Похоронні обряди Стародавнього Єгипту

Анубіс підготовляє мумію до поховання. Розпис на стіні гробниці художника Сеннеджема

Стародавні єгиптяни створили ряд похоронних звичаїв, які, на їхню думку, були необхідні для забезпечення безсмертя в подальшому загробному житті. Ці ритуали охоплюють муміфікацію, відбір магічних заклинань і забезпечення могил всім необхідним для життя в потойбічному світі.[1][2] У процесі поховання використовувалися напрацьовані протягом тривалого часу старовинні звичаї. Незважаючи на те що деякі специфічні деталі змінилися з плином часу, такі елементи, як підготовка тіла, магічні обряди і забезпечення могил всім необхідним були частиною неодмінною умовою ритуалу поховання.

Похоронні ритуалиРедагувати

 
Уривок «Книги мертвих» з папірусу Хунефера.

Після того як мумія була підготовлена, її необхідно «оживити». Церемонія «Отверзення вуст» проводилася жерцем, який вимовляв заклинання і торкався до мумії або до саркофагу ритуальним теслом, лезо якого було виготовлено з міді або каменю. Проведення подібної церемонії давало можливість мумії дихати і говорити в загробному житті. Аналогічним чином, вимовивши заклинання, жрець міг оживити руки, ноги та інші частини тіла у мумії.

Заупокійні текстиРедагувати

Багато мумій були оснащені заупокійною літературою, яку померлі забирали з собою в загробний світ. В більшості своїй заупокійна література складалася зі списку інструкцій і заклинань, які слугували путівником по загробному світу. За часів Стародавнього Царства, тільки фараон мав можливість користуватися подібною літературою, більш відомою як Тексти пірамід. Тексти пірамід — це набір заклинань, що забезпечують воскресіння і захист фараона від різного роду ворожих сил, які мешкають в потойбічному світі. Фараон Уніс був одним з перших, хто використав цей набір заклинань. У нього, як і у деяких наступних фараонів, заклинання були висічені на стінах, всередині пірамід.[3] Ці тексти були індивідуально підібрані для нього з великого банку заклинань.

 
Тексти пірамід в піраміді Уніса.

В Перший перехідний період і в часи Середнього царства деякі заклинання Текстів пірамід стали знаходити на поверхні саркофагів, в похоронних камерах високопосадовців. Таким чином, поступово, стала розвиватися традиція запису заклинань на внутрішній і зовнішній поверхнях саркофагів. Тексти й заклинання записані на поверхні саркофагів стали називатися Текстами саркофагів. У цей період, заупокійна література, вперше стала доступна особам, які не мають королівського походження. Незважаючи на те що багато заклинань були перенесені з більш ранніх текстів, в Текстах саркофагів, стали з'являтися додаткові заклинання, які зазнали незначних змін, і були адаптовані для осіб не царського походження.[4]

За часів Нового царства, Тексти саркофагів стали записувати на похоронних папірусах, які отримали назву Книга мертвих. Подібні книги мертвих продовжували створюватися аж до Пізнього періоду. Тексти в цих книгах були розділені на глави, кожна з яких могла містити до двохсот заклинань. Кожен з цих текстів був індивідуально складений для померлого, хоча ступінь відмінності в них була не суттєвою. Якщо людина була досить багатою, то за додаткову плату вона могла замовити собі свій варіант тексту, який включав би в себе ті заклинання, які йому більше хотілося бачити. Якщо ж фінансове становище людини не дозволяло йому зробити покупку персональної Книги мертвих, то він міг купити дешевшу, стандартну версію, в якій були залишені порожні місця для імені померлого.[5]

Похоронний посудРедагувати

 
Різноманітні статуетки ушебті, Лувр.

З найдавніших часів історії Єгипту, прості єгиптяни ховали померлих з різноманітними предметами побуту, бо вони могли стати в пригоді їм після смерті. Це було кухонне начиння, керамічні вироби, кам'яні судини, різні предмети побуту та їжа. Більш багаті єгиптяни могли собі дозволити бути похованими з меблями, ювелірними виробами та іншими цінними речами, тому їх гробниці грабувалися і спустошувалися протягом всієї історії Єгипту.[6]

Згідно зі звичаями, що з'явилися в період Стародавнього царства, багаті громадяни ховали померлих у дерев'яних або кам'яних саркофагах. Кількість похоронного начиння в них була малою. Найчастіше зустрічалися набори мідних інструментів і деякі види ваз.[7] Дерев'яне похоронне начиння почало переважати в часи Першого перехідного періоду. На цих дерев'яних виробах часто зображувалися сюжети з повсякденного життя померлих, що мало на увазі продовження подібної діяльності і після смерті. Саркофаги мали стандартну прямокутну форму. Поверхня саркофагів була яскраво розфарбована і на ній часто зображувався напис у вигляді Формули підношення. У цей період предмети повсякденного побуту, зустрічалися в гробницях рідко. Наприкінці Середнього царства, в гробницях єгиптян стали з'являтися такі похоронні об'єкти як ушебті і скарабеї. У цей же період в могилах знову стали з'являтися предмети повсякденного побуту, включаючи магічні амулети [1], що використовувалися ще за життя для захисту померлого.

