Потойбічний світ

Потойбі́чний світ, потойбі́ччя[1], той світ — у різноманітних релігійних системах (як язичницьких, так і монотеїстичних) — світ, до якого потрапляють люди після смерті, мешкання померлих або їх душ. Уявлення про потойбічний світ є типологічно спільними майже для всіх культур та цивілізацій.

Потойбічний світ у традиційних релігіяхРедагувати

У найдавніших релігійних системах, закріплених у письмових джерелах, потойбічний світ — це недиференційоване царство темряви без сонячного світла та радощів, розташоване частіше за все у нижньому ярусі триповерхового світу (небесний — земний — підземний), табуйоване для йменування та називане евфемістично. Такі, наприклад, Кі-галь (букв. «велика земля», «велике місто»), або Кур (букв. «гора», «гірська країна», хоча вона й мислиться в «нижньому» світі) — у шумерській культурі та відповідні їм Ерцету («земля») або Кур-ну-гі («країна без повернення»; запозичене з шумерської мови) — в аккадській культурі; темний, глибокий нескінченний дуат у єгипетських релігійних уявленнях; грецький Аїд або Гадес («безвидний», «незримий»); в тому ж ряду й давньоєврейський (біблейський) Шеол.

Найдавніші уявлення про потойбічний світ не несуть у собі жодної етичної диференціації: усі померлі люди потрапляють до одного й того ж місця незалежно від того, ким вони були на Землі. Перші спроби пов'язати потойбічний світ з потойбічною відплатою зафіксовані в єгипетській культурі епохи Середнього царства (коло 22-16 ст. до н. е.) в «Книзі померлих», пов'язаній з потойбічним судом Осіріса, у результаті якого душі благочестивих людей потрапляють на поля іару, або іалу, — поля блаженних (прообраз Єлисейських полів або Елізіума, у давньогрецькій міфології), а душі грішних — на остаточне знищення. Частково та ж диференціація спостерігається пізніше в давньогрецьких уявленнях, за якими душі людей, що не прогнівили богів, блукають в Елізіумі, тоді як грішників карають, але в тому ж Аїді.

Потойбічний світ у монотеїзміРедагувати

Поступово саме у монотеїзмі — спочатку в юдаїзмі, а вслід за ним — у християнстві та ісламі — акцентуються етичні начала у житті людини, що призводить до остаточного розмежування потойбічного світу на Пекло та Рай. У монотеїстичних релігіях потойбічний світ нерозривно пов'язаний з ідеями остаточної відплати людині, безсмертя душі, прийдешнього воскресіння померлих, а також з есхатологією — перетворенням усього людського життя в кінці історії, з приходом Месії та встановленням Царства Божого.

Потойбічний світ в сучасній українській культуріРедагувати

Різні художні моделі потойбічного світу пропонує Олесь Барліг у збірці п'єс «Звірі подивляться замість тебе»[2]. В драмі «Демона викликаю, Тамаро» зображується метафізичний простір у якому мешкають душі самогубців, що приречені на обернення міфологічними істотами, чудовиськами, демонами. «Стрибай Ліля, стрибай» розміщає персонажів в кімнаті з якої неможливо вийти. Єдиний спосіб втечі з неї — стрибок до чорної ями в підлозі й кожен по черзі робить це під тиском невидимого примусу. Дія «Уроборосу у Східному експресі» відбувається в астралі, а одна зі сцен «Тигроловів» — в підводному царстві, до якого після смерті потрапляє утоплена героїня. П'єса, що подарувала назву книзі відтворює невидимий світ духів із пустотливими елементалями.

ПриміткиРедагувати

  1. В. М. Богуцький. Міфогенна топіка як джерело просторових номінацій: когнітивно-аксіологічний аспект // Studia Linguistica, збірник наукових праць. Випуск 3. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2009
  2. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2017. — 306 с.

ПосиланняРедагувати