Олекса́ндр Степа́нович Попо́в, нар. 4 (16) березня 1859(18590316), Тур'їнські рудники, Пермська губернія, Росія — пом. 31 грудня 1905 (13 січня 1906), Санкт-Петербург, Росія. Фізик і експериментатор в області електрорадіотехніки, педагог, популяризатор науки. Вперше виготовив та публічно продемонстрував радіоприймальний пристрій[1] в Росії та радіотелеграф[ru][2] в Російській імперії. Багато років займався педагогічною діяльністю. Зокрема, був викладачем, професором Мінного офіцерського класу, професором кафедри фізики Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III, а також директором останнього. Олександр Попов був членом багатьох наукових товариств Росії та інших держав.[3] Кавалер низки орденів і нагород Російської імперії.

Олександр Попов
Александръ Поповъ
Alexander Stepanovich Popov.jpg
Народився 4 (16) березня 1859(1859-03-16)
Тур'їнські рудники, Верхотурський повіт, Пермська губернія, Російська імперія
Помер 31 грудня 1905 (13 січня 1906)(1906-01-13) (46 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Літераторські мостки
Місце проживання Кронштадт, Санкт-Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність фізик, винахідник, інженер
Alma mater Санкт-Петербурзький державний університет
Пермська духовна семінарія
Q4483558?
Галузь Фізика, електротехніка
Заклад Мінний офіцерський клас
Санкт-Петербурзький електротехнічний інститут Олександра III
Посада Директор Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III
Вчене звання Професор
Науковий ступінь кандидат фізико-математичних наук
Відомий завдяки: створенню вперше в Росії радіоприймача, радіотелеграфу та дослідженню радіозв'язку
Батько Степан
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Автограф Alexander Popov signature.svg

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Попов Олександр Степанович у Вікісховищі?

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Перші рокиРедагувати

 
Батько Олександра (праворуч) та сестра Катерина з чоловіком

Олександр Степанович Попов народився в родині священника. Олександр був третьою дитиною з шести у сім'ї Степана Попова. З дитинства Олександр цікавився технікою — будував саморобні насоси, водяні млини та інші механізми.

Зважаючи на те, що Олександр народився у бідній сім'ї, батьку довелося віддати сина у Пермську духовну семінарію, де майбутній вчений отримав першу освіту безкоштовно[2]. 1877 року завершив Пермську духовну семінарію, після чого у віці 18 років вступив на математичний відділ фізико-математичного факультету[ru] Імператорського Санкт-Петербурзького університету.[2][3][4] Вільний від навчання час студент проводив у лабораторії, досліджуючи електричний струм. 1881 року у Санкт-Петербурзі відкрилася Електрична виставка, куди Попов влаштувався працювати.[2] Заверишвши університет зі ступенем кандидату університету, Олександр Степанович залишився для підготовки до професорського звання[2][3] на кафедрі фізики.[4]

Учбова роботаРедагувати

Мінний офіцерський класРедагувати

 
Лабораторія у Кронштадті, де працював Попов

1883 року у Мінному офіцерському класі[ru] в Кронштадті (нині — Електромінна школа імені О. С. Попова) відкрилася вакансія асистента по одному з розділів фізики. На той час цей клас був чи не єдиним вишем в імперії, де багато уваги приділялося дослідженню електричного струму, особливо у мореплавстві. Через можливість працювати в області електротехніки та гарні умови роботи Попов погодився працювати асистентом. Згодом він почав читати лекції[2] з фізики й електротехніки, а потім був призначений професором.[5] Окрім викладання у Мінному класі Попов також читав лекції у Російському фізико-хімічному товаристві, а також в Санкт-Петербурзькому електротехнічному інституті Олександра III (нині — Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет імені В. І. Ульянова[ru]).

Наприкінці 1880-х років Попов перейшов читав курс лекцій з вищої математики та прикладної фізики[en] у Технічному училищі Морського відомства та Мінного офіцерського класу. Під час викладання у Мінному класі Олександр Степанович займався й науковою роботою, а також популяризацією та організацію енергетичних систем у Російській імперії. Щороку він виїжджав у Нижній Новгород, де керував електричними установками на місцевому ярмарку. Окрім того був членом товариства «Електротехнік» і керував будівництвом електричних станцій у Москві, Рязані та інших містах.

