Поліарила́ти[1] — складні поліефіри, що одержуються взаємодією двоатомних фенолів (чи їх похідних) з дикарбоновими кислотами (або їх похідними)[2].

Поліарилати є твердими речовинами з температурою розм'якшення 300—400 °C. Вони характеризуються добрими діелектричними й механічними властивостями; є стійкими до дії жирів, рідких палив, розведених кислот тощо[2] і морозостійкими (до 100 °C нижче нуля)[3].

З них виготовляють діелектрики, пінопласти, плівки і інші вироби, що мають високу теплостійкістю.

Загальна формула виглядає наступним чином:

, де  — залишок дикарбонової кислоти;  — залишок двоатомного фенолу[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Поліарилати // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  2. а б в Поліарилати // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Поліарилати // Неметалеві матеріали в сучасному суспільстві: Навчальний посібник. — Суми: Вид-воСумДУ, 2008. — С. 39-40

ДжерелаРедагувати

  • Поліарилати // Словник до вивчення курсу «Електротехнічні матеріали» / Є. Д. Дьяков. — Харків: ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2018. — С. 126