауреатом, якому премія присуджувалася посмертно, став торговець на ринку з Тунісу Мухаммед Буазізі (лауреат премії 2011 року), який вчинив акт самоспалення, що пізніше призвело до революції в країні та початку «Арабської весни» загалом. Загалом за 30 років присудження премії її лауреатами стали 34 людини та 9 організацій. Найпершою жінкою-лауреаткою стала м'янмарська опозиціонерка Аун Сан Су Чжі (премія 1990 року), а найпершою організацією — аргентинський рух Матері площі Травня (премія 1992 року).

Нерідко через свою діяльність правозахисники та дисиденти зазнають переслідувань з боку авторитарних режимів, які вони прагнуть змінити. Так, кілька разів лауреати Сахарівської премії не могли бути присутніми на церемонії нагородження, оскільки перебували під арештом або в ув'язненні. Серед тих, хто не зміг отримати премію особисто в рік її присудження, є згадані вищі Нельсон Мандела та Аун Сан Су Чжі, а також Лейла Зана, Вей Джиншень, Ху Цзя, Гільєрмо Фаріньяс, Джафар Панагі, Насрін Сотоудех, Раїф Бадаві та Олег Сенцов.

З-поміж лауреатів премії Сахарова п'ятеро пізніше отримали й Нобелівську премію миру: Аун Сан Су Чжі у 1991, Нельсон Мандела в 1993, Малала Юсафзай у 2014 роках[33], Деніс Муквеге та Надія Мурад розділили Нобеля з миру 2018 року[34]. Окрім того, Кофі Аннан разом із ООН отримали Сахарівську премію 2003 року після здобуття Нобелівської двома роками раніше.