1893 року Олександр Степанович був у відрядженні в місті Чикаго, де на виставці познайомився з найновішими дослідженнями в області електротехніки. Зокрема, дослідами Генріха Герца. Після смерті останнього на початку 1894 року Попов повторив досліди німецького фізика. На той час Олександр Попов вже отримав звання колезького асесора та мав відмінну репутацію, як викладач Мінного офіцерського класу з фізики та хімії, де пропрацював близько 11-ти років.

Електротехнічний інститутРедагувати

Наступного, 1900 року, Санкт-Петербурзький електротехнічний інститут Олександра III присудив Олександру попову звання «почесного інженера-електрика».[2] На Всесвітній виставці 1900 року у Парижі Олександр Попов був удостоєний золотої медалі і диплома за досягнення у галузі електротехніки. Згодом став кавалером ордену Святої Анни, ордену Святого Станіслава[1] 2-го ступеня[2], був нагороджений срібною медаллю на стрічці ордену Святого Олександра Невського. Спочатку його було призначено титулярним радником, а згодом — надвірним радником.[1] 1901 року Попова було обрано почесним членом Російського фізико-хімічного товариства[2][6] та Імператорського російського технічного товариства[ru][4], а також він отримав премію товариства. Того ж року його його було запрошено на кафедру фізики електротехнічного інституту. Новий професор інституту повністю змінив організацію курсу, який він викладав і лабораторію. Наступні роки свого життя Олександр Попов майже увесь час присвятив себе педагогічній діяльності.[2]

У вересні[4] 1905 року Олександра Степановича Попова було обрано директором Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III[1][2][3], на зміну колишнього його керівника, професора Миколи Качалова[ru], ставши третім керівником вишу.[7] Він став першим керівником цього вишу, якого було обрано майже одноголосно. Наступний рік, пов'язаний з виконанням обов'язків директора інституту погано відзначився на здоров'ї Попова. Так, після чергової зустрічі у Міністрестві внутрішніх справ, якому підпорядковувася інститут, Олександр Степанович, повернувшись додому, відчув поганий стан здоров'я. Лікарі констатували крововилив у мозок і 31 грудня 1905 (13 січня 1906) року Олександр Степанович Попов помер[2] у Санкт-Петербурзі[3].

Наукова діяльністьРедагувати

Початок радіо в РосіїРедагувати

 
Грозовідмітник Олександра Попова

У ХVIII - ХІХ ст. багато фізиків того часу проводили дослідження радіо. Одним із дослідників був Генріх Герц, який у 1880-х роках експериментально довів існування електромагнітних хвиль (ЕМХ) і дослідив їх основні характеристики. Багато вчених повторювали досліди Герца, в тому числі й російські: Н.Єгоров, І.Боргман та інші. Після смерті Г.Герца, демонстрації Олівером Лоджом в 1894 році першого в світі радіотелеграфу та відвідування лекцій Єгорова з дослідами Герца, О.Попов також зайнявся їх повторенням.[6] З 1894 року, окрім викладання у Мінному класі[ru], Олександр Степанович розпочав досліди Герца в лабораторії.

25 квітня (7 травня) 1895 року О.Попов на засіданні Російського фізико - хімічного товариства прочитав доповідь "Про відношення металевих порошків до електричних коливань" та продемонстрував прилад, призначений, згідно до протоколу товариства, "...для показу швидких коливань в атмосферній електриці". Автором були проведені екперименти в його лабораторії з приймання ЕМХ. Для цього використовувалась антена, з'єднана з приладом, яка підіймалась повітряними кульками (для реєстрації ЕМХ природного походження - блискавок) або антену розташовували біля дротів телеграфної лінії (для реєстрації ЕМХ штучного походження - дроти випромінювали затухаючі ЕМХ, в результаті дії на них імпульсних сигналів телеграфних апаратів). Цей прилад, названий автором "грозовідмітник"[8], був першим радіоприймачем (приймачем ЕМХ) в Росії. Доповідач закінчив словами: "На завершення можу висловити надію, що мій прилад при подальшому удосконаленні його може бути застосований до передавання сигналів на відстань за допомогою швидких електричних коливань, як тільки буде знайдено джерело таких коливань, що володіє достатньою енергією"[9].

Літом 1895 року свій грозовідмітник Попов обладнав самописцем для реєстрації блискавок на папері та передав для експериментів в метеорологічну обсерваторію Петербургського лісного інституту, де він отримав назву "розрядовідмітник". Прилад використовувався для дослідження атмосферних джерел ЕМХ (блискавок), при цьому забезпечувалась можливість реєструвати блискавки на відстані до 30 кілометрів.[3] В січні 1896 року Попов публікує в статті про свій прилад, що при використанні передавача Герца, реєстрація ЕМХ здійснювалась на відстані біля 60 метрів.

