Полюс недосяжності (станція)
Полюс недосяжності (рос. Полюс недоступности) — тимчасова радянська антарктична станція, що знаходилась в одному із варіантів розташування так званого Полюсу недосяжності (точці найбільшого віддалення від морських берегів) у 2100 км від станції Мирний.
 | |
| Статус | Тимчасова / закрита |
|---|---|
| Країна |
 СРСР |
| Дата заснування | 14 грудня 1958 |
| Дата закриття | 26 грудня 1958 |
| Населення | 18 (на час закриття) |
| Координати | 82°06′00″ пд. ш. 54°58′00″ сх. д. / 82.1° пд. ш. 54.966666667° сх. д.Координати: 82°06′00″ пд. ш. 54°58′00″ сх. д. / 82.1° пд. ш. 54.966666667° сх. д. |
  Полюс недосяжності | |
 Полюс недосяжності у Вікісховищі | |
Функціонування ред.
Створена учасниками санно-гусеничного походу 3-ї радянської антарктичної експедиції [1] 14 грудня 1958 року. Начальником станції був В. К. Бабарикін[2]. Під час церемонії відкриття станції, полярниками на будівлі був встановлений бюст Леніна[3]. На станції (будівля площею 24 м²) перебувало чотири полярники, радіостанція та електростанція. Станція використовувалася для метеорологічних, гляціологічних, геомагнітних та актинометричних спостережень. Було пробурено свердловину глибиною 60 м для вимірювання температури снігового покриву, підготовлена злітно-посадкова смуга, на яку 17 грудня 1958 року сів літак Лі-2[2][3]. Також було проведено сейсмозондування льодовикового покриву.
Полюс недосяжності був закритий 26 грудня 1958 року[2] через значну віддаленість від інших дослідницьких станцій, що утруднювало постійне безпечне використання. В майбутньому станцію планувалося використовувати лише для короткотривалих відвідувань. Чотири дослідники були евакуйовані літаком, решта 14 учасників повернулася на тракторах[4]. Ідентифікаційний номер станції у реєстрі Всесвітньої метеорологічної організації був 89550[5].
Розташування та кліматичні умови ред.
Станція була розташована на рівнинній поверхні льодовикового плато на південь від Землі Ендербі. Відстань до Південного полюса 463 км, до станції Радянська — бл. 600 км. Висота над рівнем моря становить 3718 м, товща льодовика під станцією — 2980 м. Природні умови схожі із такими на станції Восток. Середня річна температура повітря становить близько –57 °C, що нижче, ніж на стації Восток, хоча через нерегулярність метеорологічних спостережень на Полюсі недосяжності, полюсом холоду вважається саме Восток.
Після закриття ред.
У січні 2007 року троє англійців (Рорі Суіт, Руперт Логнсдон, Генрі Куксон) вперше в історії досягли Полюса недосяжності пішки, використовуючи тягу повітряних зміїв. За їхніми свідченнями, бюст Леніна досі знаходиться на даху радянської станції[6].
27 грудня 2011 року експедиція Antarctica Legacy Crossing за участю Себастіана Коупленда та Еріка Макнейра досягла Полюсу недосяжності пішки та на лижах, використовуючи тягу повітряних зміїв[en] зі станції Новолазарєвська під час перетину Антарктики зі сходу на захід протяжністю понад 4100 км.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ (рос.) 20 лет открытию Полюса недоступности Антарктиды
- ↑ а б в (рос.) Саватюгин Л.М., Преображенская М.А. Российские исследования в Антарктике : [Монография : В 3 т.]. — СПб : Гидрометеоиздат, 1999. — Т. 1. — С. 70. — ISBN 5286012655.
- ↑ а б (рос.) Трёшников А.Ф. История открытия и исследования Антарктиды. — Москва : Географгиз, 1963. — С. 332.
- ↑ (рос.) А.С. Лазарев (16 грудня 2008). Достижение полюса недоступности. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 23 грудня 2012.
- ↑ Victor E. Lagun (16 жовтня 2008). Catalogue of Russian Federation Antarctic Meteorology Data. Arctic and Antarctic Research Institute. Архів оригіналу за 23 серпня 2013. Процитовано 25 грудня 2012.
- ↑ (рос.) «„Полюс недоступности“ покорен благодаря воздушным змеям» [Архівовано 31 січня 2009 у Wayback Machine.], news.ntv.ru, 21.01.2007. (Перевірено 23 квітня 2009)