Портал:Християнство/Добра стаття/Архів


2009 (1) ред.

 
Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир поблизу м. Золотоноша

Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир — один із п'яти найстародавніших в Україні монастирів. Знаходиться на Черкащині, поблизу міста Золотоноші. Належить до Черкаської єпархії УПЦ МП. За переказами, відлюдне життя в Красногір'ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI — на початку XVII століття. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутьнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі — козаку Івану Шебету-Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу — заснувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу.

Квітень - Листопад 2008: ред.

 
Єзуїтський костел у Тернополі. Вигляд з вулиці Петра Скарги.

Єзуїтський костел у Тернополі найменший костел Тернополя, що існував до 1945 року. В теперішні часи на його місці розташована швейна фабрика. Колись знаходився на вулиці Петра Скарги, тепер тут вулиця Юліана Опільського. Єзуїти з'явилися у Тернополі у 1820 році. Пов'язано це з відкриттям гімназії, де першими вчителями були саме єзуїти. Крім того, існував шляхетський конвінкт, яким опікувалися ченці. Вони загалом займали приміщення ордену домініканців. Історія спорудження Єзуїтського костелу відноситься до дещо пізніших часів. Місце під будівництво міська громада продала за дуже низьку ціну — 100 золотих ринських. 14 травня 1899 року освячено наріжний камінь під будівництво. У цій церемонії брало участь багато міщан, була й процесія від греко-католицької церкви на чолі із священиком Володимиром Громницьким. У 1901 році будівництво костелу було завершено. Його мурував Григорій Кордуба, доклали також зусиль теслі Леонард Менжинський та Антон Крук, слюсарі Шауер і С. Асенько та багато інших. 29 вересня 1901 року відбулося урочисте освячення споруди, в якому брало участь римо- і греко- католицьке духовенство. Споруджено костел було за проєктом львівського архітектора Діонізія Кричковського. Розмалював — художник Табінський. Різьбарством займався Клімек.

 Далі ...

Лютий - Березень 2008: ред.

 
Святий Павло Фівейський, перший пустельник і засновник чернецтва.

Святий Павло Фівейський (англ. Paul the First Hermit, 229, Горішня Фіваїда, Єгипет — † 342, пустеля Фіваїда, Єгипет) — перший християнський чернець-пустельник; утік в Єгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності. Святий Павло Фівейський народився 229 року в Горішній Фіваїді в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу. Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. Частина мощей св. Павла знаходиться в Римі. Східна церква вшановує його пам'ять — 28 січня

 Далі ...

1-27 Січня 2008: ред.

 
Хрест-релікварій з Козенци із зображенням Христа та євангелістів. Приклад візантійського мистецтва емалі, ХІІ ст.

Візантійський побут — характеризується, як все життя візантійського суспільства, поєднанням архаїчних пізньоантичних рис із християнською релігійністю. Християнство, в його візантійській (що пізніше була названа православною) формі, мало беззаперечний вплив на щоденне життя кожного візантійця. Цей вплив відчувався у всіх сферах — від життя державного, публічного до інтимно-сімейного. Постійне вираження релігійності було невід'ємною частиною візантійського побуту. Візантійське суспільство було дуже релігійним. Релігійні, християнські, звичаї та уявлення пронизували все життя і кожен день візантійця. Візантійці молились декілька разів на день, читали часи. У звичаї було молитись кожного вечора допізна, читати Святе Письмо та псалми. Люди, що подібно Никифору Фоці, який "цілу зміну нічної сторожі посилав до Бога молитви та розмірковував про Святе Письмо", викликали велику повагу. У важкі часи влаштовувались хресні ходи, у яких в Константинополі брали участь самі імператор та патріарх. Урочистим молебном відзначались також імператорські військові тріумфи. Візантійці намагались суворо додержуватись посту. Крім постів Великого, Петрового та різдвяного постували, також, по середам і п'ятницям.

23-31 Грудня 2007: ред.

 
Святий Феодосій Углицький

Феодосій Углицький — святий Православної Церкви, український церковний діяч періоду Руїни. Не пізніше 1658 майбутній Святий прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській Лаврі під іменем Феодосія — на честь Св. Феодосія Печерського. У 1658 р. висвятився на ієродиякона та служив у Софійському соборі. Святий Феодосій служив намісником Київської митрополії (1678 — 80 рр. XVII ст.), архимандритом Єлецького Успенського монастиря у Чернігові та архієпископом Чернігівським (1692—1696 рр.). Невдовзі після смерті Феодосія Углицького в православному середовищі поширюється вшанування місця його поховання, з'являються перші відомості про нетлінність його мощей. Протягом XVIII — XIX століть джерела фіксують ряд пов'язаних з ними випадків чудесних зцілень віруючих. 9 вересня 1896 p. відкрито нетлінні мощі Феодосія Углицького. Розглянувши свідчення під присягою про 49 пов'язаних з ними чудотворінь, у 1896 р. Священний Синод причислив Феодосія до лику святих. Після ряду поневірянь мощі Святого спочивають у Троїцькому кафедральному соборі Чернігова.

15-23 Грудня 2007: ред.

 
Стрітенська церква (фото початку ХХ ст.)

Стрітенська церква (Київ) — храм роботи Володимира Ніколаєва у Києві, збудований у 1853-61 рр., знищений більшовиками у 1930-ті рр. Стояв на вулиці Великій Житомирській, 33. Розписи храму здійснював видатний український художник Іван Сошенко, побратим Тараса Шевченка. Також ця будівля відома чудесним самооновленням золотих бань. Це сталося у 1924 році, якраз тоді, коли в Україні розпочалася активна більшовицька кампанія по боротьбі з релігією. 19 червня серед білого дня, перед великою кількістю людей, що були на Львівській площі, раптово оновилися хрести та бані Стрітенської церкви і почали сяяти, немов щойно позолочені. Чудо оновлення торкнулося також і розписів храму, оновився стародавній образ св. Миколая. Навіть кінна міліція не у змозі була розігнати киян, що у великій кількості почали збиратися на площі, щоб на власні очі побачити чудо оновлення. Справу про оновлення храму розслідувало ГПУ-НКВД.

9-15 Грудня 2007: ред.

 
Кардинал Джуліо Мазаріні

Кардинал — найголовніше завдання кардиналів в церкві — надавати поради папі Римському та допомагати йому в управлінні церквою. Найчастіше вони це роблять на консисторіях. Традиційний колір кардиналів — червоний, що символізує кров Христа та віддінасть кардиналів вірі. Основною відзнакою був кардинальський червоний капелюх зі звисаючими стрічками і китицями — галеро (galero). Вона одягалась під час консисторії і використовувалась практично лише двічі — під час призначення і після смерті, коли її клали в ногах померлого кардинала, а потім поміщали над поховальним катафалком.