Відкрити головне меню

Порівняльне релігієзнавство - дисципліна, яка використовує порівняльний метод[ru] для вивчення релігій з метою виявлення їхніх загальних форм, типів, морфології феноменів, універсальних взаємозв'язків, правил і законів [1]:113

Зміст

Історія виникненняРедагувати

Застосування порівняльного методу в релігієзнавстві стало логічним кроком становлення науки кінця XIX століття. У ті роки виник цілий ряд подібних дисциплін, наприклад, порівняльне мовознавство, порівняльна міфологія, або порівняльна анатомія, об'єктом дослідження яких була форма[ru], а не функція [2].

Порівняльне релігієзнавство, як термін і як сутність, було запропоновано науковій громадськості 19 лютого 1870 року вченим німецького походження Максом Мюллером (нім. Max Müller) Тоді в Королівському інституті Лондона[ru] він прочитав першу лекцію, присвячену порівняльному вивченню основних релігій світу[3]. Він розглянув розвиток релігії за аналогією з розвитком мови і мислення, відзначаючи генетичні зв'язки, підтверджуючи висновки значним історичним матеріалом. На думку Мюллера релігійна свідомість людей формувалося еволюційним шляхом, рухаючись «знизу вгору». Тобто, від культу видимої природи й далі, відповідно до вдосконалення інтелекту, до шанування Бога як духа[4]. У своїх дослідженнях М. Мюллер виділяв три мовні і релігійні центри розвитку: арійський, семітський та туранський. Зіставлення священних текстів різних релігій виявило і дало можливість вивчити щось спільне, що притаманне специфіці релігії в цілому, як соціокультурному феномену. Своєрідним результатом його роботи став афоризм, що виражає важливість порівняльного релігієзнавства[2][5]:

« Хто знає одну релігію — не знає жодної. »

— Макс Мюллер

Загальні відомостіРедагувати

Предметом вивчення порівняльного релігієзнавства - частини релігієзнавства як науки, є системне зіставлення доктрин і практик світових релігій. Під ними зазвичай розуміють релігії, що класифікуються географічно як близькосхідні (зокрема, зороастризм, іранські, авраамічні), індійські, африканські, американські, класичні грецькі, релігії Східної Азії й Океанії[6]. Виявлення принципової схожості феноменів цих вірувань привело до висновку про відсутність унікальних релігійних фактів або явищ, властивих лише одній історичній релігії[1]:109

З точки зору методології природничо-наукових дисциплін, порівняння, по суті, займає в релігієзнавстві місце експерименту. На його підставі будуються, перевіряються і уточнюються наукові гіпотези. Однак порівняння не можуть бути абсолютно точними, оскільки засновані на аналогіях. Іншими словами, порівняння завжди вимагають контекстуального історико-культурного уточнення[7].

Дослідження порівняльного релігієзнавства дають багатий матеріал для вивчення загальної природи ставлення людей до таких понять як, священне, надприродне, духовне, божественне[8].

Деякі особливості використання порівнянь у релігієзнавствіРедагувати

Успішність використання будь-якого порівняльного методу залежить від уніфікації прийомів спостереження, включаючи стандартизацію початкових даних і отриманих результатів[9]. У релігієзнавстві склався ряд правил, деякі з яких полягають у такому:

  • Різні релігії не повинні порівнюватися між собою в цілому. Наприклад, буддизм і християнство як такі. Безперспективність цього підходу показана Удо Творушка[de] (нім. Udo Tworuschka у книзі «Методологічні підходи до світових релігій»[10]:104-112
  • В ході порівнянь завжди має враховуватися релігійне розмаїття. Тобто, наприклад, розглядається не просто християнський текст, а православний, або не просто ісламська спільнота, а сунітська тощо.[10]
  • Порівняння повинні вестися в рамках однакових структурних шарів. Таких в кожній релігії Н. Смарт (англ. N. Smart) виділяє шість: доктринальний, міфологічний, етичний, ритуалістичний, соціальний і соціальних інститутів і релігійного досвіду. Наприклад, порівняння ісламського, буддистського, християнського розуміння божества, або уявлень про спасіння[en] можна проводити в доктринальному шарі[11].
  • Порівняння повинні враховувати, що окремі феномени релігії є лише частиною цілого, яке надає їм характеристичне забарвлення. Недостатньо просто описати спостережувані факти. Необхідно розуміти релігійні інтенції. Наприклад, у порівнянні християнського і буддійського чернецтва явно проступають схожі елементи - аскеза, безшлюбність, правила суспільного життя, споглядальне життя, робота тощо. Але, у цих релігій є важлива відмінність - християнське чернецтво виникло як «аскетичний ентузіазм», але не як неодмінна умова порятунку[7].

Окремо слід підкреслити, що процес порівняння повинен виключати плутанину між аналогією і гомологією. Іншими словами, необхідно розрізняти феномени аналогічні, або схожі за призначенням, від феноменів схожих тільки зовні, але різних за змістом. На це вперше звернув увагу Генріх Фрік[de] (нім. Heinrich Frick у книзі «Порівняльне релігієзнавство» (1928)[12].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Waardenburg J.[de] Religionen und Religion: Systematische Einfuhrung in die Religionswissenschaft. - Berlin; New York: de Gryuter, 1986. - 277 S.
  2. а б Еліаде М. Избранные сочинения. Очерки сравнительного религиоведения. / Перев. с англ. — М.: Ладомир, 1999. — 488 с. тир. 2200.
  3. Костильов П. Н. До 140-річчя релігієзнавства. «Хто знає одну релігію, не знає жодної» (Ф. М. Мюллер) Архівовано 12 вересень 2015 у Wayback Machine. // Журнал Religo.ru, 17 лютого 2010
  4. Яблоков И. Н.[ru] Релігієзнавство: Навчальний посібник і Навчальний словник-мінімум з релігієзнавства. / Под ред. И. Н. Яблокова, - М .: Гардарики, 2000. - 536 с. ISBN 5-8297-0060-3
  5. Мюллер М. У истоков компаративистики в религиоведении. // Введение в науку о религии: Четыре лекции, прочитанные в Лондонском Королевском институте в феврале — марте 1870 года. / Пер. с англ., предисл. и комм. Е. С. Элбакян[ru]. Под общ. ред. А. Н. Красникова[ru]. — М.: Книжный дом «Университет»: Высшая школа[ru], 2002. — 2б4 с. ISBN 5-06-004339-8
  6. Charles Joseph Adams Classification of religions: geographical // Encyclopædia Britannica
  7. а б Кодень М. А. Порівняльне релігієзнавство сьогодні: методологічні підстави і можливості. // Матеріали конференції: Релігієзнавство на пострадянському просторі. ІТ БГУ 21-22.02.1009.
  8. «Human beings 'relation to that which they regard as holy, sacred, spiritual, and divine» Encyclopædia Britannica (online, 2006), cited after What is Religion? Definitions and Quotes.
  9. Collier, David The Comparative Method. In Ada W. Finifter, ed. Political Sciences: The State of the Discipline II. Washington, DC: American Science Association, 1993. pp. 105-119.
  10. а б Tworuschka U. Methodische Zugange zu den Weltreligionen. Einfurung fur Unterricht und Studium. - Frankfurt aM / Munchen: Diesterweg / Kosel, 1982, 223 S.
  11. Smart N. Comparative-historical method // Encyclopedia of religion / ed. in chief J. Linsday. - 2nd ed. - USA: Thomson Gale, 2005. - vol. 2. - Р. 1868-1870
  12. Frick H. Vergleichende Religionswissenschaft. Berlin und Leipzig, 1928.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Leeuw G. Einfuhrung in die Phanomenologie der Religion. — Munchen: Verlag von Ernst Reinhardt, 1925. — 161 S.
  • Ratschow C. H. Methodik der Religionswissenschaft // Enzyklopadie der Geisteswissenschaftlichen Arbeitsmethoden. 9. Lieferung: Methoden der Anthropologie, Anthropogeographie, Volkerkunde und Religionswissenschaft. Munchen: Oldenbourg Verlag, 1973. S. 347—400
  • Sharma A. To the things themselves: essays on the discourse and practice of the phenomenology of religion. — Berlin, New York: de Gruyter, 2001. — 311 p.