З початком Нового царства, деякі стародавні звичаї поступово змінилися. Наприклад, саркофаги були в основному антропоморфної форми. Померлим клали хоча б одну статуетку ушебті, бо єгиптяни вірили, що вона буде виконувати всю складну роботу за них в потойбічному світі. Гробниці багатих часто містили речі повсякденного побуту. У той час як в гробниці Рамсеса II і в гробницях всіх наступних фараонів, предмети з повсякденного життя стали поступово зникати. У цих гробницях все частіше стали зустрічатися предмети і речі спеціально виготовлені для похорону. Крім того, в похованнях збільшилася кількість статуеток ушебті, кількість яких в окремих гробницях досягала чотирьохсот штук. Крім статуеток ушебті, померлого ховали з великою кількістю інших магічних фігурок, які були покликані захистити померлого від різного роду напастей і зла в потойбічному світі. Незважаючи на те що види і різноманітність поховальних об'єктів змінювалися протягом всієї історії стародавнього Єгипту, їх функціональне значення залишалося незмінним. Головною функцією всіх похоронних об'єктів було забезпечення померлого всім необхідним в загробному житті.

В деяких давньоєгипетських гробницях, крім звичайного похоронного начиння, зустрічалися і похоронні човни. [2] Човни відігравали важливу роль в релігії єгиптян, бо вони були основним засобом пересування богів як по небу так і по Дуату. На одному з видів човнів, який єгиптяни використовували на похоронах, вони здійснювали паломництво до святих місць Єгипту, таких як стародавнє місто Абідос. Одна з подібних човнів була знайдена поблизу від піраміди Хеопса.

ІсторіяРедагувати

Незважаючи на те що не збереглося жодного письмового джерела додинастичного періоду, вчені можуть почерпнути чимало важливої ​​інформації отриманої від збережених тіл стародавніх єгиптян. Це стало можливим завдяки тому, що люди того часу не дотримувались загальної практики кремації тіл, а ховали своїх померлих. Чому вони робили саме так невідомо, але деякі вчені вважають, що єгиптяни боялися того, що мертві можуть піднятися з могил, якщо з ними погано поводитися після смерті.[8]

 
Муміфікована людина в овальній ямі, Британський музей.

У більш ранні епохи, померлих ховали в простих овальних ямах з декількома похоронними предметами, які розташовувалися навколо них. Іноді зустрічаються групові поховання, в яких можна побачити кістки не тільки людей, а й тварин. З часом, могили стали більш складними, тіла клали спочатку в плетений кошик, а потім в дерев'яний або теракотовий саркофаг. У цих могилах містилися ювелірні вироби та гострі наконечники.[9]

Все це наочно показує, що вже в ті давні часи у людей була віра в загробне життя, хоча згідно з археологічними даними, шансів потрапити туди у простої людини було не багато. Це могло бути з тієї причини, що для прийняття в загробний світ, були потрібні лише ті померлі, які могли виконувати строго певну функцію. Фараонові дозволено було входити в царство мертвих, позаяк він грав важливу роль в житті людей, тому й від інших людей так само потрібна важлива життєва роль, щоб потрапити туди.

У ранніх царських гробницях були знайдені останки людей принесених в жертву. Подібні знахідки лише зміцнили думку археологів в тому, що у кожного єгиптянина повинна була бути важлива функція після смерті. Можливо ці люди, були покликані служити вічно своєму цареві. Надалі, необхідність у вчиненні людських жертвоприношень відпала, ймовірно з тієї причини, що фараони знайшли більш гарну і гуманну альтернативу у вигляді магічних фігурок і настінних розписів з заклинаннями.[10] Деякі з цих фігурок, були створені схожими на певних людей, щоб вони могли і після смерті слідувати за фараоном.

Як нижчий, так і середній прошарок єгиптян, змушений був покладатися на милість фараона, щоб потрапити в загробний світ. Єгиптяни вірили, що коли помирав фараон, він ставав божеством, яке могло дарувати кожному право на загробне життя. Подібна віра вкоренилася у єгиптян в додинастичний період і протрималася аж до Стародавнього царства. Надалі, поступово, право на загробне життя отримав кожен у кого були гроші.[11]

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Erik Hornung: The Ancient Egyptian Books of the Afterlife, ISBN 0-8014-8515-0
  • Wolfram Grajetzki: Burial Customs in Ancient Egypt: Life in Death for Rich and Poor. Duckworth: London 2003 ISBN 0715632175
  • John Taylor: Death and the Afterlife in Ancient Egypt. Chicago: The University of Chicago Press. 2001

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Digital Egypt, Burial customs
  2. Ancient Egyptian Mummies. Архів оригіналу за 22 березень 2012. Процитовано 1 березень 2015. 
  3. Digital Egypt, Pyramid texts
  4. Erik Hornung, The Ancient Egyptian Book of the Afterlife, (Cornell: Cornell University Press, 1999) p. 7
  5. Raymond O. Faulkner, The Ancient Egyptian Book of The Dead, (New York, British Museum Publications, 1985) p. 11.
  6. Grajetzki: Burial Customs, p. 7-14
  7. Grajetzki: Burial Customs, p. 15-26
  8. Françoise Dunand and Roger Lichtenberg, Mummies and Death in Egypt, (London: Cornell University Press, 2006), p. 9
  9. Françoise Dunand and Roger Lichtenberg, Mummies and Death in Egypt, (London: Cornell University Press, 2006), p. 7
  10. Sergio Donadoni, The Egyptians, (Chicago: University of Chicago Press, 1997) p. 262
  11. John A. Wilson, The Culture of Ancient Egypt, (Chicago: University of Chicago Press, 1965), P. 116.