Відкрити головне меню

Політичні репресії в Україні радянської доби

Політи́чні репре́сії — різні заходи примусу, що застосовуються державою з політичних мотивів. До таких засобів можуть входити позбавлення волі або й життя, примусове лікування в психіатричних установах, вигнання з країни і позбавлення громадянства, залучення до примусової праці в умовах обмеження свободи, а також інше позбавлення або обмеження прав і свобод осіб, які визнавалися соціально небезпечними для держави або політичного ладу за класовими, соціальними, національними, релігійними або іншими ознаками, яке здійснювалося за рішеннями судів та інших органів, що наділялися судовими функціями, або в адміністративному порядку органами виконавчої влади, посадовими особами та громадськими організаціями або їх органами, що наділялися адміністративними повноваженнями.[1]

У Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 22, ст.262) вказано, що політичні репресії до громадян України — це необґрунтоване засудження судами України або репресії на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру[2].

Зміст

Причини, спрямованість та характер політичних репресій у Радянській УкраїніРедагувати

Репресії стали необхідною умовою існування, головним методом утвердження та захисту тоталітарного режиму та реалізації завдань внутрішньої політики керівництва СРСР.

Спрямованість репресій у різні періоди репресивно-каральної політики змінювалася.

У 20-30-х рр. ХХ ст. головними категоріями громадян, що підлягали репресіям і, по суті, фізичному винищенню, були: 1) представники експлуататорських класів; 2) особи, що належали до так званих «контрреволюційних партій»; 3) «шкідники»; 4) реальна чи потенційна опозиція в комуністичній партії СРСР.

Докладніше: Культ особи

Нормативно-правова база репресивно-каральної політики в Радянській УкраїніРедагувати

Система репресивно-каральних органів СРСР та УСРР-УРСРРедагувати

Періодизація репресивно-каральной політики в Україні радянської добиРедагувати

Політичні репресії були невід'ємною складовою внутрішньої політики радянського режиму і тому продовжувалися від початків його встановлення в Україні до розпаду СРСР.

Умовно їх можна поділити на кілька хвиль:

1. Червоний терор — 1918—1920 рр.

2. Перший штучний голод 1921—1923 рр. та репресії проти віруючих та кліру Православної Церкви.

3. Політичні репресії доби НЕПу, боротьба з націонал-ухильництвом — 1921—1928 рр.

4. Примусова колективізація, розкуркулення, депортації та терор Голодом (Голодомор 1932—1933 рр.) — 1928 — сер. 30-х рр. ХХ ст.

5. Політичні репресії проти наукової та технічної еліти в ході індустріалізації — 1928 — кінець 30-х рр. ХХ ст.

6. «Розстріляне українське Відродження» — кінець 20-х — кінець 30-х років ХХ ст.

6. Політичні репресії проти представників релігійних конфесій у ході антирелігійної кампанії 20-30-х рр. ХХ ст.

7. «Кіровська хвиля» — 1934—1936 рр.

8. Великий терор — 1936—1938 рр.

9. Масові політичні репресії та депортації на західноукраїнських землях — 1939—1941 рр.

10. Політичні репресії в Червоній армії доби Другої світової війни — 1939—1945 рр.

11. Примусова депортація кримських татар — 1944 р.

12. Боротьба з ОУН та УПА — 1944-початок 50-х рр. ХХ ст.

13. Масові репресії та депортації населення на території Західної України, операція «Вісла» — 1944-початок 50-х рр. ХХ ст.

14. Ідеологічний диктат та репресії проти наукової та культурної еліти доби пізнього сталінізму — 1946—1953 рр.

15. Боротьба із рухом шістдесятників — сер. 50-х — сер. 60-х рр. ХХ ст.

16. Антирелігійна кампанія — сер. 50-х — сер. 60-х рр. ХХ ст.

17. Боротьба із дисидентським рухом — сер. 60-х — 70-ті рр. ХХ ст.

Червоний терор в УкраїніРедагувати

Великий внесок у дослідження червоного терору в СРСР зробив відомий німецький дослідник, професор Гумбольдського університету Йорг Баберовскі.

Докладніше: Червоний терор

Голодомори як форма політичних репресійРедагувати

Розкуркулення, політичні репресії в ході хлібозаготівель, впровадження Закону про п'ять колосків, практики «чорних дощок» під час Голодомору стали формами масових репресій в середовищі селянства.

Голод 1921—1923 рр. був використаний також для боротьби проти Церкви, пограбування та (або) знищення культових цінностей, що становили національний культурний спадок, усунення і фізичного винищення відданих Церкві священиків усіх рангів.

Докладніше: Голодомор (термін)
Докладніше: Розкуркулення
Докладніше: Хлібозаготівлі
Докладніше: Чорна дошка

Політичні репресії проти діячів науки в Радянській Україні у 20–30 рр. ХХ стРедагувати

Репресії проти представників так званої «старої інтелігенції», тобто спеціалістів, що отримали освіту ще у дореволюційні часи, проходили під гаслом боротьби зі «шкідництвом». Представники «старої» наукової та технічної еліти (абсолютно безпідставно) підозрювалися у нелояльності до радянської влади, приналежності до «п'ятої колони» та намаганні зірвати соціалістичні перетворення на виробництві шляхом «шкідництва» та саботажу. Таким чином всі провали в ході індустріалізації та соціалістичного реформування економіки списувалися на стару еліту. Репресії проти цієї категорії також мали превентивний характер, їхньою метою було попередити виступи опозиції, фізично ліквідувати потенційних лідерів опозиційного руху. Тоталітарний режим проводив заміну старої інтелігенції на нову, що мала відповідне соціальне походження, була лояльна, пройшла в радянських навчальних закладах відповідну ідеологічну обробку. Професійні якості нової інтелігенції мали другорядне значення.

У березні 1928 р. на об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК КП(б)У в доповіді Л. Кагановича «Про економічну контрреволюцію та загальнополітичні завдання парторганізацій» пролунав заклик проявляти недовіру «навіть і до чесного спеца». У зоні недовіри опинилися представники старої інтелігенції, які, за висловом Кагановича, «були не комуністи, не революціонери, не пролетарії».

В Україні хвиля репресій проти технічної еліти розпочалася з так званої «Шахтинської справи». Наступною була сфабрикована справа «Харківського центру», за якою під слідство потрапили спеціалісти та керівники промисловості. Жахливого удару по технічній еліті завдав судовий процес по справі Промислової партії, внаслідок якого постраждали понад двох тисяч спеціалістів. За сфабрикованою справою «Спілки визволення України»(СВУ) були репресовані 45 представників української наукової та культурної еліти (С. Єфремов, Й. Гермайзе, М. Слабченко та інші).

Знищувалися цілі наукові школи, напрямки наукових досліджень, перервалися традиції підготовки кадрів наукової еліти. Багато наукових розробок, цінних наукових праць стали речовими доказами у справах і були знищені після закінчення терміну зберігання.

Репресії проти представників наукової еліти та технічної інтелігенції завдали непоправної шкоди розвитку науки і техніки; негативно вплинули на впровадження планів індустріалізації країни; нанесли важкий удар по обороноздатності країни.

Докладніше: Справа УФТІ‎‎
Докладніше: Шахтинська справа

Політичні репресії проти діячів культури в Радянскій Україні у 20–30 рр. ХХ стРедагувати

Політичні репресії проти діячів національно-визвольного руху в Радянскій Україні у 20–30 рр. ХХ стРедагувати

Докладніше: Українофобія

Депортації окремих категорій населення з території Радянської УкраїниРедагувати

Політичні репресії проти представників національних меншин у Радянській УкраїніРедагувати

Політичні репресії за релігійні переконання в Радянскій УкраїніРедагувати

Репресії за релігійні переконання проходили в кілька етапів.

Важкими для релігійних громад були доба «відлиги» та «застою»[3].

Політичні репресії проти представників політичних партій у Радянскій УкраїніРедагувати

Боротьба з внутрішньопартійною опозицієюРедагувати

Комуністична партія перетворилася на «самопожираючий» організм. Поширеним явищем стали масові регулярні «чистки» партійного апарату, наслідком яких було не лише звільнення працівників партійних органів, а й арешт та засудження.

Комуністична партія України перебувала під постійним контролем Москви. В партії періодично проводилися чистки, під особливим наглядом були партійні та державні діячі, що наполягали на існуванні відмінностей в розвитку суспільно-політичних та соціально-економічних процесів в Україні та інших республіках СРСР. Найменший відхід від офіційної доктрини оголошувався «буржуазним націоналізмом».

Наприкінці 20-х — на початку 30-х рр., на фоні згортання українізації розпочалася боротьба із так званим «націонал-ухильництвом». Ухилів виявили кілька, вони позначалися за прізвищем їхніх лідерів:

  • «хвильовизм» — Микола Хвильовий, що виступав к представник творчої інтелігенції;
  • «скрипниківщина» — Микола Скрипник, який представляв стару партійну еліту;
  • «шумськізм» — Олександр Шумський, представник партійного та державного апарату;
  • «волобуєвщина» — Михайло Волобуєв, виступав від імені наукової інтелігенції.

Всі адепти «націонал-ухильництва» були репресовані, М. Скрипник та М. Хвильовий покінчили життя самогубством.

Докладніше: Націонал-комунізм
Докладніше: Микола Хвильовий

«Великий терор» в УкраїніРедагувати

Докладніше: Великий терор

Антизаконні методи ведення слідства: тортури, фальшування документівРедагувати

Застосування смертної кари в Україні в радянську добуРедагувати

Репресії проти неповнолітніх у Радянській УкраїніРедагувати

Примусова праця в Радянській УкраїніРедагувати

Репресії проти членів родин осіб, засуджених з політичних мотивівРедагувати

Докладніше: Ворог народу

Політичні репресії за так звану «антирадянську агітацію» в Радянській УкраїніРедагувати

Політичні репресії 1939—1941 рр. на території анексованої Західної УкраїниРедагувати

Масові вбивства в'язнів у 1941 р. під час відступу Червоної арміїРедагувати

Політичні репресії в Червоній арміїРедагувати

У добу «Великого терору», напередодні та в роки Другої світової війни молох сталінського тоталітаризму наніс нищівного удару також і по Червоній армії. «Великий терор» «вилучив» командирів 45 стрілецьких з'єднань Київського та Харківського військових округів, з них 17 командирів дивізій та 18 командирів бригад. Були репресовані коменданти усіх Укріплених районів. Лише в Київському військовому округу заарештовано понад тисячу осіб, замінений майже весь командний склад.

Органами НКВС була сфабрикована справа проти військової еліти країни, так звана «справа Тухачевського». Їх обвинувачували в плануванні військового перевороту. У червні 1937 відбувся суд над групою представників командного складу РСЧА. За вироком суду більшість із них була розстріляна. За деякими даними, до організації цієї справи доклала зусиль німецька розвідка, що була зацікавлена в ослабленні кадрового потенціалу Червоної армії.

Знищення досвідчених кадрів із військовою освітою стало важким ударом по обороноздатності країни, є однією із головних причин трагедії 1941 року. Відповідальність за руйнацію Червоної армії напередодні та в умовах Другої світової війни, загибель та потрапляння до полону мільйонів червоноармійців, залишення більшої частини європейської території країни, всієї території України, беззахисного цивільного населення на поталу ворогу, лежить на керівництві СРСР та особисто на Й. Сталіні.

Докладніше: СМЕРШ

Політичні репресії доби Другої світової війниРедагувати

Діяльність фільтраційних таборівРедагувати

Примусова ізоляція та винищення ветеранів-інвалідів Другої світової війниРедагувати

Боротьба радянської репресивно-каральної системи проти ОУН та УПАРедагувати

Ідеологічний диктат та репресії доби пізнього сталінізму в УкраїніРедагувати

Репресії проти представників дисидентського руху в Радянській УкраїніРедагувати

Політичні вбивства діячів українського національного руху, організовані радянськими спецслужбами за межами Радянської УкраїниРедагувати

Вихідці з України в системі ГУЛАГ та на спецпоселенняхРедагувати

Докладніше: ГУЛАГ
Докладніше: Спецпереселенці

Каральна психіатрія як форма політичних репресій в Радянській УкраїніРедагувати

Політичні репресії в окремих регіонах Радянської УкраїниРедагувати

Роль керівництва УСРР-УРСР у політичних репресіях на території УкраїниРедагувати

Докладніше: Сталінські списки

Наслідки політичних репресій в УкраїніРедагувати

Політичні репресії в Україні стали проявом геноциду проти українського народу, завдали непоправного удару по генофонду української нації, погіршили демографічну ситуацію. Була знищена більша частина української національної еліти. Ця політика мала на меті створити «Україну без українців». Відбувалося цілеспрямоване заміщення населення — замість знищених українців в УРСР спрямовувалися представники інших етносів із всієї території СРСР, передусім росіяни. В усіх галузях вони зайняли місця репресованих, склали кістяк керівництва республіки, номенклатурних кадрів. Приїжджі селяни, що поселялися у хатах репресованих та померлих під Голодоморів українців та приїжджі робітники, що заповнили українські великі промислові центри, використовувалися режимом як провідники політики русифікації країни. Слід зазначити, що ці селяни і робітники також є жертвами сталінської національної політики, адже у більшості випадків їхнє переселення в Україну було примусовим.

Вивчення проблем політичних репресій в Радянській Україні в українській та зарубіжній історіографіїРедагувати

Проблеми політичної реабілітації осіб, що були засуджені за необґрунтованими обвинуваченнямиРедагувати

У Статті 1. Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» зазначено: «Вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі „двійками“, „трійками“, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР „Про кримінальну відповідальність за державні злочини“ від 25 грудня 1958 року»[4].

Увічнення пам'яті репресованих та реабілітованих громадян УкраїниРедагувати

Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 11 вересня 1992 р. була утворена Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» у складі 22 осіб, яку очолив академік НАН України П. Т. Тронько, заступниками стали Ю. З. Данилюк, Г. К. Ковтун.

У 2007 р. у Вашингтоні (США) був споруджений пам'ятник жертвам комунізму (англ. Victims of Communism Memorial).

Указом Президента України В. Ющенка № 431/2007 від 21-го травня 2007-го року встановлений «День пам'яті жертв політичних репресій». Він відмічається щорічно у третю неділю травня[5].

ПриміткиРедагувати

  1. Юридическая энциклопедия. 2015.
  2. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 22, ст.262). Документ 962-12, чинний, поточна редакція — Редакція від 29.11.2012, підстава 5477-17
  3. Бажан, О. Г. Випробування вірою. Боротьба за реалізацію прав і свобод віруючих в Україні в другій половині 1950-х — 1980-ті рр. [Текст] / О. Г. Бажан, Ю. З. Данилюк ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». — К. : [б.в.], 2000. — 329 с.; Данилюк, Ю. З. Опозиція в Україні (друга половина 50-х — 80-ті рр. ХХ ст.) / Ю. З. Данилюк, О. Г. Бажан ; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією». — К. : Рідний край, 2000. — 616 с.
  4. * Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 22, ст.262). Документ 962-12, чинний, поточна редакція — Редакція від 29.11.2012, підстава 5477-17
  5. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати