Професор Олекса́ндр Степа́нович Попо́в (рос. дореф. Александръ Степановичъ Поповъ; нар. 4 (16) березня 1859(18590316), Тур'їнські рудники, Верхотурський повіт, Пермська губернія, Російська імперія — пом. 31 грудня 1905 (13 січня 1906), Санкт-Петербург, Російська імперія) — винахідник і фізик в області електротехніки Російської імперії, педагог, популяризатор науки. Вважається в Росії одним з винахідників радіоприймального пристрою[1] (радіотелеграфу[2]). Багато років займався педагогічною діяльністю. Зокрема, був професором Мінного офіцерського класу, професором кафедри фізики Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III, а також директором останнього.

Олександр Попов
Александръ Поповъ
Alexander Stepanovich Popov.jpg
Народився 4 (16) березня 1859(1859-03-16)
Тур'їнські рудники, Верхотурський повіт, Пермська губернія, Російська імперія
Помер 31 грудня 1905 (13 січня 1906)(1906-01-13) (46 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Літераторські мостки
Місце проживання Кронштадт, Санкт-Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Alma mater Імператорський Санкт-Петербурзький університет
Галузь наукових інтересів Фізика, електротехніка
Заклад Мінний офіцерський клас
Санкт-Петербурзький електротехнічний інститут Олександра III
Посада Директор Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III
Вчене звання Професор
Науковий ступінь кандидат фізико-математичних наук
Відомий завдяки: винаходу радіоприймального пристрою та дослідженню радіозв'язку
Батько Степан
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Автограф Alexander Popov signature.svg

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
CMNS: Попов Олександр Степанович на Вікісховищі

Кавалер низки орденів і низки нагород Російської імперії. Зокрема, ордену Святого Олександра Невського, ордену Святої Анни, ордену Святого Станіслава 2-го ступеня. Почесний інженер-електрик Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту, лауреат премій та почесний член Російського фізико-хімічного товариства й Імператорського російського технічного товариства[ru]. Окрім того лауреат золотої медалі та диплома Всесвітньої виставки 1900 року у Парижі.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Перші рокиРедагувати

 
Батько Олександра (праворуч) та сестра Катерина з чоловіком

Олександр Степанович Попов народився 4 (16) березня 1859[2] року в російському селищі Тур'їнські рудники (нині — Краснотур'їнськ) Верхотурського повіту[ru] Пермської губернії Російської імперії[3] (за іншими даними — на Богословському заводі того ж повіту)[2] у родині священника.[2][4] Олександр був третьою дитиною з шести у сім'ї Степана Попова.[2] З дитинства Олександр цікавився технікою — будував саморобні насоси, водяні млини та інші механізми.[2][3]

Зважаючи на те, що Олександр народився у бідній сім'ї, батьку довелося віддати сина у Пермську духовну семінарію, де майбутній вчений отримав першу освіту безкоштовно[2]. 1877 року завершив Пермську духовну семінарію, після чого у віці 18 років вступив[2][4][5] на математичний відділ[5] фізико-математичний факультет[ru] Імператорського Санкт-Петербурзького університету.[2][4][5] Вільний від навчання час студент проводив у лабораторії, досліджуючи електричний струм. 1881 року у Санкт-Петербурзі відкрилася Електрична виставка, куди Попов влаштувався працювати.[2] Заверишвши університет зі ступенем кандидату університету, Олександр Степанович залишився для підготовки до професорського звання[2][4] на кафедрі фізики.[5]

Мінний офіцерський класРедагувати

 
Лабораторія у Кронштадті, де працював Попов

1883 року у Мінному офіцерському класі[ru] в Кронштадті (нині — Електромінна школа імені О. С. Попова) відкрилася вакансія асистента по одному з розділів фізики. На той час цей клас був чи не єдиним вишем в імперії, де багато уваги приділялося дослідженню електричного струму, особливо у мореплавстві. Через можливість працювати в області електротехніки та гарні умови роботи Попов погодився працювати асистентом. Згодом він почав читати лекції[2] з фізики й електротехніки, а потім був призначений професором.[6] Окрім викладання у Мінному класі Попов також читав лекції у Російському фізико-хімічному товаристві, а також в Санкт-Петербурзькому електротехнічному інституті Олександра III (нині — Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет імені В. І. Ульянова[ru]).

Наприкінці 1880-х років Попов перейшов читав курс лекцій з вищої математики та прикладної фізики[en] у Технічному училищі Морського відомства[ru] та Мінного офіцерського класу. Під час викладання у Мінному класі Олександр Степанович займався й науковою роботою, а також популяризацією та організацію енергетичних систем у Російській імперії. Щороку він виїжджав у Нижній Новгород, де керував електричними установками на місцевому ярмарку. Окрім того був членом товариства «Електротехнік» і керував будівництвом електричних станцій у Москві, Рязані та інших містах.

1893 року Олександр Степанович був у відрядженні в місті Чикаго, де на виставці познайомився з найновішими дослідженнями в області електротехніки. Зокрема, дослідами Генріха Герца. Після смерті останнього на початку 1894 року Попов повторив досліди німецького фізика. На той час Олександр Попов вже отримав звання колезького асесора та мав відмінну репутацію, як викладач Мінного офіцерського класу з фізики та хімії, де пропрацював близько 11-ти років. На початку 1895 року Олександр Попов розробив перший в Росії радіоприймальний пристрій. 25 квітня (7 травня) 1895 року на засіданні фізичного відділу Російського фізико-хімічного товариства Попов продемонстрував свій пристрій науковій спільноті. Після демонстрації вчений розпочав впровадження бездротової системи зв'язку у військово-морському флоті[3].

Радіозв'язок на флотіРедагувати

Вже після вдалої спроби бездротової передачі сигналу 14 (24) березня 1896 року Морське відомство виділило Олександру Попову 300 російських рублів. Наступні роки Олександр Степанович майже весь час працював: взимку — викладав у Мінному офіцерському класі, а влітку продовжував досліди. Основною метою подальших дослідів було збільшення відстані передачі радіосигналу. 1898 року під час випробувань Попов побудував дві приймально-передавальні станції на учбовому судні «Європа» та крейсері «Африка»[ru] та зміг досягти відстані передачі у 8 кілометрів.[2]

1899 року Попов розробив прототип детекторного приймача, а також завдяки розрахункам Олександра Степановича було здійснено бездротовий зв'язок між островом Гогланд[ru] і містом Котка, що було зумовлено аварією панцерника «Генерал-адмірал Апраксін»[ru]. Встановлення зв'язку між островом і містом у найближчий час допомогло спасти життя рибакам, яких на крижині у відкрите море. Передавши по радіо ледоколу «Єрмак»[ru] наказ, команда корабля врятувала рибак. Влітку того ж року Попов разом зі своїм асистентом Петром Рибкіним[ru], а також лейтенантом одного з перших радистів Євгена Колбасьєва та солдатів Кронштадтської фортеці Назаренка та Єрмоленка проїхали до Севастополя для випробувань радіозв'язку на Чорноморському флоті. Іони разом встановили радіостанції на трьох кораблях Імператорського флоту — панцернику «Георгій Побідоносець», лінкору «Три Святителі» та мінному крейсері «Капитан Сакен»[ru]. На триденних маневрах флоту ці кораблі підтримували між собою радіозв'язок на відстані понад 17 кілометрів, який стабільно працював як на стоянці у базі, так і в поході.

Влітку 1901 року Попов знову приїхав до Севастополя, де керував встановленням радіостанцій на кораблях Чорноморського флоту, особисто беручи участь у монтажі. Зокрема радіостанції були встановлені на лінкорі «Ростислав», панцерниках «Двѣнадцать апостоловъ»[ru] та «Екатерина II» і мінний крейсер «Капитан Сакен»[ru]. Для вивчення радіозв'язку станції були встановлені також на навчальному судні «Прут», міноносцях № 268 і № 263 і кораблях Російського пароплавного товариства «Новороссийск» та «Олег».

В прибережній зоні були також встановлені мобільні радіостанції. Основна берегова радіостанція була змонтована біля колишньої пристрілювальної мінної станції у Кілен-балці. Робота радіостанцій випробувалася з Херсонеського маяка, з Мічманського бульвару та різних місць Північної сторони — Нижнього Інкерманського маяка, Мекензієвих гір тощо. На берегових радіостанціях навчали радистів для флоту. Для цього була створена спеціальна школа, інструкторів для якої особисто підготував Олександр Степанович.[1]

Електротехнічний інститутРедагувати

Наступного, 1900 року, Санкт-Петербурзький електротехнічний інститут Олександра III присудив Олександру попову звання «почесного інженера-електрика».[2] На Всесвітній виставці 1900 року у Парижі Олександр Попов був удостоєний золотої медалі і диплома за досягнення у галузі електротехніки. Згодом став кавалером ордену Святої Анни, ордену Святого Станіслава[1] 2-го ступеня[2], був нагороджений срібною медаллю на стрічці ордену Святого Олександра Невського. Спочатку його було призначено титулярним радником, а згодом — надвірним радником.[1] 1901 року Попова було обрано почесним членом Російського фізико-хімічного товариства[2][3] та Імператорського російського технічного товариства[ru][5], а також він отримав премію товариства. Того ж року його його було запрошено на кафедру фізики електротехнічного інституту. Новий професор інституту повністю змінив організацію курсу, який він викладав і лабораторію. Наступні роки свого життя Олександр Попов майже увесь час присвятив себе педагогічній діяльності.[2]

У вересні[5] 1905 року Олександра Степановича Попова було обрано директором Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III[1][2][4], на зміну колишнього його керівника, професора Миколи Качалова[ru], ставши третім керівником вишу.[7] Він став першим керівником цього вишу, якого було обрано майже одноголосно. Наступний рік, пов'язаний з виконанням обов'язків директора інституту погано відзначився на здоров'ї Попова. Так, після чергової зустрічі у Міністрестві внутрішніх справ, якому підпорядковувася інститут, Олександр Степанович, повернувшись додому, відчув поганий стан здоров'я. Лікарі констатували крововилив у мозок і 31 грудня 1905 (13 січня 1906) року Олександр Степанович Попов помер[2] у Санкт-Петербурзі[4].

Наукова діяльністьРедагувати

Перший радіоприймач в РосіїРедагувати

 
Грозовідмітник Олександра Попова

У другій половині фізиками того часу було розпочато дослідження зв'язку. Одними з основних дослідників того часу був Генріх Герц, який у 1880-х роках експериментально довів існування електромагнітних хвиль і дослідив їх оновні характеристики. Після смерті Генріха Герца 1894 року Попов вивчив дослідження останнього та зайнявся їх повторенням.[3] З 1894 року, окрім викладання у Мінному класі[ru], Олександр Степанович проводив досліди Герца в лабораторії.[6] [3]25 квітня (7 травня) 1895 року російський фізик Олександр Попов на засіданні Російського фізико - хімічного товариства прочитав лекцію "Про відношення металевих порошків до електричних коливань" та продемонстрував прилад, призначений, згідно до протоколу товариства, "...для показу швидких коливань в атмосферній електриці". Цей прилад, який в подальшому називали "розрядовідмітник", можна вважати першим приймачем ЕМК в Росії. Приймач був побудований з використанням схеми Лоджа. Олександр Степанович використав його для виявлення атмосферних коливань, отримавши можливість реєструвати блискавки на відстані до 30 кілометрів.[4] . В січні 1896 року Попов публікує в статті про свій прилад, що при використанні передавача Герца, реєстрація ЕМК здійснювалась на відстані біля 60 метрів.18 (30) грудня 1897 О.Попов та його асистент Петро Рибкін здійснили перший в Росії радіотелеграфний зв`язок, передавши азбукою Морзе слово "Герц" на відстань 250 м. . Для реєстрації радіохвиль Олександр Попов

Продовження досліджень радіозв'язкуРедагувати

Приймаючи до уваги значення бездротового зв'язку у флоті, Олександр Степанович продовжив досліди. Навесні 1897 року під час дослідів у Кронтадтській гавані він досяг дальності радіозв'язку у 600 метрів, а влітку того ж року під час випробувань між кораблями — 5 кілометрів[3], 1898 року під час подібних випробувань — 8 кілометрів. Останній дослід також доказав переваги радіозв'язку при передачі даних у поганих погодних умовах, зокрема при тумані, коли світлову сигналізацію використовувати неможливо. 1899 року Олександр Попов збільшив дальність передачі за допомогою розробки приймального пристрою з телефоном, який був подібним до сучасних детекторних приймачів.[2] У 1901 році Попов зміг телеграфувати на відстань до 70 миль (112 кілометрів), під час проходження ескадри з Севастополя до Новоросійська.[4] Ці відкриття вдалося зробити, змінивши побудову передавального пристрою — до вібратора Герца з одної сторони Попов приєднав антену, а з іншу сторону він заземлив.[2]

Попов лобіював впровадження радіозв'язку у військово-морський флот, що, майже одразу, почало давати результати. Так 1900 року у Балтійському морі на крижині у море віднесло 27 рибаків, яких врятувала команда ледоколу «Єрмак»[ru], яка отримала наказ по радіо Попова.[3] У березні 1900 року радіо було затверджено як штатний засіб зв'язку військово-морських флотів Російської імперії. З літа 1901 року Попов особисто приймав участь у встановленні на кораблях Чорноморського флоту радіостанцій, що діяли на відстані до 150 кілометрів.[1]

Олександр Попов був членом багатьох наукових товариств Російської імперії та інших держав.[4] Зокрема, після здійснення свого винаходу його було обрано почесним членом Російського фізико-хімічного товариства.[3] З 1893 року Олександр Степанович став товаришем голови VI-го відділу Імператорського російського технічного товариства[ru].[5]

Дискусії щодо винаходу радіоРедагувати

Великі досягнення у радіо зробили фізики — Микола Тесла, Едуард Бранлі, Фемістокл Кальцеккі-Онесті, Олівер Джозеф Лодж[en] тощо. Вважається, що ці фізики багато зробили для появи радіо, однак, жоден не розробив повноцінного радіоприймального пристрою. А саме це було вирішальною ланкою для винаходу. Першим в Росії цю наукову й технічну проблему вирішив Олександр Степанович Попов.[1] Через кілька років після смерті фізика за ініціативою Російського фізико-хімічного товариства було піднято питання про внесок вченого у винахід бездротового телеграфу. Комісія товариства під керівництвом професора Ореста Хвольсона[ru] встановила, що «О. С. Попов по справедливості повинен бути визнаний винахідником телеграфу без дротів за допомогою електричних хвиль» (рос. А. С. Попов по справедливости должен быть признан изобретателем телеграфа без проводов при помощи электрических волн).[2]

Багато років у наукових колах Росії відбуваються дискусії з приводу першого винахідника радіо. Зазвичай, називається два імені — італійський винахідник і нобелівський лауреат Гульєльмо Марконі та російський винахідник, професор Олександр Попов. На відміну від Марконі, Олександр Попов не взяв патенту. Однак, про час винаходу засвідчує й опубліковане вже через п'ять днів у газеті «Кронштадтский вестник» повідомлення про виступ вченого на пам'ятному засіданні Російського фізико-хімічного товариства, і детальний опис схеми приладу, вміщений у січневому номері за 1896 рік наукового Журнала Русского физико-химического общества[ru]. Гульєльмо Марконі у свою чергу 2 червня 1896 року подав заявку на свій винахід до Лондонського патентного бюро. 4 червня 1897 рокі він, отримавши патент № 12039 на «Удосконалення передачі електричних імпульсів і сигналів в апаратурі щодо цього» представив свій винахід лондонському Королівському інституті.

Існують дискусії щодо характеристики винаходу Олександру Попова. Так у деяких джерелах зазначається, що він винайшов радіоприймальний пристрій або радіосигналізацію[1], у деяких — радіотелеграф[ru]".[2]

ЕнергетикаРедагувати

Великий інтерес Олександра Попова у своїй науковій діяльності був направлений на область енергетики. Він дуже уважно слідкував за усіма винаходами у цій галузі. Так, зокрема, під час сонячного затемнення 1887[en] року він разом з друзями з університету проводив дослідження Сонця. Під час цього дослідження Поповим була організована наукова експедиція у Красноярськ. Після відкриття Вільгельмом Конрадом Рентгеном Х-променів Олександр Попов власноруч розробив рентгенівську трубку, за домовогою якої проводив ряд експериментів. Зокрема, саме Попов, за допомогою цієї трубки отримав перші в Російської імперії рентгенограми, які почали з його ініціативи використовувати у Кронштадтському шпиталі. Окрім того, Олександр Попов, як член товариства «Електротехнік» займався будівництвом кількох електричних станцій у Москві, Рязані та інших містах.[2]

Наукові публікаціїРедагувати

Олександр Попов окрім прикладної фізики[en] також цікавився й теоретичними дослідженнями. Його наукові роботи пов'язані як з суто технічними аспектами фізики, так і з теоріями, які не мали на той час практичного застосування. Вчений опублікував багато праць, у тому числі:

  • «Условия нивыгоднейшего действия динамо-электрической машины»;
  • «Случай превращения тепломой энергии в механическую» (1894, Санкт-Петербург);
  • «Прибор для обнаружения и регистрации электрических колебаний» (изложение содержания доклада А. С. Попова на заседании физического отделения Русского физико-химического общества 25 апреля 1895 г. на тему «Об отношении металлических порошков к электрическим колебаниям») (1896, Журнал Русского физико-химического общества, Санкт-Петербург).[2]

Нагороди та почесні званняРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

Згідно радянської енциклопедичної літератури після смерті вченого його внесок у розвиток науки загалом і бездротового зв'язку зокрема швидко був забутий. Підприємства, з якими співпрацював професор, замінили радіостанції, розроблені Поповим, на інші.[2] Ім'я Попова носять:

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к Мащенко І. Століття радіопротистояння // Дзеркало тижня. — 2001-12-14.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг Люди русской науки. Очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники / Сост. и ред. И. В. Кузнецов. — Москва, Ленинград : ОГИЗ[ru], Государственное издательство технико-теоретической литературы[ru], 1948. — Т. 1. — С. 193—201. (рос.)
  3. а б в г д е ж и к л Энциклопедический словарь юного физика / Сост. В. А. Чуянов. — М. : Педагогика[ru], 1984. — 352 с. (рос.)
  4. а б в г д е ж и к Шикман А. П.[ru] Деятели отечественной истории. Биографический справочник. — М., 1997. (рос.)
  5. а б в г д е ж и к Попов, Александр Степанович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. 24. — С. 558. (рос.)
  6. а б в Бронштейн М. П. Александр Степанович Попов // Солнечное вещество. Лучи икс. Изобретатели радиотелеграфа / Сост. Г. Е. Горелик[ru], С. Р. Филонович[ru]. — М. : Наука, Гл. ред. физ.-мат. лит., 1990. — С. 134—139. — ISBN 5-02-014512-2. (рос.)
  7. История СПбГЭТУ. Офіційний сайт Санкт-Петербурзького державного електротехнічного університету імені В. І. Ульянова[ru] (ru). Процитовано 2016-07-19. 

ПосиланняРедагувати


Попередник:
Микола Качалов
18951905
3-й Директор Санкт-Петербурзького електротехнічного інституту Олександра III
вересень 190531 грудня 1905 (13 січня 1906)
Наступник:
Павло Войнаровський
1906—?


  Це незавершена стаття про фізика.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.