Літом 1896 року розрядовідмітник Попова практично використовувався на електричній станції ярмаки в м. Нижньому Новгороді для попередження штормових явищ. Автор був відзначений дипломом Всеросійської промислової та художньої виставки: "За винахід нового та оригінального інструменту для дослідження гроз"[8].

19(31) жовтня1897 року О.Попов в Петербургському електротехнічному інституті продемонстрував свої прилади та прочитав доповідь, яку закінчив словами: " ... Тут зібраний прилад для телеграфування. Зв'язної телеграми ми не змогли послати, тому що всі деталі приладів потрібно ще розробити".18 (30) грудня 1897 О.Попов та його асистент Петро Рибкін здійснили перший в Росії радіотелеграфний зв`язок, передавши азбукою Морзе слово "Герц" на відстань 250 м. Публічної демонстрації не було, про цю новину взнали з статті в газеті "Кронштадский вестник" [10][11][12].

Радіозв'язок на флотіРедагувати

На початку 1897 року морське відомство дало дозвіл та виділило 300 рублів, а пізніше додатково ще 600 рублів, для проведення експериментів з радіо на флоті. Навесні 1897 року під час дослідів у Кронтадтській гавані була досягнута дальність прийомопередавання ЕМХ у 600 метрів, а влітку того ж року під час випробувань між кораблем і берегом - 3 км, між кораблями — 5 км. Далі із звіту О.Попова: "... на протязі зими 1897 року розроблялись переважно деталі власне телеграфних приладів. Користуючись старими телеграфними апаратами Мінного офіцерського класу, вдалось скомбінувати дві телеграфні станції, котрі могли працювати за допомогою електричних коливань". [8].

17 квітня 1898 року Морський комітет з мінної справи прийняв рішення: "Продовжувати подальші досліди сигналізації без дротів, наближаючись до умов практичного застосування цього способу...". Проведані випробовування телеграфних станцій показали, що передавання телеграм між берегом і кораблем та між кораблями досягало відстані 5 кілометрів. З 21 серпня до 3 вересня 1898 року крейсер "Африка" та транспорт "Європа" здійснили впевнений радіообмін 136 службовими телеграмами. Останній дослід також доказав переваги радіозв'язку при передачі даних у поганих погодних умовах, зокрема при тумані, коли світлову сигналізацію використовувати неможливо. Після закінчення випробовувань О.Попов писав у звіті: "В даний час питання про телеграфуванні між суднами ескадри можна вважати вирішеним ..." [8][13]

1899 року Олександр Попов збільшив дальність передачі за допомогою розробки приймального пристрою з телефоном, який був подібним до сучасних детекторних приймачів.[2] У 1901 році Попов зміг телеграфувати на відстань до 70 миль (112 кілометрів), під час проходження ескадри з Севастополя до Новоросійська.[3]

1899 року також було здійснено бездротовий зв'язок між островом Гогланд[ru] і містом Котка, що було зумовлено аварією панцерника «Генерал-адмірал Апраксін»[ru]. За допомогою встановленого зв'язку передали по радіо криголаму «Єрмак»[ru] наказ, про врятування 50 рибалок яких на крижині віднесло в море. Команда корабля врятувала 3 рибалок з крижин та забрали з маяка 24 рибалки, яких врятував наглядач маяка. Влітку того ж року Попов разом зі своїм асистентом Петром Рибкіним[ru], одним з перших радистів, лейтенантом Євгеном Колбасьєвим, солдатами Назаренком та Єрмоленком поїхали до Севастополя для випробувань радіозв'язку на Чорноморському флоті. Вони встановили радіостанції на трьох кораблях флоту. На триденних маневрах ці кораблі підтримували між собою радіозв'язок на відстані понад 17 кілометрів, який стабільно працював як на стоянці у базі, так і в поході.

Попов лобіював впровадження радіозв'язку у військово-морський флот, що майже одразу почало давати результати. У березні 1900 року радіо було затверджено як штатний засіб зв'язку військово-морських флотів Російської імперії. З літа 1901 року Попов особисто приймав участь у встановленні на кораблях Чорноморського флоту радіостанцій, що діяли на відстані до 150 кілометрів.[1] На берегових радіостанціях навчали радистів для флоту. Для цього була створена спеціальна школа, інструкторів для якої особисто підготував Олександр Степанович.[1]

Дискусії щодо "відкриття, винаходу" радіоРедагувати

Великі досягнення у радіо зробили фізики — Генріх Герц, Олівер Джозеф Лодж[en], Нікола Тесла, Гульєльмо Марконі, Олександр Попов, Микола Пильчиков та інші. У 1890 році білоруський вчений (Білорусія на той час входила до складу Російської імперії) Якуб Наркевич-Йодко[ru] вперше в Російській імперії, здійснював реєстрацію блискавок на відстані до 100 км. Основними елементами його приймача електромагнітних хвиль (радіоприймача) були висока антена, заземлення. телефонна трубка. У 1891-1892 роках Я.Наркевич-Йодко в Відні демонстрував прийомопередачу ЕМХ. Для передавання ЕМХ використовувалась котушка Румкфорта, з'єднана з антеною та заземленням. Приймач складався з антени, заземлення, телефонної трубки.[14]

Першим в Росії наукову й технічну проблему радіо вирішив Олександр Степанович Попов.[1] Через кілька років після смерті вченого за ініціативою Російського фізико-хімічного товариства було піднято питання про його внесок у винахід бездротового телеграфу. Комісія товариства під керівництвом професора Ореста Хвольсона[ru] постановила, що "А.С. Попов по справедливості повинний бути визнаний винахідником телеграфу без дротів за допомогою електричних хвиль" (рос. А. С. Попов по справедливости должен быть признан изобретателем телеграфа без проводов при помощи электрических волн).[2] Як відомо, предмет (факт) винаходу або відкриття, може встановити лише патентна (і це є тільки її прерогатива) організація, до речі, після досить детальної та тривалої експертизи[11].

Багато років у науково-політичних колах Росії та СРСР відбуваються дискусії з приводу першого "винахідника" радіо. Зазвичай, називається два імені — італійський винахідник і нобелівський лауреат Гульєльмо Марконі та російський професор Олександр Попов. На відміну від Марконі, О.Попов не подавав документів на патент. Однак, як стверджують прихильники "винаходу", "відкриття" радіо Поповим[9][8][15], про час "винаходу" засвідчує опубліковане через п'ять днів у газеті «Кронштадтский вестник», редактором якої був друг по службі О.Попова, повідомлення про виступ вченого на пам'ятному засіданні Російського фізико-хімічного товариства, і детальний опис схеми приладу, вміщений у січневому номері за 1896 рік наукового Журнала Русского физико-химического общества[ru]. Гульєльмо Марконі у свою чергу 2 червня 1896 року подав заявку на свій винахід до Лондонського патентного бюро. 4 червня 1897 рокі він, отримавши патент № 12039 на «Удосконалення передачі електричних імпульсів і сигналів в апаратурі щодо цього» та представив свій винахід у лондонському Королівському інституті. Чисто формально, згідно до наведених фактів, винахідником у даному випадку без заперечно є Г.Марконі.

Існують дискусії щодо характеристики винаходу Олександру Попова. Так у деяких джерелах зазначається, що він винайшов радіоприймальний пристрій або радіосигналізацію[1], у деяких — радіотелеграф[ru]".[2] Не заперечним фактом є наступне: 1.Вперше в Росії О.Попов виготовив та продемонстрував грозовідмітник (радіоприймач). Вперше в Російській імперії, на 5 років раніше, виготовив та продемонстрував грозовідмітник (радіоприймач) білоруський вчений Якуб Наркевич-Йодко[ru][14]. 2.Вперше в Російській імперії О.Попов здійснив радіотелеграфний зв'язок.[8][10][11][16]

ЕнергетикаРедагувати

Великий інтерес Олександра Попова у своїй науковій діяльності був направлений на область енергетики. Він дуже уважно слідкував за усіма винаходами у цій галузі. Так, зокрема, під час сонячного затемнення 1887[en] року він разом з друзями з університету проводив дослідження Сонця. Під час цього дослідження Поповим була організована наукова експедиція у Красноярськ. Після відкриття Вільгельмом Конрадом Рентгеном Х-променів Олександр Попов власноруч розробив рентгенівську трубку, за домовогою якої проводив ряд експериментів. Зокрема, саме Попов, за допомогою цієї трубки отримав перші в Російської імперії рентгенограми, які почали з його ініціативи використовувати у Кронштадтському шпиталі. Окрім того, Олександр Попов, як член товариства «Електротехнік» займався будівництвом кількох електричних станцій у Москві, Рязані та інших містах.[2]

Наукові публікаціїРедагувати

Олександр Попов окрім прикладної фізики[en] також цікавився й теоретичними дослідженнями. Його наукові роботи пов'язані як з суто технічними аспектами фізики, так і з теоріями, які не мали на той час практичного застосування. Вчений опублікував багато праць, у тому числі:

  • «Условия нивыгоднейшего действия динамо-электрической машины»;
  • «Случай превращения тепломой энергии в механическую» (1894, Санкт-Петербург);
  • «Прибор для обнаружения и регистрации электрических колебаний» (изложение содержания доклада А. С. Попова на заседании физического отделения Русского физико-химического общества 25 апреля 1895 г. на тему «Об отношении металлических порошков к электрическим колебаниям») (1896, Журнал Русского физико-химического общества, Санкт-Петербург).[2]

Нагороди та почесні званняРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

Згідно радянської енциклопедичної літератури після смерті вченого його внесок у розвиток науки загалом і бездротового зв'язку зокрема швидко був забутий. Підприємства, з якими співпрацював професор, замінили радіостанції, розроблені Поповим, на інші.[2] Ім'я Попова носять:

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к Мащенко І. Століття радіопротистояння // Дзеркало тижня. — 2001. — 14 грудня.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Люди русской науки. Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники / Сост. и ред. И. В. Кузнецов. — Москва, Ленинград : ОГИЗ[ru], Государственное издательство технико-теоретической литературы[ru], 1948. — Т. 1. — С. 193—201. (рос.)
  3. а б в г д е ж Шикман А. П.[ru]. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. — М., 1997. (рос.)
  4. а б в г д е ж Попов, Александр Степанович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. 24. — С. 558. (рос.)
  5. а б Бронштейн М. П. Александр Степанович Попов // Солнечное вещество. Лучи икс. Изобретатели радиотелеграфа / Сост. Г. Е. Горелик[ru], С. Р. Филонович[ru]. — М. : Наука, Гл. ред. физ.-мат. лит, 1990. — С. 134—139. — ISBN 5-02-014512-2. (рос.)
  6. а б в Энциклопедический словарь юного физика / Сост. В. А. Чуянов. — М. : Педагогика[ru], 1984. — 352 с. (рос.)
  7. История СПбГЭТУ. Офіційний сайт Санкт-Петербурзького державного електротехнічного університету імені В. І. Ульянова[ru] (ru). Процитовано 2016-07-19. 
  8. а б в г д е В кн.: "К 50-летию изобретения радио. Попов А.С." Сборник документов. Подготовлено архивным отделом УНКВД по Ленинградской области. Под редакцией М.А. Шателена, И.Г. Кляцкина, В.В. Данилевского. (Ленинград: Лениздат, 1945). 
  9. а б В кн: "Изобретение радио. А.С. Попов". Документы и материалы. Сборник одобрен Комиссией по истории радиоэлектроники и электросвязи при Центральном правлении НТОРиЭ им. А.С. Попова. Под редакцией А.И. Берга. (Москва: Издательство «Наука», 1966). 
  10. а б Н. И. Чистяков. К вопросу о летописцах радио (1994). Виртуальный компьютерный музей. 
  11. а б в Л.Н.Никольский [обработал Г.Члиянц]. История радио и телевидения. Кто "изобрел" радио?. 
  12. А. Кречетников. Кто на самом деле изобрел радио? Би-би-си, Москва. 24 марта 2016. 
  13. В кн.: "Попов А.С. О беспроволочной телеграфии". Сборник статей, докладов, писем и других материалов. Под редакцией и со вступительной статьей А.И. Берга. (Москва: Физматгиз, 1959). 
  14. а б Наркевич-Иодко Яков Оттонович (1848 — 1905).Белорусские имена в мировой науке и технике. Республиканская научно-техническая библиотека. 
  15. История открытия радио. К 150-летию А. С. Попова. Виртуальный компютерный музей. 
  16. Высоков М. С. Из истории изучения электросвязи в российской империи. 

ПосиланняРедагувати


Попередник:
Микола Качалов
18951905
3-й Директор Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III
вересень 190531 грудня 1905 (13 січня 1906)
Наступник:
Павло Войнаровський
1906—?