Полта́вський со́цький (Коли́ б я був полта́вський со́цький) — узагальнена назва різних варіантів української жартівливої народної пісні.

Опис ред.

Пісня «Полтавський соцький» була досить поширеною в Україні. Парубки співали їх на всіх вечорницях. За твердженням Олекси Воропая, пісня з'явилася як реакція на обіцянки соціалістів побутувати «рай на землі». Оскільки народ не довіряв таким ідеям, він висміював їх.[1]

Проте коріння пісні «Полтавський соцький» варто шукати у надзвичайно популярних в народі небилицях, що мають давніше походження. З часом зазнала найрізноманітніших варіацій, зокрема «Якби я був Одеським мером».

Слова ред.

Найпопулярніша пісня цього типу була «Коли б я був полтавський соцький». Її виконували майже в кожному повіті. За словами дослідників, ледь не кожне село співало свого «Полтавського соцького».[1]

Полтавський варіант ред.

Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив,
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, напримір:
Поставив б я скрізь дерева
Медових пряників самих,
І ніжки з холодцю, свинячі,
Щоб з часником росли на них.
Замість лози — росли б ковбаси,
А листя все було б — млинці,
Земля була б з самої каші
Та з добрих свіжих потрохів.
У Чорнім морі — запіканка,
Сивуха б у річках текла,
В Дунай би напустив слив'янки,
А дно зробив би я із скла.
Ставки б з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги,
В ставках вареники б стирчали:
Товсті, гарячі і пухкі…

Усі криниці — з добрим квасом,
Та й на печі, щоб не ходить,
Щоб чоловік з похмілля часом
Міг до безтями його пить.
Одежі вже було б не треба,
Панам не треба кунтушів,
Ходили б, як святі по небі,
В одних сорочках, без штанів.
Усі жінки і молодиці
Знову дівчатами були б:
Тонкі, високі, блідолиці.
Погані в світі не жили б.
А ми сиділи б та гойдались,
Мов діти в люльці уночі,
Спокійно б раю дожидались,
Задерши ноги на печі…
Ну, годі!.. Треба б замовчати,
Щоб хто ще шиї не набив…
Коли б я був полтавський соцький,
Усе б дочиста це зробив.[2]

Див. також ред.

Примітки ред.

Джерела ред.