Відкрити головне меню

Православний храм

культова споруда православних християн
Храм святого Йоана Богослова в Канео (Македонія) — типовий хрестокупольний православний храм грецької архітектури середньовізантійського періоду

Православний храм — релігійна споруда Православної церкви, що призначається для здійснення спільного богослужіння громадою віруючих. Хоча православні храмові будівлі часто називаються церквами, однак у строгому богословському сенсі «церква» — це громада віруючих і релігійна організація, а не будь-яка споруда для богослужіння[1][2]. За вченням православної церкви вона є прямою спадкоємницею ранньої церкви Христа і його апостолів, тож і архітектура православного храму має своє коріння у ранньохристиянській.

В сучасній архітектурі православного храму виділяється три основні частини, — 1) вівтар із престолом, 2) наос (середня частина, часто під куполом), 3) притвор, — які відповідають устрою старозавітної скинії, котра теж мала три частини: святеє святих, святилище і двір.

В Україні наразі поширені такі типи православних релігійних споруд: собор, церква (парафіяльний храм), домова церква, каплиця, лавра, монастир і скит. Історично та в інших країнах присутні й інші типи православних будівель: базиліка, катакомби і печери, мартиріум, баптистерій, моленна тощо.

ІсторіяРедагувати

Ранньохристиянська архітектура, що визначила початок і становлення архітектурних форм, згодом знайшла різноманітне втілення на всій території Європи і християнського Сходу. Водночас вона була й останнім періодом античного зодчества, з властивими йому традиціями образотворчого мистецтва та організацією внутрішнього простору храму. Виділяють два етапи розвитку ранньохристиянської архітектури:

Храми раннього періодуРедагувати

Першим християнським храмом вважається Сіонська світлиця, де було встановлено найважливіше таїнство — Євхаристія. У цей період виступи проповідників (апостолів) відбувалися в синагогах, а зібрання віруючих — в будинках членів громад (домових церквах). Після остаточного розриву з юдаїзмом для здійснення богослужінь християни намагалися використовувати чисті просторі приміщення, ізольовані від світської суєти. Пізніше ці будинки пристосовуються під самостійні церкви (наприклад, будинок-церква в Дура-Европос 231 року).

Після початку періоду гонінь з боку римської влади становище християн ставало нелегальним, тому місця їхніх зібрань ховалися. Як храми також використовувалися катакомби (занедбані шахти, рудники, каменоломні, соляні печери зі складною системою підземних галерей-некрополів) Риму, Ефеса, Олександрії, Сіракуз і інших міст, найдавнішими з яких є катакомби св. Калліста (поч. III століття), а також кладовища. На місці мучеництва святих або на їх могилах влаштовувалися мартиріуми у вигляді огорожі або каплиці.

В архітектурному плані християнські храми того часу далеко не завжди складалися з трьох частин і були зверненими вівтарем на схід. Відокремлених вівтарів не було, а престоли прилаштовували посеред храмів. Пізніше стали молитися обличчям на схід, тому в східній частині храму став підніматися престол і горішнє місце, а ще пізніше вівтар став відділятися від кафоликона іконостасом.

Храми періоду легалізації християнстваРедагувати

Другий етап починається після легалізацією християнства в 313 році Костянтином Великим і закріпленням (Феодосієм I Великим в 380 році) за християнством статусу єдиної державної релігії. У той же час мати Костянтина — Олена почала будівництво безлічі храмів у Палестині, зокрема величного Храму Гробу Господнього в Єрусалимі. За Костянтина починається масштабне будівництво християнських церков по всій імперії. Під християнські храми пристосовували колишні язичницькі храми або цивільні адміністративні будівлі базиліки (грец. Βασιλική — «будинок базилевса, царський будинок»). Базиліка, на відміну від хрестово-купольного храму, має просту двосхилу покрівлю над центральним нефом і односхилі покрівлі бічних нефів. Вівтарна апсида завершується конхою.

З розвитком обрядовості відбувається ускладнення композиції храму, з'являються:

  • атріум перед входом, який мав у центрі фонтан для обмивань або хрестильну купіль;
  • притвор;
  • трансепт (поперечний неф) для збільшення вівтарної частини.

У IV столітті відбувається інтенсивне зведення базилікальних церков на сході Римської імперії, що не піддавалася, як на заході, руйнівним набігам варварських племен. Для північної Сирії це — тринефна базиліка з напівкруглою апсидою, прихованою між двома прямокутними (базиліка в Браді, 395-402 роки). Іноді зводилися дві вежі біля західного фасаду; такий прийом, місцева традиція, згодом став характерним для цього типу храмів. У південній Сирії споруджувалися храми однонефні з плоским перекриттям і з апсидами різних форм (церква Юліана, 344 року, «Східна церква» в Умм ідж Джімале) або тринефні церкви, де нефи були рівні по висоті (церква в Тафе). На заході імперії, особливо в Італії, переважала тринефна або п'ятинефна базиліка. Найдавніша церква Риму — Сан Джованні ін Латерано (319).

 
Внутрішній устрій православного храму.

На подальший розвиток православної храмової архітектури сильний вплив здійснили сирійські церкви V-VI століть, серед яких особливо примітна церква в Коджа-Калессі (V ст.), центральний осередок середнього нефа якої має купольне завершення. На Сході також виникає новий тип християнського споруди — монастир (V ст.). Важливе місце в становленні християнської архітектури займали центричні споруди:

  • гробниця (в чиїх формах знайшла розвиток пізня антична традиція);
  • баптистерії;
  • і хрестоподібні церкви (IV—V ст.).

Після розпаду Римської імперії становлення і розвиток православних архітектурних традицій відбувалося на території Візантії аж до взяття Константинополя турками-османами в 1453 році.

Храми після падіння ВізантіїРедагувати

За тисячолітню історію розвитку візантійського мистецтва повністю сформувався хрестово-купольний тип храму, сприйнятий потім давньоруським зодчеством. Зразком православного храму для Київської Русі був грандіозний собор Софії Константинопольської.

На подальший розвиток архітектури православних храмів впливали місцеві архітектурні традиції — румунські, сербські, болгарські, українські (козацьке бароко), грузинські та російські.

XX—XXI століттяРедагувати

На відміну від західнохристиянської храмової архітектури, де поширені модерні стилі, нові православні храми переважно залишаються консервативними і традиційними.

РізновидиРедагувати

У православній церкві існує багато різновидів храмів[1][2]:

  • церква — типовий парафіяльний храм із вівтарем для богослужіння, яке здійснює священик; ця назва є метонімічним перенесенням теологічного терміну церква (еклезія), що позначає зібрання віруючих будь-якого рівня (від місцевого до вселенського)
  • собор — храм із вівтарем для богослужіння, яке здійснює єпископ; іноді також так називають просто великі церкви або головні храми монастирів
  • каплиця — споруда для богослужіння без вівтаря, тут не може здійснюватися літургія
  • баптистерій — споруда для таїнства хрещення, де можуть здійснюватися богослужбові послідування, але не літургія
  • базиліка — історична форма християнського храму з вівтарем, яка створювалася на базі (або за формою) візантійських громадських споруд
  • домовий храм — храм із вівтарем для богослужіння у пристосованому приміщенні
  • монастирський храм — храм із вівтарем для богослужіння у монастирі
  • мартиріум
  • цвинтарний храм

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б «ХРАМ — ЦЕРКВА — СОБОР — КАПЛИЦЯ» // Культура мови на щодень: довідкова система Інституту мовознавства НАНУ. — Київ, 2010.
  2. а б Храм христианский // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати