Попівка (Білокуракинський район)

Попі́вка (Аудіо вимоваопис файлу) — село в Україні, в Білокуракинській селищній територіальній громаді Білокуракинського району Луганської області.

село Попівка
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Білокуракинський
Рада/громада Білокуракинська селищна громада
Код КОАТУУ 4420985502
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване XVIII століття
Населення 342[1]
Площа 0,833 км²
Густота населення 410,56 осіб/км²
Поштовий індекс 92233
Телефонний код +380 6462
Географічні дані
Географічні координати 49°36′37″ пн. ш. 38°35′08″ сх. д. / 49.61028° пн. ш. 38.58556° сх. д. / 49.61028; 38.58556Координати: 49°36′37″ пн. ш. 38°35′08″ сх. д. / 49.61028° пн. ш. 38.58556° сх. д. / 49.61028; 38.58556
Середня висота
над рівнем моря
139 м
Відстань до
районного центру
14 км
Найближча залізнична станція Катран
Місцева влада
Адреса ради 92232
Луганська область,
Білокуракинський район,
село Курячівка.
Телефон: 96715
Карта
Попівка. Карта розташування: Україна
Попівка
Попівка
Попівка. Карта розташування: Луганська область
Попівка
Попівка
Мапа

Площа села 96,2 га.[2]

ІсторіяРедагувати

Хутір засновано у XVIII сторіччі, статус села надано 1947 року. На цих землях мали наділи священики з Білокуракиного. 1949 року утворено Підсобне господарство Старобільського змішторгу хутора Попівка. 1952 року землі села увійшли до Білокуракинського держплодрозсадника, що 1956 року отримав назву Білокуркинський розсадниковий радгосп. 1965 року став Білокуракинським радгоспом. Беззмінним головою радгоспу до 1986 року був Заєць Семен Якимович[2].

НаселенняРедагувати

Населення становить 294 особи, 114 дворів.

ВулиціРедагувати

У селі існують наступні вулиці: Молодіжна, Центральна.

ЕкономікаРедагувати

Основою економіки села за радянських часів були масиви плодово-ягідних садів, що прийшли в запустіння після реформування КСП 1997 року. На розпайованих землях господарює ВАТ «Білокуракинський»[3].

ТранспортРедагувати

Село розташоване за 28 км від районного центру, з яким пов'язано асфальтованою дорогою, і за 12 км від залізничної станції Катран на лінії Валуйки — Кіндрашівська-Нова[2].

КультураРедагувати

У 1973 році було збудовано сільський клуб на 100 місць, працювала кіноапаратна. У 1982—1986 роках при клубі діяв ВІА. Відкрита початкова школа, бібліотека. Для сезонних працівників садів за радянської владу був збудований гуртожиток на 100 місць. 2004 року для людей похилого віку було створено клуб «Ветеран»[2].

Пам'ятникиРедагувати

Видатні особистостіРедагувати

  • Заєць Семен Якимович — директор радгоспу Білокуракинський.
  • Царьова Раїса Іванівна — мати-героїня, працівник Білокуракинської районної лікарні.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. За Всеукраїнським переписом 2001 року.
  2. а б в г Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / Упорядник В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9
  3. Сільське господарство Білокуракинського району Архівовано 14 жовтень 2013 у Wayback Machine. — інформація Білокуракинської районної державної адміністрації за 2008 рік.

ЛітератураРедагувати

  1. Історія міст і сіл Української РСР. Луганська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968.

ПосиланняРедагувати