Список лауреатівРедагувати

Рік Фото Лауреат Країна Внесок Прим.
1988   Нельсон Мандела
(1918—2013)
  ПАР Борець проти режиму апартеїду в ПАР. На момент присудження премії був політичним в'язнем, перебував у в'язниці протягом 1964—1990 років. [35]
Анатолій Марченко
(1938—1986)
  СРСР Радянський дисидент, член Московської Гельсінської групи. Помер в ув'язненні внаслідок голодування у 1986 році. [36]
1989   Александер Дубчек
(1921—1992)
  Чехословаччина Чехословацький політик. Вдався до спроб реформувати комуністичний режим у Чехословаччині після приходу до влади, які отримали назву Празька весна. [37]
1990   Аун Сан Су Чжі
(нар. 1945)
  М'янма Бірманська опозиціонерка, борець проти військового режиму в країні та лідер руху за захист прав людини. [38]
1991 Адем Демачі
(1936—2018)
  СФРЮ Албанський письменник і правозахисник, голова Косовської спілки прав людини, борець за права албанців та інших національних меншин Косова. [39]
1992   Матері площі Травня   Аргентина Спілка аргентинських жінок, які з 1977 року виступали проти військового режиму в Аргентині та на захист власних дітей, які стали в'язнями того режиму. [40]
1993 Oslobodenje   Боснія і Герцеговина Газета з Сараєва, яка виходила щоденно під час Боснійської війни та пропагувала ідеї миру між сербами, хорватами та мусульманами. [41]
1994   Тасліма Насрін
(нар. 1962)
  Бангладеш Журналістка та письменниця, борець за права жінок, яка виступала з критикою ісламського фундаменталізму. [42]
1995   Лейла Зана
(нар. 1961)
  Туреччина Курдська активістка, найперша курдська жінка-депутат у парламенті Туреччини. Через власні погляди перебувала в ув'язненні протягом 1994—2004 років. [43]
1996   Вей Джиншень
(нар. 1950)
  КНР Китайський дисидент, борець за права людини та критик комуністичного режиму КНР. [44]
1997   Саліма Гезалі
(нар. 1958)
  Алжир Журналістка, засновник франкомовної газети La Nation, борець за права жінок, свободу слова та демократію в Алжирі. [45]
1998   Ібрагім Ругова
(1944—2006)
  Союзна Республіка Югославія Лідер Демократичної ліги Косова. [46]
1999   Шанана Гужмау
(нар. 1946)
  Східний Тимор Лідер руху за незалежність Східного Тимору. [47]
2000 Basta Ya!   Іспанія Кампанія на захист прав людини та демократії в Країні Басків. [48]
2001   Закаріас Камвеньо
(нар. 1934)
  Ангола Архієписком Лубанго, голова Міжцерковного комітету за мир в Анголі. [49]
  Нуріт Пелед-Елханан
(нар. 1949)
  Ізраїль Викладачка університету, яка втратила доньку через теракт, вчинений палестинським терористом. Удостоєна премією разом з Іззатом Газаві за спільну роботу за примирення, взаємоповагу та взаємне визнання ізраїльським і палестинським народами прав одне одного. [50]
Іззат Газаві
(1951—2003)
  Палестина Голова Спілки письменників Палестини, син якого був убитий ізраїльською армією. Удостоєний премією разом з Нуріт Пелед-Елханан за спільну роботу за примирення, взаємоповагу та взаємне визнання ізраїльським і палестинським народами прав одне одного. [51]
2002 Освальдо Пая
(1952—2012)
  Куба Кубинський дисидент, засновник Християнського визвольного руху, борець за національне примирення та демократичні перетворення на Кубі. [52]
2003   Організація Об'єднаних Націй Номінація на знак визнання роботи працівників Організації Об'єднаних Націй, які часто змушені працювати у надскладних умовах заради встановлення миру та захисту прав людини. [53]
  Кофі Аннан
(1938—2018)
  Гана
2004 Білоруська асоціація журналістів   Білорусь Організація, що бореться за свободу слова в Білорусі. [54]
2005   Репортери без кордонів Міжнародна організація, яка бореться за свободу слова по всьому світу. [55]
  Хаува Ібрагім
(нар. 1968)
  Нігерія Перша жінка-юрист у північній Нігерії, яка бореться проти жорстоких методів покарання, що застосовуються відповідно до законів шаріату до засуджених жінок та молоді. [56]
  Жінки в білому   Куба Об'єднання кубинських жінок, яке щонеділі влаштовує мирні акції протесту на захист своїх чоловіків-політв'язнів. [57]
2006   Олександр Мілінкевич
(нар. 1947)
  Білорусь Лідер білоруської опозиції, кандидат у президенти країни 2006 року. [58]
2007   Саліх Махмуд Осман
(нар. 1957)
  Судан Суданський юрист, який надає юридичну підтримку постраждалим від тортур внаслідок громадянської війни. [59]
2008   Ху Цзя
(нар. 1973)
  КНР Китайський борець за демократію та права людини, зокрема ВІЛ-інфікованих. Перебував з 2007 року під арештом. [60]
2009 Меморіал   Росія Російський правозахисний центр. [61]
2010   Гільєрмо Фаріньяс
(нар. 1962)
  Куба Кубинський психолог і дисидент, борець проти кубинського режиму. [62]
2011   Разат Зейтунех
(нар. 1977)
  Сирія Сирійський юрист та правозахисниця, засновниця блогу для повідомлень про порушення прав людини та викрадення в Сирії. [63]
  Ахмед Аль-Сенусі
(нар. 1934)
  Лівія Лівійський дисидент, політичний в'язень. [64]
  Асмаа Махфуз
(нар. 1985)
  Єгипет Єгипетська активістка, засновник молодіжного руху 6 квітня. [65]
  Алі Ферзат
(нар. 1951)
  Сирія Сирійський карикатурист, який у своїх роботах виступає з критикою ситуації в країні. [66]
Мухаммед Буазізі
(1984—2011)
  Туніс Торговець на ринку. Вчинив акт самоспалення на знак протесту проти бідності, що спричинило народні виступи, які призвели до революції в Тунісі та стали поштовхом до виступів в інших арабських країнах, що отримали назву Арабська весна. Помер від отриманих опіків. [67]
2012   Джафар Панагі
(нар. 1960)
  Іран Іранський режисер та сценарист, його фільми мають міжнародні відзнаки, проте в Ірані вони заборонені. Засуджений 2010 року до 6 років в'язниці із забороною займатися кіновиробництвом протягом 20 років. [68]
  Насрін Сотоудех
(нар. 1963)
Іранська юрист та захисниця прав людини, жінок та в'язнів сумління. Засуджена 2010 року до 11 років в'язниці із забороною займатися юридичною практикою протягом 20 років. [69]
2013   Малала Юсафзай
(нар. 1997)
  Пакистан Борець за права дітей, зокрема право дівчат на освіту. [70]
2014   Деніс Муквеге
(нар. 1955)
  ДР Конго Конголезький гінеколог, який протягом років своєї лікарської практики надав допомогу тисячам жінок, котрі стали жертвами сексуального насильства протягом війни в країні. [71]
2015   Раїф Бадаві
(нар. 1984)
  Саудівська Аравія Саудівський блогер та інтернет-активіст, засновник сайтів Saudi Liberals та Free Saudi Liberals network, на яких обговорювалися політичне життя та релігійна політика країни. Засуджений 2013 року до 7 років ув'язнення та 600 ударів батогом (2014 року покарання збільшено до 10 років в'язниці та 1000 ударів) за звинуваченням у віровідступництві. [72]
2016   Надія Мурад
(нар. 1993)
  Ірак Захисниці прав єзидів, жертви сексуального рабства терористичного угруповання Ісламська Держава. [73]
  Ламія Аджи Башар
(нар. 1998)
2017 Венесуельська демократична опозиція   Венесуела Політичні в'язні режиму Ніколаса Мадуро, борці за демократичні перетворення у Венесуелі. [74]
2018   Олег Сенцов
(нар. 1976)
  Україна Український кінорежисер і проєвропейський активіст, противник анексії Криму Росією. Заарештований 2014 року російською окупаційною владою та засуджений до 20 років ув'язнення за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі. 2018 року оголосив голодування, яке тривало 145 днів, з вимогою звільнити понад 70 українських політичних в'язнів, утримуваних російською владою.

ПриміткиРедагувати

  1. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 38
  2. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 54
  3. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 58
  4. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 64
  5. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 67
  6. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 71
  7. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 75
  8. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 79
  9. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 88
  10. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 92
  11. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 96
  12. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 103
  13. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 107
  14. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 111
  15. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 117
  16. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 121
  17. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 126
  18. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 130
  19. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 136
  20. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 141
  21. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 145
  22. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 151
  23. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 156
  24. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 161
  25. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 165
  26. 2013 Sakharov Prize for Freedom of Thought - seven nominations. Європейський Парламент. 16 вересня 2013. Процитовано 2 жовтня 2019. (англ.)
  27. Sakharov Prize 2014: Meet the nominees. Європейський Парламент. 23 вересня 2014. Процитовано 2 жовтня 2019. (англ.)
  28. Sakharov Prize: the nominations for 2015 presented. Європейський Парламент. 29 вересня 2015. Процитовано 2 жовтня 2019. (англ.)
  29. Sakharov Prize 2016: MEPs present their nominations. Європейський Парламент. 15 вересня 2016. Процитовано 2 жовтня 2019. (англ.)
  30. Sakharov Prize 2017: discover the nominees. Європейський Парламент. 14 вересня 2017. Процитовано 2 жовтня 2019. (англ.)
  31. Sakharov Prize 2018: discover the nominees. Європейський Парламент. 27 вересня 2018. Процитовано 2 жовтня 2019. (англ.)
  32. Sakharov Prize 2019: the nominees. Європейський Парламент. 19 вересня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019. (англ.)
  33. Julia R. Arévalo, Paola Tamma (19 жовтня 2017). From Mandela to Malala: Sakharov winners that won the Nobel Peace prize. Euractiv. Процитовано 18 жовтня 2018. (англ.)
  34. Ciara Nugent (5 жовтня 2018). Congolese Doctor Denis Mukwege and Yazidi Activist Nadia Murad Win 2018 Nobel Peace Prize. Time. Процитовано 18 жовтня 2018. (англ.)
  35. Nelson Rolihlahla Mandela - 1988, South Africa. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  36. Anatoli Marchenko (posthumously) - 1988, Russia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  37. Alexander Dubček - 1989, Slovakia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  38. Aung San Suu Kyi - 1990, Burma/Myanmar. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  39. Adem Demaçi - 1991, Kosovo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  40. Las Madres de Plaza de Mayo - 1992, Argentina. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  41. Oslobodjenje - 1993, Bosnia and Herzegovina. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  42. Taslima Nasreen - 1994, Bangladesh. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  43. Leyla Zana - 1995, Turkey. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  44. Wei Jingsheng - 1996, China. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  45. Salima Ghezali - 1997, Algeria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  46. Ibrahim Rugova - 1998, Kosovo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  47. Xanana Gusmão - 1999, East Timor. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  48. ¡BASTA YA! - 2000, Spain. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  49. Dom Zacarias Kamwenho - 2001, Angola. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  50. Nurit Peled-Elhanan - 2001, Israel. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  51. Izzat Ghazzawi - 2001, Palestine. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  52. Oswaldo José Payá Sardiñas - 2002, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  53. United Nations Secretary-General Kofi Annan and all the staff of the UN - 2003, headquarters in New York, USA. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  54. The Belarusian Association of Journalists - 2004, Belarus. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  55. Reporters Without Borders - 2005, headquarters in France. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  56. Hauwa Ibrahim - 2005, Nigeria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  57. Ladies in White - 2005, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  58. Aliaksandr Milinkevich - 2006, Belarus. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  59. Salih Mahmoud Mohamed Osman - 2007, Sudan. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  60. Hu Jia - 2008, China. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  61. Memorial - 2009, Russia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  62. Guillermo Fariñas - 2010, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  63. Razan Zaitouneh - 2011, "Arab Spring", Syria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  64. Ahmed El Senussi - 2011, "Arab Spring", Libya. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  65. Asmaa Mahfouz - 2011, "Arab Spring", Egypt. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  66. Ali Ferzat - 2011, "Arab Spring", Syria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  67. Mohamed Bouazizi - 2011, "Arab Spring", Tunisia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  68. Jafar Panahi - 2012, Iran. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  69. Nasrin Sotoudeh - 2012, Iran. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  70. Malala Yousafzai - 2013, Pakistan. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  71. Denis Mukwege - 2014, Democratic Republic of Congo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  72. Raif Badawi - 2015, Saudi Arabia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  73. Nadia Murad and Lamya Haji Bashar - 2016, Iraq. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  74. Democratic Opposition in Venezuela - 2017, Venezuela. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати