Польські корпуси в Україні

Польські корпуси в Україні, Польські війська в Україні — військові формування, створені на основі полонізованих частин і підрозділів російської армії на території України і Бессарабії. Польські військові частини в російській армії створювалися для боротьби на фронті проти збройних сил Німеччини та Австро-Угорщини в Першій світовій війні. У січні 1917 року російське командування перенесло до Київської військової округи формування утвореної в Білорусі Польської стрілецької бригади, яку було розгорнуто в дивізію. Після участі у літньому наступі російської армії 1917 року в Галичині дивізію було знову виведено до Білорусі. Там на її основі сформувався 1-й Польський корпус на чолі з генерал-лейтенантом Юзефом Довбор-Мусницьким. У листопаді 1917 року за ініціативою польських солдатів на українських теренах розпочалося створення 2-го Польського корпусу (на Румунському фронті) та 3-го Польського корпусу (на Південно-Західному фронті). Керував процесом створення польських корпусів Інспекторат польських ЗС в Україні, очолений генерал-лейтенантом Є. де Геннінг-Міхаелісом. Через розклад російської армії, антивоєнну агітацію, самовільну демобілізацію польські корпуси в Україні були недоукомплектовані: 2-й Польський корпус мав у своєму складі 2 стрілецькі дивізії, 2 артилерійські бригади, 2 уланські полки та дрібні підрозділи; 3-й Польський корпус — 1 кавалерійський полк, близько полку піхоти і артилерійський дивізіон. На початку березня 1918 до 2-го Польського корпусу приєдналася 2-га Карпатська бригада колишніх Легіонів Польських під командуванням полковника Ю.Галлера (частина Польського допоміжного корпусу австро-угорської армії, яка перейшла фронт під Раранчею (нині с. Рідківці Новоселицького району Чернівецької області) в ніч на 16 лютого 1918). В Одесі теж було сформовано польський загін, що складався з підрозділів різних родів зброї. У квітні—травні 1918 усі польські війська в Україні налічували близько 10 тис. осіб, 129 кулеметів, 58 гармат, 10 літаків та 5 бронеавтомобілів. Під час української революції 1917—18 років польські корпуси займали нейтральне становище. Проте все ж один польський загін добровільно взяв участь в обороні Києва від більшовиків у лютому 1918.

Після зайняття України військами Німеччини та Австро-Угорщини командування польських корпусів в Україні намагалося врегулювати правове становище польських частин. 4 квітня 1918 підписали угоду з урядом Української Народної Республіки щодо умови перебування польських військ на території України. За угодою, польські корпуси в Україні повинні були дотримуватися суворого нейтралітету, постачатися всім необхідним урядом УНР та бути перевезеними до Північної Чернігівщини, де була можливість об'єднання з 1-м Польським корпусом. Однак скоро внаслідок тиску німців на уряд УНР було прийнято рішення роззброїти польські формування. 19 квітня 1918 року на вимогу австро-угорського командування демобілізувався одеський загін. 2-й Польський корпус, очолений у квітні 1918 Ю.Галлером, вирушив з м. Сороки (нині місто в Молдові) в Бессарабії на схід, плануючи вийти поза межі австро-німецької присутності. Пройшовши через Ольгопіль (нині село Чечельницького району Вінницької області), Умань, Медвин (нині село Богуславського району Київської області) і Миронівку (нині місто Київської обл.), частини 2-го Польського корпусу зупинилися під Каневом. Тут 11 травня 1918 корпус оточили й атакували німецькі війська, і після тривалого бою наступного дня польські солдати склали зброю.

Частини 3-го Польського корпусу були розташовані в районі Тиврова і Немирова на Поділлі. Через вади в постачанні корпусу його солдати вдавалися до реквізицій коней і продовольства в селян, що постійно спричиняло конфлікти. 14 квітня 1918 об'єднані сили селян і Вільного козацтва атакували поляків у Немирові. Бої, що тривали кілька днів, призвели до значних втрат з обох сторін. Після втручання австро-угорських військ вони інтернували 18 квітня 3-й Польський корпус у районі Хмільник — Пиків — Янів (нині с. Іванів; обидва села Калинівського району Вінницької обл.), а 10 червня 1918 польські частини були роззброєні на вимогу австрійців.

Див. також

• Білоруський корпус

Джерела та література

• А. Г. Папакін. Польські корпуси в Україні // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 386. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
• Артем Папакін Польські корпуси на території України 1917-1918 рр.
• Bagiński H. Wojsko Polskie na Wschodzie: 1914–1920. Warszawa, 1921
• Bergel R. Dzieje II Korpusu polskiego. Warszawa, 1921
• Wrzosek M. Polskie korpusy wojskowe w Rosji w latach 1917–1918. Warszawa, 1969
• Савченко Г. Польські військові формування у Києві у 1917 році. В кн.: Pamiętnik Kijowski, t. 6: Polacy w Kijowie. Kijów, 2002
• Папакін А.Г. Створення польських військових формувань у складі російської армії під час Першої світової війни. "Наука. Релігія. Суспільство", 2004, № 4
• Руккас А.О. Створення польських національних частин на Румунському фронті (листопад 1917 р. – березень 1918 р.). В кн.: Над Дніпром і Віслою: Матеріали міжнародної наукової конференції "Україна і Польща у визвольних змаганнях ХIХ – початку ХХ ст.". К., 2004.