Відкрити головне меню

Потушняк Федір Михайлович

український письменник, етнограф, археолог

Фе́дір Миха́йлович Потушня́к (псевдонім — Ф. Вільшицький, Ф. Пасічник; нар. 27 лютого 1910, Осій — пом. 12 лютого 1960, Ужгород) — український письменник, етнограф, археолог. Член спілки письменників України з червня 1946 р.

Потушняк Федір Михайлович
Потушняк Федір Михайлович.jpg
Псевдо Ф. Вільшицький, Ф. Пасічник
Народився 27 лютого 1910(1910-02-27)
Осій, Іршавський район, Закарпатська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Помер 12 лютого 1960(1960-02-12) (49 років)
Ужгород, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українець
Діяльність письменник
Alma mater Карлів університет
Мова творів українська

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 27 лютого 1910 року у селі Осій,Іршавського району.

У 1930 році закінчив Берегівську гімназію. Цього ж року вступив на філософський факультет Карлового університету в Празі. Після закінчення вчителює в закарпатських селах Білках і Великому Бичкові. У березні 1937 року мобілізований до чехословацької армії. Коли Чехословаччину окупували фашисти, працює бібліотекарем у м. Брно, бере участь у складанні етнографічного атласу Угорщини. Відтак переїжджає в рідний край і співпрацює із «Підкарпатським обществом наук» (1940-1944 рр.). У травні 1944 році окупаційна влада мобілізує Федора Потушняка до угорської армії, однак у серпні він здається в полон. Після повернення у березні 1945 року з табору під Івано-Франківськом працює в газеті «Закарпатська Україна (пізніше («Закарпатська правда»).[1]

 
Будинок в Ужгороді, в якому жив Потушняк

У цей час розпочинається його науково-педагогічна діяльність. З 1946 року працює в Ужгородському державному університеті, спочатку викладачем, а потім доцентом кафедри загальної історії. Викладає археологію, історію, чеську і словацьку мови, проводить активну громадську та культурну роботу в області. Систематично самостійно чи із студентами виїжджає у кількамісячні експедиції для вивчення рідного краю, на розкопки тощо. Пише і публікує розвідки з етнографії, фольклористики, діалектології, філософські статті.

Зокрема, у галузі етнографії увагу дослідника привертали різноманітні народні вірування про предмети, речі, осіб тощо. У результаті науково-дослідницької роботи Федір Михайлович написав більше тридцяти статей про народні вірування закарпатців в сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, душу, у відьом, у скарби, їжу («Огонь в народних віруваннях» (1941), "Вода, земля і воздух в народнім віруванні (1942).

Початок його літературної діяльності припадає на другу половину 20-х рр. Перші поезії Потушняка друкувалися в журналах «Пчілка», «Наш рідний край», «Підкарпатська Русь», «Говерла», в «Студентському альманасі» та ін. А перша збірка поезій «Далекі вогні» вийшла 1934 року.

Нині Федір Потушняк відомий як автор поезій, поезій у прозі, романів. За словами самого письменника, його мета як поета – «побачити свій світ в калейдоскопі вселюдської поетичної культури … добитися власного поетичного виразу … та притім не втратити контакт зі своїм ґрунтом»[2].Його творчість є виразно модерністською. Дослідники відзначали риси символізму, імпресіонізму, сюрреалізму тощо, що не вписувалось в програму соцреалізму й спровокувало тиск на життя Федора Потушняка.

На думку літературознавця Дмитра Федаки, три найсуттєвіші риси поезії Потушняка – філософічність, стремління згармонізувати світ, віру у внутрішню життєдайність світу[2].Літературознавець називає Потушняка предтечею поетів-шістдесятників й дальших поколінь: «Поспіль сюрреалістичні поезії збірок «Кристали» та «Терези вічності», як і філігранно відточені кілька цілком сюрреалістичних віршів, … можна вважати в українській літературі гідною предтечею Драчевого ножа в сонці та інших художніх набутків не тільки поетів-шістдесятників, але й подальших  поколінь аж до нинішніх днів».[2]

Потушняк-прозаїк поєднав традиційне реалістичне письмо з письмом новітнім, позначеним синтезом народної міфології, вірувань та звичаєвості з неоромантичним демократизмом і лаконічністю вислову, ритмічністю густої образності текстів, властивою імажинізму, психоаналітичним заглибленням у феномен людського духу.

На академічному рівні поетику автора розглянула доктор філологічних наук Лідія Голомб у монографії «Поетична творчість Федора Потушняка» (Ужгород, 2001).

Автор працював у галузі художнього перекладу з англійської, італійської, німецької, польської, угорської, французької.[3]

Помер 11 лютого 1960 р.

ДоробокРедагувати

Художня творчістьРедагувати

Збірки поезіїРедагувати

«Далекі вогні» (1934), «Хвилини вічності» (1936, перевид. 2000), «Можливості» (1939), «На білих скалах» (1941), «Кристали» (1942), «Терези вічності» (1944), поема «Хатка та млинок» (1944), «Мій сад» (поезії, драми, 2007).

Збірки оповіданьРедагувати

«Земля» (1938), «Оповідання» (1942), «Гріх та інші оповідання» (1944), «В долині синьої ріки» (1957), «Спокуса ; Сад» (оповід., поезії в прозі, 1960), «Честь роду» (1973), «Твори» (1980).

РоманиРедагувати

«Повінь» (1959, перевид. 1965, 1971, 1981, 1985,1982).

ДраматургіяРедагувати

Пєса для дітей «Казка» (1943), віршована казка «Спляча царівна» (1944).

Праці з міфологіїРедагувати

  • «Душа в народнім віруванню села Осій» (1938);
  • «Демон в народном вірованії» (1940)
  • «Солнце, луна, звізди и небеса в народних віруваннях» (1940)
  • «Огень в народних віруваннях» (1941)
  • «Вода, земля і воздух (в народнім віруваню)» (1942)
  • «Північ і полудне в народнім віруванні» (1942)
  • «Яйце в народнім віруванні» (1942)
  • «Клятва в народнім віруванні» (1943)
  • «Відьма та її признаки» (1944) та ін.

ЕтнографіяРедагувати

  • «Соціологія села» (1940)
  • «Наші дерев'яні церкви» (1942)
  • «Останки ідолопоклонства» (1942)
  • «Прання плаття у волинян» (1942)
  • «Толока» (1942
  • «Дожинкові пісні» (1943)
  • «Останки культу предків» (1943)
  • «Писанки» (1943)
  • «Руська родина» (1943)
  • «Останки обичаю крадення жінок і „дівич-торгів“» (1944) та ін.

ФілософіяРедагувати

  • «Індивід і колектив» (1941)
  • «Про свободу волі» (1941)
  • «Про чоловіка» (1941)
  • «Філософія мови» (1941)
  • «Короткий нарис філософії Підкарпаття» (1943—1944)
  • «Філософічні статті» (1940-ві — 50-ті); опубліковані у книзі «Я і безконечність: нариси історії філософії Закарпаття» (приміт. та післямова Р. Офіцинського. — Ужгород, 2003)

РодинаРедагувати

Син Федора Потушняка Михайло став знаним у Закарпатті археологом та етнографом, який відкрив дві археологічні культури — культуру Кріш та мальованої кераміки.[4]

Вшанування пам'ятіРедагувати

1995 р. Закарпатською обласною радою народних депутатів на честь Федора Потушняка заснована літературна премія — найпрестижніша серед літературних нагород Закарпаття.[5]

Рішенням Закарпатської обласної ради від 26 травня 2011 р. Закарпатській обласній універсальній бібліотеці присвоєно ім’я Федора Потушняка[6]

На фасаді Берегівської української гімназії вивішено меморіальну табличку зі словами «У цьому будинку в 1922 - 1930 рр. навчався видатний закарпатський український письменник, етнограф, археолог та педагог Федір Михайлович Потушняк»

ПриміткиРедагувати

  1. Голомб, Лідія (2006). Письменники Срібної Землі. До 60-річчя Закарпатської організації Національної спілки письменників України. Ужгород. с. 263. 
  2. а б в Федір Потушняк: до 100-річчя від дня народження : бібліограф. покажчик. Ужгород: Упр. культури Закарпат. облас. держ. адмін., Закарпат. облас. універс. наук. б-ка. 2010. 
  3. Халанта, І.В. (1995). Літературне Закарпаття у ХХ столітті : Бібліографічний покажчик. Ужгород. 
  4. УЖГОРОД » Archives » № 39 (559) Краєзнавчому музею подарували унікальний скарб. gazeta-uzhgorod.com. Процитовано 2017-10-15. 
  5. Для закарпатських авторів є 5 літературних премій @ Закарпаття онлайн. zakarpattya.net.ua. Процитовано 2017-10-15. 
  6. Закарпатська Обласна Універсальна Наукова Бібліотека ім. Ф.Потушняка::About Library. www.biblioteka.uz.ua. Процитовано 2017-10-15. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати