Полтавець-Остряниця Іван Васильович

український військовик та політичний діяч

Іва́н Васи́льович Полтавéць-Остряни́ця (* 26 вересня 1890(18900926), с. Балаклея, Смілянський район, Черкащина (за іншими даними с. Суботів, Чигиринський район, Черкащина) — † 17 січня 1957, Мюнхен, ФРН) — український військовик та політичний діяч, консерватор, монархіст-гетьманець, нащадок козацького роду гетьмана Якова Остряниці, офіцер російської царської армії в роки Першої світової війни, наказний отаман Вільного Козацтва України (1917—1920). Ад'ютант гетьмана Павла Скоропадського. Генеральний писар Української Держави (1918), отаман Українського національного козацького товариства (1920—1936), у 1926 р. обраний Гетьманом Самостійної Соборної України, отаман Українського Вільного Козацтва (1936—1942), (Українського Національного Козацького Руху (1942—1945), отаман Запорізької бригади УВК Української Національної Армії.

Іван Полтавець-Остряниця
Іван Полтавець-Остряниця. Київ, 1918
Народився26 вересня 1890(1890-09-26)
с. Балаклея, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія, тепер це Смілянський район, Черкаська область (за іншими даними с.Суботів, Чигиринський район, Черкаська область)
Помер17 січня 1957(1957-01-17) (66 років)
Мюнхен, Баварія, ФРН
Країна Російська імперія
Національністьукраїнець
Діяльністьполітик, офіцер
Галузьполітика[1] і військова служба[1]
Alma materЄлисаветградське кавалерійське училище
Знання мовукраїнська[1]
УчасникПерша світова війна
Військове званняполковник Армії Української держави
Партіяконсерватор, монархіст-гетьманець
Конфесіяправославний
Герб
Герб

Життєпис

ред.

Дитинство. Юність

ред.

Народився 26 вересня 1890 року в Балаклеї під Смілою (за іншими даними у Суботові біля Чигирина). Сім'я походила з давнього кубанського козацького роду. В ранньому віці втратив батька. Вихованням та освітою сина займалась мати — сільська учителька.

 
Київ, 1918 рік
 
Делегація Кубанського крайового уряду на прийомі у гетьмана. 1-Павло Скоропадський, 2-В'ячеслав Ткачов, 3-Олександр Палтов, 4-Герасим Вдовенко (ймовірно), 6-Михайло Ханенко, 7-Кузьма Безкровний (ймовірно), 8-Гнат Зеленевський, 9-Іван Полтавець-Остряниця (ймовірно), 10-Євген Лібов, 11-Костянтин Прісовський

Військова кар'єра

ред.

Закінчив Єлизаветградське військове училище. Служив офіцером у пішому полку на Кубані. Учасник Першої світової війни. «Був видатним офіцером, мав всі ордени, включаючи Георгієвську зброю»[2]. Мав звання підполковника царської армії.

Революція

ред.

Один з організаторів української військової маніфестації у Петрограді у березні 1917 року. У жовтні 1917 року обраний наказним отаманом Вільного козацтва. Навесні 1918 року — близький соратник генерала П. Скоропадського, член створеної ним Української народної громади. Учасник гетьманського перевороту. За Гетьманату 1918 року — генеральний писар П. Скоропадського. З 1919 року — на еміграції.

Холодний Яр

ред.
  … Десь на Канівщині, незабаром після відходу з Холодного Яру, знайшов свій кінець отаман Полтавець. При спробі переходу через Дніпро його і його поріділу банду було цілком знищено…[3]  

Еміграція

ред.

Всупереч заяві чекіста Пташинського, Іван Полтавець-Остряниця залишився живим. Наприкінці 1920 р. він знайшов притулок у Мюнхені. Незабаром — поруч з Павлом Скоропадським та Василем Вишиваним — він став одним із лідерів української монархічної еміграції.

У жовтні 1920 року створено філію Козачої ради Українського вільного козацтва в Берліні. До її складу увійшли Гнат Зеленевський, Крига та Полтавець-Остряниця (всього 9 осіб). «Філія постановила знов ушанувати Скоропадського гетьманським титулом, додержуючись при цім старої програми… Скоропадський відмовився, одначе, від всеукраїнського гетьманства, згодившись лише прийняти отаманство над вільним козацтвом[4]».

У 1920-х роках Полтавець-Остряниця познайомився з Альфредом Розенбергом. Підтримував з ним дружні стосунки. За неперевіреними даними, на Розенбергову пропозицію Полтавець-Остряниця вступив до нацистської партії.[5]

Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Німеччини — лобіював українську самостійність, але у ході війни навіть обіцяна спочатку автономія України німцями підтверджена не була.

З 1942 р. Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. Помер в Мюнхені у 1957 році.

Вшанування пам'яті

ред.

У місті Черкаси провулок Філатова перейменували на провулок Івана Полтавця-Остряниці.[6]

Видання

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в Czech National Authority Database
  2. Скоропадський П. Спогади: Кінець 1917 — грудень 1918 рр. / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ін-т східноєвроп. дослід.; Ін-т ім. В. К. Липинського; Редкол.: Пеленський Я. (гол. ред.) та ін. — Київ; Філадельфія, 1995. — 490 с. (ст. 83)
  3. Спогади чекіста Пташинського[недоступне посилання]
  4. Інформація українського посольства у Німеччині від 28 жовтня 1920
  5. Опис європейських ультраконсервативних рухів, зокрема й УНКТ[недоступне посилання]
  6. Проїзд Налісенський і вулиця Короля Данила — у Черкасах розглянули нові топоніми.

Джерела та література

ред.